Вшановуючи пам’ять погромів 1919-го року – розмова з президентом товариства «Фельштин»

«Єврейська спадщина України» – це серії програм, які вже кілька років виходять в ефір тут на радіоканалі «Наш Голос», завдяки фінансуванню ініціативи «Українсько-єврейська зустріч», що заснована в Торонто.

Ці серії … для мене, сподіваюся, також й для слухачів радіопередачі «Наш Голос» … відкрили вікно до захопливої багатовікової та ще маловідомої історії єврейського життя в Україні.

Радіопередача також надала змогу діалогу між особистостями українського та єврейського походження, які працюють над тим, щоб ця історія стала більш відомою.

Нещодавно я отримала листа від Еллісон Зівін з товариства «Фельштин» в Нью-Йорку. Товариство «Фельштин» названо в честь українського міста Фельштин, яке сьогодні називається Гвардійське. «Фельштин» було започатковане як доброчинне товариство й організоване у 1905 р. в Нью-Йорку. Після жорстокого погрому 1919-го року, в якому було знищено близько 600 фельштинівських євреїв, товариство забезпечувало притулок та допомогу постраждалим.

Сто років по тому, товариство «Фельштин» досі активне й планує вшанувальні заходи, щоб відзначити сторіччя цієї трагічної історичної події. З нами на зв’язку Алан Бернстайн, президент товариства «Фельштин», щоб більше розповісти нам про їхнє товариство та історію.

Павліна:  Алан, ласкаво просимо до радіоефіру «Наш Голос»!

Алан Бернстайн: Гарно дякую, Павліна.

Павліна: Чудово дізнатись про цю історію та Ваше товариство. Я не мала жодної уяви про це! Тому розкажіть нам трохи про товариство «Фельштин».

Алан Бернстайн: Товариство «Фельштин» було започатковане у 1905-му році й було відоме, як організація «Landsmanshaft», яка була сформована для надання братньої та іншої підтримки людям, які прибули з України, з цієї частини України, й вони згуртовувались як групи сусідів, групи сімейних та інших зв’язків, ділових стосунків та сформованих організацій, щоб допомогти собі справлятися в Новому Світі, а також мати змогу придбати ділянки для захоронення, оскільки для багатьох емігрантів, які прибули зі Східної Європи, на той час не було цвинтарів. Отже, було багато причин для створення таких товариств, але це були основні цілі.

Павліна: То ж коли почалися ці жахливі погроми у 1919-му році, це було додатковою послугою, яке надавало товариство?

Алан:  Так, це була додаткова допомога … Після погромів багато людей, що входило до складу товариства, на той час досить активно допомагали людям, які пережили погром. Вони були досить активними у створенні сиротинців для дітей, які залишилися без батьків, по різних місцях Східної Європи. У місті Проскуров, яке сьогодні називається Хмельницький та інших місцях, де були групи дітей, які залишилися самі. Так, там було проведено грандіозні зусилля щодо надання допомоги, яку після 1919-го року здійснювало наше товариство, а також багато інших організацій, що створювались в інших містах – понад 1200 міст – які зазнали впливу цих подій.

Павліна:  А це були жахливі події. Дуже багато людей загинуло, а світ не знає про це достатньо. Еллісон повідомила мене, що Ваше товариство наполегливо прагне вшанувати пам’ять цієї події, адже це сторіччя відбудеться в наступному році. Чи могли б Ви розповісти нам дещо про події, які надходять?

Алан: Ну, це правда, що ці теми не так широко обговорювались як Голокост, Геноцид вірмен та інші страшні події, які на жаль, людина завдає людині. Тому, кілька років тому, певно десь шість років тому, ми почали працювати над цим вважаючи, що сота річниця погромів була важливою датою, яку ми повинні пам’ятати й намагатися використати як можливість прояснити світло на ці події в історії не тільки для нашого міста, але й для понад 1200 інших міст, яких це торкнулося. Й понад  200 000 осіб, які були замордовані в ті роки, бо ці події відбувалися протягом кількох років. Отже, в наших міркуваннях про те, як ми це зробимо, ми вирішили, що хочемо мати значну подію – це одноденний захід типу конференції, що дасть людям змогу почути про події, де ці погроми відбувалися в історичному контексті. Ми будемо говорити про концепцію передавання травми між поколіннями й також збираємося представити інформацію про єврейську генеалогію, а також надамо можливість розповісти людям про те, як з’ясувати сімейне дерево роду. Бо коли люди проходять через такі жахливі ситуації, часто сімейні історії та сімейні коріння страшенно руйнуються. Таким чином, частина того, що ми відчуваємо своєю місією, полягає в тому, щоб допомогти людям відновити зв’язок щодо їхніх коренів та намагатися віднайти шляхи стосовно віднайдення їхніх предків та кращого усвідомлення їхнього походження, оскільки, на мій погляд, більшість людей не приділяють увагу своєму походженню. Мене ніколи не перестає дивувати те, що практично з ким би я не стикався … а я живу в Нью-Йорку … й по суті кожному з тих, з ким я зустрічаюсь в Нью-Йорку, я розповідаю про наше товариство чи говорю їм про наші плани стосовно вшанування сторічної події, вони кажуть: «А Ви знаєте, що в мене є родич, який приїхав звідти!» або «Мій чоловік має знайомого, який приїхав з цього міста!» А на моє запитання, що ж це було за місто, вони відповідають: «Я не знаю!» Тому це щось таке, що ми близько взяли до серця й почали до цього серйозно ставитися. Оскільки ми мали групу, яка відносно була непорушною – в нашому товаристві 250 членів – ми відчували, що для нас є важливим допомагати іншим групам відновитися у такий спосіб, щоб ми віднайшли наше минуле.

Павліна: Це, безумовно, захоплююча справа, оскільки люди не знають про це та й навіть нащадки не обізнані в цьому. Я думаю, що мала невиразний спогад про це, як і більшість людей, від книги «Скрипаль на даху». Історія цього штетла та людей, що покидали його через погром. І справа не в тому, що приходять люди та нищать їхні будинки. Це була фактично масова різанина й це відбувалося більш ніж в одному селі. І в Україні немає більше штетлів, чи ще є? Я маю на увазі, що «Фельштин» справді є своєрідною історією про зникнення та дійсно, вимирання штетлів в Україні. Чи не так? 

Алан:  Ну, ми повернулися до міста у 2010-му році тому, що наша група встановлювала пам’ятники як для жертв погрому, так і для жертв Голокосту, бо як з’ясувалося, хоча в 1919-му році й було замордовано 600 наших людей, коли прийшли фашисти й відбувався Голокост, вони, на жаль, добили решту євреїв, що жили на той час в місті. Тому ми мали два наміри, й зараз ми маємо постамент, який віддає шану людям, яких було вбито під час погрому, а також людям, яких було знищено під час Голокосту. Саме місто є сільськогосподарським містечком. Це фермерське місто, де люди ще все використовують коней та вози, й це, мабуть, досі нагадує те, що напевно в багатьох відношеннях відбувалось ще 100 років тому з декількома лампами та телевізорами. Проте, місто та його характер залишаються відносно непорушними, але безумовно, без єврейського елемента. У цьому конкретному місті немає євреїв.

Павліна: Це так трагічно. Тому що історія, ймовірно, відступила на сторіччя.

Алан: Так, це чиста правда.

Павліна: Отже, у Вас є ця вшанувальна подія, де проходитиме одноденна конференція. Еллісон зазначила, що у Вас також є інша програма під назвою: «Хто запалить свічку?».  Про що тут йде мова?

Алан:  Ну, ми досить невелика група, я б сказав, що наші робочі можливості дуже обмежені. Але ми мали цю думку, що є однією справою, яка справді надасть нам змогу підвести людей до цієї ідеї та уявлення цих подій в минулому. Одна зі справ, яка на нашу думку, була б гарною ідеєю, якщо б ми могли залучити людей до запалювання свічок. Тому, як частина нашого сторічного вшанування, ми просимо людей де б вони не були насправді, та дійсно будь-яких переконань, запалити свічку за одну особу, що загинула. Ми сподіваємося, що матимемо змогу запалити 200 тисяч свічок, одну свічку за кожного, хто загинув. Це було однією з наших ідей. Ми також перебуваємо в процесі того, щоб долучитись до всіх синагог у Сполучених Штатах та Канаді, фактично, якщо ми зможемо досягти цього. Але, як я вже зауважив, праця нашого трудового колективу відносно обмежена, тому ми намагаємося робити все те, що є  можливим. Проте, ми сподіваємось контактувати з кожною синагогою у Сполучених Штатах та допомогти їм зрозуміти, що ми вважаємо важливим долучитися до їхніх парафіян та з’ясувати, хто з їхньої пастви зможе долучитися до цієї події в історії та яким чином вони будуть спроможні влаштувати день трауру в їхній синагозі, щоб  ті люди, які мають сім’ї, що прибули з тієї частини світу й можливо страждали, мали б змогу прочитати єврейську молитву за мертвих – Каддіш. Й тоді, сподіваюсь, також запалять свічку. Крім того, ми теж намагаємося затвердити національний день пам’яті. Ми будемо працювати через уряд або ми працюватимемо … власне, ми також намагаємося долучитися до українського уряду, щоб ми могли мати національний день пам’яті, який би привернув увагу громадськості. Вся ідея полягає в тому, що ми б дуже хотіли визнання цієї події, нам хотілося б щоб люди знали про те, що сталося, пам’ятали про людей, які загинули та намагалися пролити світло здорового глузду у світі, де здається, вартість людського життя зростає. Виглядає, що все більше й більше повертає течія супроти емігрантів й тепер у нас є світ 65-ти мільйонів іммігрантів, та що станеться з цими людьми? Ви знаєте, багато з чого ми можемо одержати користь, оскільки наші сім’ї радо вітали й наші сім’ї мали тут свої родини, які могли підтримувати, забезпечити роботою та проживанням і тому подібне. Й ці можливості, здається, значно менш сприятливі, ніж були.

Павліна: Так, людство має схильність до зросту та падіння, чи не так? Ну, сподіватимемось, що це покращиться й те, що ви робите, допоможе замислитись, а також пам’ятати та скористатись уроками минулого стосовно до сьогодення, щоби майбутнє ставало кращим для кожного. Чи, випадково, той день, коли запалюватимете свічку й вшанування Національного дня пам’яті відбуватимуться в один і той самий день? І який це буде день в календарі?

Алан: Ви знаєте, Павліна, це цікаве запитання, і деякі люди звертались до нас із цим запитанням, оскільки ці події відбувалися з плином часу. Вони відбувалися протягом багатьох років. Таким чином, 16-го лютого 2019-го року є датою Фельштина. Але, наприклад, наше сусіднє містечко Проскуров (сьогодні називається Хмельницький), де погром відбувся трьома днями раніше. Тому, згідно з єврейським законом, це має бути в певний день. Й ми не хочемо диктувати, що це має відбутись 16-го лютого. Ми сподіваємось, що синагоги визнають, та допоможуть своїм членам конгрегацій віднайти корені й віднайти дату, яку вони відчуватимуть максимально комфортною для них в окремих синагогах, до яких ми звертаємось, щоб встановити день трауру. З точки зору вшанування Національного дня – ми відкриті. Ми вважаємо, що будь-який день, який ми отримаємо – буде добре. Бо, як я вже сказав, існує досить широкий діапазон дат, в якому ці події відбувалися. Тому ми не вдаватимемось в каламбур деталей щодо цього. Незалежно від дати, яку вони нам призначать, ми з радістю її приймемо.

Павліна:  Так, добре, Ви взагалі то співпрацюєте з урядом!

Алан:  Точно! Ось так. Досить реалістично.

Павліна: Тож, щоб зясувати, 200 тисяч свічок, які ви хотіли б запалити, відбудеться в один день, чи тоді розповсюдиться на декілька?

Алан: Ви знаєте, ми щасливі отримати 200 тисяч запалених свічок. Згідно з єврейською традицією, це має відбутися в той день, коли люди загинули, коли люди відійшли у вічність. Це мало б бути в ті дні. Тому, хтось із Проскурова запалить свічку 12-го лютого. Ми зробимо це 16-го лютого. Ми не будемо вдаватись до каламбуру деталей. Ідея полягає в тому, щоб спонукати людей пам’ятати тих, хто загинув й в той день зберігати у своєму серці пам’ять. Ми дійсно не стурбовані, якою буде дата цього дня.

Павліна: Щоб Ви порекомендували для людей, які не є євреями, або не мають родичів, які загинули, але які б хотіли запалити свічку в знак солідарності? Чи маєте Ви будь-які пропозиції, або рекомендації?

Алан: Так, ми будемо щасливі, якщо вони приєднаються до нас у товаристві «Фельштин» та запалять свічки 16-го лютого.

Павліна:  Гаразд!

Алан: Це було б чудово. І ми сподіваємося, що люди всіх віросповідань, та всіх сфер діяльності приєднаються до нас, запропонують нам свою підтримку та звернуться до своїх духовних лідерів й допоможуть їм зрозуміти важливість цього та пояснять їм, чому вони, члени конгрегату будь-якого віросповідання, хотіли б прийняти в цьому участь.

Павліна: Дійсно. То, в будь-який час доби?

Алан: Вечором. Як правило, ці свічки запалюються ввечері. Зазвичай, свічку під назвою «йорцайт», що є єврейською назвою свічки пам’яті, яка є цілодобовою свічкою, що запалюється вечором й повинна догоріти до кінця. Молитву промовляють при заході сонця й тоді ж запалюють свічку.

Павліна: Гаразд, то для тих, хто не знає молитви, я думаю, діє будь-яка молитва?

Алан: Будь-яка молитва працюватиме.

Павліна: На жаль, ми не встигаємо з часом. Залишилось набагато більше запитань, які я б хотіла Вам задати стосовно товариства «Фельштин». Але тут була ще одна річ: ті, що вижили під час різанини у Фельштині, почали записувати свої спогади до книги. Розкажіть нам про книгу «Їзкор».

Алан: Після погромів та після того, як Товариство мало шанс справитися з жахіттями, з якими вони насправді мали змогу займатися, тобто – дитячими сиротинцями, надзвичайною допомогою та переправленням людей з України до Сполучених Штатів … коли все вщухло, Товариство об’єдналося й вирішило, що вони хотіли б записати все те, що сталося. І спосіб, який вони придумали, полягав у тому, щоб кожен, хто був причетним до цих подій, написав розділ, й всі написані розділи мали б складати одну книгу. Тоді, у 1937-му році, коли книга вийшла друком, на той час були так звані РДА – «Робота Досягнень Адміністрації» (англ. – WPA) – це був урядовий орган, який формувався під час кризи, щоб надавати людям гранти на виконання різних справ. У більшості випадків, вони проводили чудову творчу роботу, а в інших – робили інші справи. Але одну річ, яку ми досягли, було отримання гранту для написання книги «Їзкор». Видання складалося з трьох частин. Воно розповідає історії про місто, про штетл. А потім розповідає історії про жахіття погромів та надає багато свідчень людей, які ледве врятували свої життя, про людей, які багато розповідали про тих, хто не врятувався та хто став жертвою. Й далі книга розповідає про те, як люди потрапляли до Сполучених Штатів і як там влаштовувалися, як функціонувало Товариство, про різні внутрішні політичні дебати в середині самого Товариства. Це була своєрідна історія Товариства. Книга була опублікована у 1937-му році. Ми зараз перебуваємо в процесі остаточного перегляду того перекладу, який був зроблений близько 10-ти років тому й цілком можливо, що до кінця року ми це опублікуємо у новій формі та новій обкладинці – ви знаєте, чудове нове видання.

Павліна: Й це буде справді корисним для будь-кого – це буде вікно часу, тому що написано так давно, коли ще спогади були свіжими. Я думаю, що це буде приголомшливе відкриття для тих, хто захоче це прочитати. Тож, де можна про це більше дізнатися? У Вас є веб-сторінка, то скажіть нам, де люди можуть знайти вас та що є на Вашому веб-сайті?  

Алан: У нас є веб-сторінка, це www.felshtin.org. Ми маємо багато чого на нашому веб-сайті, у нас є бібліографічний матеріал, ми маємо імена людей, які загинули в погромах, у нас є низка інтерв’ю, які ми підготували – це усні історії осіб, які є першим поколінням американців, що спостерігали розвиток їхніх сімей від батьків, які іммігрували до сьогодні. У нас є близько шести-семи усних історій, які відображають те, що необхідно було цим сім’ям, щоб влаштуватись у Сполучених Штатах.І це лише частка від всіх історичних документів, які ми можемо отримати на даному етапі. Багато розповідей, які ми отримали з перших вуст, немає в цьому виданні, багато нових статей про Фельштин та про те, що сталося після погромів й до недавніх часів, коли ми мали можливість робити те, що опубліковано в місцевих газетах та інших періодичних виданнях. Тому, ми дуже задоволені нашим сайтом. Ми думаємо, що він чудовий.

Павліна:  Так, я також так думаю! Я побувала на веб-сторінці й там є багато речей. Я могла би провести там багато часу і я буду!

Алан:  Велике спасибі!

Павліна: Тож, чи буде там інформація, що стосується Ваших майбутніх подій для тих, хто слухає нас з Нью-Йорку або планують відвідати чи хотіли б здійснити спеціальну поїздку для цього, чи не так? Вся концепція й те, що насправді мене захоплює, Алан, травма між поколіннями. Ви знаєте, можливо нарешті це є моментом в історії, якого ми будемо з нетерпінням чекати. Я можу лише уявити, люди, які прийшли після всіх погромів, світових воєн, а тепер і втечі від них. Ми просто сподіваємося, що люди приходотимуть та вивчатимуть наші звичаї, вписуючись у суспільство та продовжуватимуть традиції, ніби нічого й не сталося. І там є неймовірне психологічне й можливо фізичне ураження щодо цих людей, а ми просто засовуємо його під килим і не займаємося цим. Я думаю, що це є те, з чим необхідно працювати.

Алан: Я думаю, що Ви абсолютно права, Павліно. Не думаю, що в цьому є якісь запитання. Я думаю, що світ дивиться на 65 мільйонів душ, які на даний час позбавлені житла, робочих місць, освіти … дітей, які голодні. Це головна проблема для людства, і я думаю що це те, з чим нам доводиться стикатись. Я сподіваюсь, що разом з нашою маленькою групою, яка схожа тут з історією Давида та Голіафа, але ми надіємось, що зможемо принаймні пролити трохи світла, яке необхідне нам, щоб утвердитися й стати частиною гідного суспільства й що це дасть те необхідне для світу, щоб прямувати шляхом ще сто років.

Павліна: Ми можемо лише сподіватися. Було чудово спілкуватися з Вами в прямому ефірі та зустрітися. А ми надаватимемо більше інформації нашим слухачам про Ваше Товариство та подальші події. А поки що, люди можуть заходити на нашу веб-сторінку та бути в курсі всіх подій. Я можу собі уявити, що скоро зявляться новини, коли все буде завершено. Так що я з нетерпінням чекаю на це, Алан.

Алан: Що ж, дуже Вам дякую за можливість поспілкуватися, Павліна. Це просто чудово, що Ви надали нам таку змогу здійснити це і я думаю, що це надзвичайно, і ми захоплені від цього.

Павліна: Ми також ще раз дякуємо Вам. Ми скоро поспілкуємося знову.

Алан: З нетерпінням чекатиму цього. Бережіть себе. Всього найкращого.

Павліна: Дякую, Ви також! Ми розмовляли з Аланом Бернстайном, президентом товариства «Фельштин»з Нью-Йорку. Щоб дізнатись більше про товариство, їхню роботу та історію єврейської громади чи штетла у Фельштині, завітайте до їхньої веб-сторінки www.felshtin.org

Слухайте програму (англійською) тут

Програма «Єврейська спадщина України»  виходить в ефір завдяки приватно фінансованій багатонаціональній організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE), метою якої є сприяння взаємопорозумінню між українцями та євреями. Для перегляду стенограми й аудіо файлів цієї та попередніх трансляцій програми «Єврейська спадщина України» можна ознайомитися на веб-сторінці UJE, а також на веб-сторінці каналу Nash Holos.

Переклад: Іванна Проць
Торонтський Університет
ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.