Загублені штетли України

Хаїм (Віталій) Буряк

Єврейське населення України до Другої світової війни становило понад 2,5 мільйони. Сьогодні його чисельність становить лише близько ста тисяч.

Цілий світ разом з його культурою, правами та звичаями було знищено під час Голокосту.

Десятиріччя по тому нащадки тих, хто вижив, наполегливо працюють разом з друзями та прихильниками над тим, щоб зібрати до купи залишки цього колись яскравого світу.

На даний час здійснюються багато проектів з реставрації та освіти у західній Україні та інших частинах колишньої Австро-Угорської імперії. Але на сході України їх не так багато.

Однак, одна людина взяла на себе титанічне завдання каталогізувати єврейські штетли на сході України.

Віталій Буряк нещодавно відкрив свої єврейські корені. Під час цього процесу він створив веб-сторінку під назвою “Історія єврейських громад в Україні”.

Я натрапила на його веб-сайт, проводячи дослідження про штетли. Віталій, також відомий як Хаїм (його єврейське ім’я), люб’язно погодився розповісти мені свою історію, щоб я могла з вами поділитися нею. Ось частина цієї розмови.

Павліна: Перш за все, чи могли б Ви розповісти мені про себе?

Віталій Буряк: Мене звати Хаїм Буряк, живу у Києві. Мені 32 роки. Мій батько українець, а мати – єврейка. Згідно з єврейським законом – я єврей.

Павліна: Так.

Хаїм: Я народився в місті Прилуки Чернігівської області. Навчався в школі в місті Ніжин, де ще все живуть мої батьки. Шістнадцять років тому я почав навчатись в університеті у Києві, де й проживаю останні 16 років.

Павліна:  І що ж Ви там робите?

Хаїм: Я працював у різних IT-компаніях та продовжую працювати в сфері інформаційних технологій. Я нженер-програміст.

Павліна: То чому ж Ви вирішили створити цю веб-сторінку й розпочати такий амбітний проект? В основному, Ви працюєте над цим, як хобі?

Хаїм: Так, так. Я роблю це у свій вільний час. Хоча й не так багато вільного часу, але я намагаюся зробити все можливе. Чому я вирішив [займатись цим]? Хороше запитання! Все своє життя я цікавився історією. Я читав історичні книги, [але] не єврейські; напевно перші єврейські книги я прочитав приблизно шість років тому. Отже, всі мої попередні роки історичного досвіду стосувалися просто загальної історії. Також, військової історії.

Павліна: Що ж Вас надихнуло на це?

Хаїм: Одного разу я відвідав Ізраїль в рамках освітнього проекту “Тагліт”. Це як поїздка “по праву народження” – безкоштовна поїздка до Ізраїлю для молодих євреїв з метою короткого візиту або змогою емігрувати.

Павліна: Що сталося далі?

Хаїм: Відомий спеціаліст по генеалогії намагався знайти особу, яка змогла б бути гідом в єврейському Києві. Він запропонував короткі курси, по закінченні яких особа зможе організовувати для туристів проведення деяких екскурсій по єврейському Києві. Я вирішив приєднатися до цих курсів. Після цього я зробив перші кроки до мого єврейства. Оскільки раніше я не знав, що означає бути євреєм, що таке Шабат, що таке Тора та хто був Моше – все це для мене було наче казкою.

Павліна: Справді?

Хаїм: Так, звичайно! Я народився в надзвичайно асимільованій родині. Я нічого не знав про своє єврейство. Абсолютно суцільний нуль!

Павліна: Як же Ви тоді дізналися про Вашу маму, якщо вона не була практикуючою єврейкою.

Хаїм: Я завжди знав, що вона єврейка, бо це вказано в моєму свідоцтві про народження. І все своє життя я знав, що моя мати єврейка. Але для мене це виглядало казкою, що ти єврей тільки тому, бо твоя мати єврейка. Що це не передається по батьковій лінії. Я отримав цю інформацію лише … можливо, сім років тому. До цього, це була якась таємниця.

Павліна: O!

Хаїм: А також, один хлопець з Києва попросив мене заповнити його веб-сторінку. Він запропонував мені зробити невеликий опис штетлів з будь-якої точки України. Він дав мені книгу й попросив розмістити всю інформацію з неї на веб-сайт, сказавши: “За це я тобі заплачу гроші”. Отже, це була робота. І я почав читати цю книгу. В Україні було 100 штетлів, але в цій книзі насправді було описано близько 20 або 30.

Павліна: Он як.

Базар в м. Коростишів, Житомирської області. Фото: експедиція Ан-ського, 1910-ті роки

Хаїм: І я почав читати про штетли. Я знаю, що євреї жили в Україні. Тисячі й тисячі євреїв жили в Україні, яких до війни проживало тут мільйони; це був Голокост. Я добре знаю історію, знаю про Бабин Яр, але це схоже ни те, що для мене не було дуже близьким. Наприклад, ви чуєте зараз про якусь громадянську війну в Сирії.

Павліна: Так.

Хаїм: Для мене це було те ж саме. Одним словом, з кимось щось трапилося на цій території. Добре, але це сталося 70 років тому. Чому я повинен щось відчувати? Для мене було [дивним дізнатися], що в Україні були місця, де менше проживало українців, а більшістю було єврейське населення. А все єврейське населення зникло! Не залишилося жодного єврея. Тепер [ви часто знаходитимете] невелике село населяють лише українці, але воно має єврейську історію.

Павліна:  Зрозуміло.

Хаїм: А наступний крок був тоді, коли я став гідом. Один турист зі Сполучених Штатів захотів відвідати свій штетл, місто його прародичів, звідки 100 років тому втекли його прабатьки. Теоретично, ми його знайшли – поґуґлили. Але у Чернігівській області було лише одне єврейське поселення. Це було невелике село, в якому до революції проживало тільки 600 євреїв, але воно було повністю єврейським. Там не мешкали українці. І [коли] я проґуґлив це, то виявив, що там проживає місцевий історик.

Павліна: О, пощастило!

Хаїм: Ха! Так! Отже, я подзвонив цій особі й він сказав, що проводив дослідження стосовно місцевої історії на протязі останніх 40-ка років та розмовляв з людьми, які добре знали тих євреїв. Він сказав: “Давай, приходь Хаїм, і я покажу тобі всі ті місця, які знаю”. Ми відвідали цей штетл й місцевий історик показав нам всі ці місця. Схоже до єврейського кладовища – ну, колишнього єврейського кладовища, де зараз знаходиться город, на кому росте картопля.

Павліна: О!

Хаїм: Він показав місце синагоги. Просто місце. Там нічого немає – лише простір між двома будівлями. Й він показав усі єврейські будинки. Тому цей хлопець з США був цілком задоволений. Але для мене це стало шоком. Мені ніколи не спадало на думку, що в деяких селах України існувала [така] історія. Раніше я лише читав про це в книгах. Але постривай, є й інша історія про цю поїздку. Цей хлопець, юрист із США хотів відвідати два місця. Першим з них стало село Дмитрівка. Також він хотів побачити Прилуки. Прилуки – це місце де я народився й моя бабуся ще все там живе. Я зв’язався з головою місцевої єврейської громади, який знав дуже добре мою бабцю. Він показав мені місця, про які я раніше не знав! У моєму місті, де я народився! Моя бабуся не показувала мені синагоги, єврейського кладовища й вона не показувала мені місця вбивств під час Голокосту чи місце, де було гетто. Раніше я ходив по цій самій вулиці, бачив ті самі будівлі, але наприклад, я не знав, що тут була синагога. Це було для мене шоком.

Частина ринкової площі в Прилуках, початок XX сторіччя

Павліна: Отже, вона зовсім не розповідала Вам нічого про вашу єврейську спадщину?

Хаїм: Я не запитував і вона не казала мені нічого. Я знаю, що моя прабабуся була з бідної сім’ї,  її разом з родиною, усіма її сестрами й моїми прародичами евакуювали в Казахстан. Саме тому вони й вижили і народився я. З гетто “Прилуки” (під час Другої світової війни) втекло лише близько десяти людей, і я дізнався, що вижили тільки четверо-п’ятеро з, приблизно, 1200 осіб. Тому, впродовж фашистської окупації в Прилуках, євреї не мали жодного шансу вижити.

Павліна: О, нічого собі. Що ж саме означає слово “штетл”? На Вашому веб-сайті є така цитата: “Це не зовсім місто й не містечко”.

Хаїм: Добре питання. Слово “штетл” мовою їдиш означає “невелике містечко”, щось між селом та містом. Бо на той час у XVIII-XIX століттях, євреї мешкали в цих штетлах, які були дуже переповненими. Зазвичай, вздовж центральної вулиці штетла стояли будинки, розміщені близько один до одного, але без задніх городів, оскільки євреям не дозволялося володіти землею. Також в цих штетлах мешкали українці, але в центральній частині як правило жили євреї, а українці – в передмісті. Так чи інакше, місця де проживала переважна більшість євреїв були невеликими, де чисельність населення становила менше 10 000 – 5 000 осіб. Я створив список населених пунктів, де проживало понад 1 000 євреїв, для кожної губернії (області) в Україні та план мого дослідження. Мій план дуже простий: щонайменше написати невелику статтю про кожне місце з мого списку. Крім того, я намагаюся не витрачати час [на описання] місць в західній Україні, оскільки західна Україна стала частиною Совєтського Союзу лише до Другої світової війни і єврейське життя припинилося тут лише в 1941-му році під час Голокосту.

Павліна: На західній Україні?

Хаїм: Так. І за період між Першою та Другою світовими війнами більшість євреїв емігрували до Ізраїлю (Палестини, як називали раніше Ізраїль), США, Канади та Англії. Вони привезли [з собою] кілька світлин, деякі книги й написали багато спогадів. А в західній Україні проведено дуже багато грунтових досліджень. Наприклад, якщо ви поґуґлите про Золочів, то знайдете тонни матеріалу. Але якщо ви спробуєте зробити пошук про село Димер, що знаходиться 20-30 км від Києва в центральній Україні, то ви знайдете (я думаю) лише мою статтю. Два роки тому я відвідав село Димер, знайшов там місцевого історика, який показав мені залишки єврейського кладовища й місця вбивств … це просто поле, де ніхто не позначав там місця масових поховань. І сотні євреїв знаходяться ще там, а зараз вони посіяли на тому місці зерно. Вони показали місця синагоги, колишнього єврейського кварталу, останній молитовний дім й ми розмовляли з власником цієї будівлі. Він показав нам частину дверей із позначкою мезузи. Вони відрізали цю частину дверей й привезли до єврейського музею.

Хаїм відрізає знак мезузи від залишків дверей з єврейського молитовного дому

Павліна: Що це таке?

Хаїм: Мезуза – це невеликий сувій зі словами Тори. Це справді маленький знак, близько 10 см не більше, який слід розмістити в правій частині дверей в будь-якому єврейському домі. Мабуть це остання матеріальна частина з єврейської історії Димера. Все решта – це лише фотографії та спогади, але цей знак – справжня річ, до якої можна доторкнутися. Тому на моїй веб-сторінці ви не знайдете штетлів західного регіону України. Я просто намагаюся описати ті місця, які раніше не були описані.

Павліна: Так, на західній Україні проведено вже багато роботи. Але Ви маєте рацію, зі східної та центральної України в мене немає багато інформації.

Хаїм: Подивіться, якщо Ви перевірите статистику єврейського населення до революції, то побачите, що наприклад, у Київській губернії проживало понад 400 тисяч євреїв, а в Чернігівській губернії – близько 40 тисяч. Тому, коли рухатися далі на схід, то побачите, що кількість єврейського населення все зменшується й зменшується … бо як ви знаєте, євреї до України прибули з Польщі. Більшість єврейських місць знаходилися на західній Україні … на Поділлі, Волині та частково – в центральній Україні. Східна Україна не мала багато єврейського населення.

Павліна:  То Ви зацікавлені в областях, які ще все невідомі, недостатньо досліджені, чи відсутня інформація про них.

Хаїм: Так, я намагаюсь вести пошук через інтернет й коли бачу, що місце не було описано, приступаю до роботи. Наприклад, громада у Ржищеві … Ржищів – центральний район Київської області, знаходиться недалеко від Києва, можливо пів години їзди. Сто років тому там жили 6000 євреїв. Нині там євреї не живуть, а якщо Ви спробуєте знайти щось про єврейську історію села, то нічого не знайдете. Ця вся спільнота просто зникла і все. Безслідно. Так, в архівах України є деякі сліди, у Київських архівах їх тонни. Я не говорю про кількість, я говорю про вагу цих паперів. Тонни і тонни документів. Дуже цікаво.

Паавліна:  О!

Ржищевський ринок, 1910-ті роки

Хаїм: Так, в них є мапи штетлів, прізвища, різні файли, і якщо у вас є час, то за один місяць [досліджень] ви зможете описати штетл так, ніби ви там самі жили.

Павліна: Ого!  Де вони зберігаються?

Хаїм: У Києві. У Києві є декілька архівів, в яких зберігається ця інформація.

Павліна: Чому для Вас це важливо … по суті це міста-примари, штетли зникли … чому для Вас важливо розповідати та збирати хронологічну інформацію подій, коли там більше нікого немає?

Хаїм: Я не знаю, чому це важливо для мене, іноді я відчуваю, що це важливо лише для мене! Щоб описати історію спільноти, яка зникне через п’ять або десять років і там не залишиться жодного єврея, проте це місце мало якусь єврейську історію, а інколи це триста-чотириста років єврейської історії. І це припиниться в мій час. Іноді я відчуваю, що мені потрібно це описати й оприлюднити. Чому це так важливо для мене, я не знаю. Часом я себе запитую: “Який в цьому сенс? Який сенс відвідувати ці місця, витрачати свій час?”. Але мені це подобається, мені справді це дуже подобається. Я намагаюся проводити відпустку на пляжі, лежу там й думаю: “Що я тут роблю? Мені насправді це не подобається … мені не подобається цей пляж, ця їжа, це сонце, мені не подобається це море”. Для мене краще Богом забуте місце. І часом це справді глушина. У вас дуже погані дороги, деякі райони Житомира навіть незаселені через забруднення радіаційних викидів.

Павліна: Вірно!

Хаїм: І Ви прибули до цього місця й почали розмовляти з деякими старшими людьми: “Чи пригадуєте Ви щось про євреїв, які там жили? І ха-ха, іноді я думаю що зі мною щось не впорядку!

Павліна: Ха-ха!

Хаїм: Так, це дуже смішно. Але мені дійсно це подобається, хоча я й не знаю, чому мені  подобається цим займатися. І саме так я проводжу свій вільний час.

Остання єврейська крамниця в центрі колишнього штетла П’ятигори. Зараз це село Тетіївського району Київської області.

Павліна: Для Вас це важливо! Це Вас цікавить і щось є … що є важливим для Вас.

Хаїм: Так, але іноді я усвідомлюю, що це важливо лише для мене. Іншим немає діла до цього старого села. Навіть село скоро зникне. В деяких місцях, де 100 років тому населення складало 2 000 осіб, то тепер – там 200 чоловік. Й ви бачите лише цю статистику – 200 чоловік. Насправді там живе 50 людей й очевидно, що незабаром село зникне. Це не схоже на єврейське місце, яке скоро зникне, а схоже на українське місце, яке незабаром зникне.

Павліна: O. Так, я розумію. Зрештою, вони стануть містами-примарами.

Хаїм: Так, так.

Павліна: А Ви не історик за фахом, але у Вас є така божевільна пристрасть до історії. Це чудово. Й Ви знаєте, що здійснюєте роботу на самоті, але я не думаю, що це легковажно й не вважаю, що це безглуздо. Я думаю, що це має велике значення і хтось подякує Вам за це. То ж що Ви потребуєте у якості допомоги від громадськості?

Хаїм: Просто матеріали, й не більше. Ці дослідження не потребують багато грошей. Світлини, а можливо деякі спогади, книги про штетл, бо деякі книги виходили друком в малому тиражі й ви навіть не можете знайти їх в інтернеті. Тому я справді шукаю від них інформацію, родинні фотографії та будь-які спогади про життя дореволюційних часів.

Павліна: А яким чином вони б змогли передати Вам таку інформацію?

Хаїм: Так як Ви мене знайшли! Через веб-сторінку або групу на Facebook, а також ще одна дуже добра сторінка на Facebook, “Tracing the Tribe”, де більш ніж 20 000 осіб ведуть пошук інформації стосовно своїх єврейських коренів.

Павліна: Гаразд. А у Вас є інший сайт?

Хаїм: Я маю власну сторінку JewUA крапка org “Штетли в Україні” та веб-сайт JewUA dot org.

Павліна: Хаїм, було дуже приємно спілкуватися з Вами! Щиро Вам вдячна!

Хаїм: Дякую Вам також!

Павліна: Добраніч! Бувай.

Хаїм Буряк, автор та куратор веб-сторінки JewUA.org.

Ви можете знайти його там, а також на Facebook. Просто задайте пошук Jew UA.org, “Tracing the Tribe” чи Штетли в Україні.

З вами була Павліна, продюсер та ведуча радіоканалу “Наш Голос – українські корені”. Сподіваюся, що вас зацікавив цей епізод програми ”Єврейська спадщина України”. Дякую за увагу. До наступної зустрічі. Шалом!

Слухайте програму (англійською) тут.

Програма «Єврейська спадщина України»  виходить в ефір завдяки приватно фінансованій багатонаціональній організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE), метою якої є сприяння взаємопорозумінню між українцями та євреями. Для перегляду стенограми й аудіо файлів цієї та попередніх трансляцій програми «Єврейська спадщина України» можна ознайомитися на веб-сторінці UJE, а також на веб-сторінці каналу Nash Holos.

Переклад: Іванна Проць
Торонтський університет
ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.