Музей єврейського народу: про що розповідає нова туристична «перлина» Ізраїлю?

Відкритий навесні 2021 року після 10-річної модернізації, колишній «Музей Діаспори» отримав нове ім’я, нову концепцію і тотально оновлену експозицію. Я побував там і оцінив оригінальний погляд творців музею на історію і сучасність єврейського народу, включаючи історію євреїв України.

Передісторія: Музей Діаспори («Бейт ха-Тфуцот» на івриті) відкрився в травні 1978 року в кампусі Тель-Авівського університету з ініціативи Нахума Гольдмана, засновника і президента Всесвітнього єврейського конгресу, який прагнув створити пам’ятник єврейської діаспори. Пам’ятник дійсно вдався – але саме як сухе і «муміфіковане» зібрання макетів і свідоцтв минулого світу.

Сам факт створення такого музею в першому сіоністському місті світу був подією незвичайною: багато десятиліть ідеологія сіонізму базувалася на запереченні діаспори і на розриві з нею. Тоді в Ізраїлі панувала концепція «створення нового єврея – ізраїльтянина, який повинен позбутися діаспорних комплексів і від пам’яті про приниження минулого». Розуміння важливості діаспори та багатої спадщини єврейських громад різних країн прийшло дуже пізно.

Команда, яка модернізувала цей музей, пішла ще далі. Вона створила Музей єврейського народу, об’єднавши мотиви Ізраїлю та діаспори в єдине ціле. Саме тому новий музей отримав коротку назву «АНУ» – «ми» на івриті.

Концепція «АНУ/Ми» – це весь єврейський народ як такий, єдина в своїй різноманітності глобальна етнорелігійна корпорація, яка включає «домашній офіс» в Ізраїлі і «філії» по всій планеті – в минулому, сьогоденні і майбутньому.

Нова команда для створення «АНУ» почала формуватися з 2004 року, коли в Ізраїлі влаштувався Леонід Невзлін – антипутінський мільярдер, який залишив Росію після арешту свого друга і бізнес-партнера Михайла Ходорковського. Тодішній прем’єр-міністр Ізраїлю Аріель Шарон порадив Невзліну допомогти напівживому Музею діаспори.

Невзлін вклав в повну модернізацію музею 30 млн. доларів через свій фонд «НАДАВ». Загальні витрати за 10 років склали 100 млн. доларів з різних джерел, включаючи приватних донорів та державний бюджет. З виставковою площею 7000 кв. метрів, «АНУ» увійшов до числа найбільших єврейських музеїв світу.

Ірина Невзліна – донька бізнесмена і дружина нинішнього міністра охорони здоров’я Ізраїлю, уродженця Чернівців Юлія Едельштейна, очолює раду директорів музею «АНУ». Ірина розповіла на зустрічі, що всі останні роки головною справою її життя було оновлення музею. Вона вклала в цей гігантський проект не тільки сили і енергію, але і свою душу.

Ірина Невзліна та Роман Коган (директор з розвитку Фонда «НАДАВ). Фото: Giya Geldman – BARD PRroductions.

Експозиція нового музею починається не знизу, а зверху. Відвідувач не йде традиційним шляхом від далекого минулого до сучасної епохи. Навпаки, перше, що відкривається очам – це третій поверх, який показує єврейський народ в теперішньому часі.

«Ми сьогодні такі, які ми є; ми не схожі один на одного і живемо по-різному, але ми єдиний народ при всій нашій мозаїчності, і ми внесли величезний внесок по всьому світу», – якби говорять експонати, стенди та відділи третього поверху.

Євреї в літературі, музиці, театрі, кіно, живопису та науці – всі ці теми представлені яскраво, захоплююче і інтерактивно.

Використані найсучасніші дигітальні технології. Кожен предмет і стенд веде розмову з відвідувачем, дозволяє дізнатися більше одним «кліком».

Електронна єврейська кухня, наприклад, буквально зачарувала мою дружину, яка місила тісто, додаючи різні компоненти рухами рук по екрану.

Серед унікальних експонатів музею – картини Хаїма Сутіна, перше видання Франца Кафки, ручка Шолом-Алейхема, друкарська машинка Ісаака Башевіса-Зінгера, мереживний комірець судді Верховного суду США Рут Бейдер-Гінзбург, гітара Леонарда Коена, перука Соломона Міхоелса в ролі короля Ліра, і багато інших предметів.

І хоча окремі елементи експозиції говорять про долю євреїв СРСР (книга Ісаака Бабеля, стенди про актора Аркадія Райкіна і про борців за репатріацію в Ізраїль), все ж основна частина музею пройнята духом американоцентризму і масової культури – як, наприклад, старі джинси Levi’s на вітрині музею. Залишилося враження того, що багато елементів експозиції розраховані в першу чергу на сприйняття світу американськими туристами.

Другий поверх музею «АНУ» розповідає про історичний шлях єврейського народу серед народів світу. Минуле показане як дорога через країни і епохи. Творці музею не заглиблювалися детально в конкретні країни або періоди історії.

Доля євреїв показана широкими «мазками» через основні трансформації і головні події. Той, хто хоче дізнатися глибше, може зупинитися і отримати електронну інформацію про кожну конкретну країну.

Наприклад, я проглянув цифрову інформацію про Україну та історію євреїв на українських землях. Хоча інформація була об’єктивною, я помітив кілька прикрих помилок, включаючи неточні історичні дати, кількість вбитих євреїв на українських землях під час Голокосту та правопис англійською мовою міст України. Ці та інші помилки можна легко виправити за допомогою науковців, і я сподіваюся, що керівники музею звернуть увагу на це.

Спілкуючись з генеральним директором музею «АНУ» Даном Тадмором, я також підняв тему євреїв України, яка, на мій погляд, поки що слабо представлена. Дан Тадмор підкреслив, що це свідомий вибір музею – не заглиблюватися в окремі країни, але показувати шлях історії єврейського народу в глобальній перспективі.

Дан Тадмор. Фото: Giya Geldman – Bard PRoduction

При цьому Тадмор зауважив, що завжди буде радий розглянути пропозиції про підготовку та проведення спеціалізованих виставок за тематикою єврейських громад різних країн, включно з Україною. «Головне – знайти серйозного і зацікавленого партнера для реалізації такого проекту», – зазначив Дан Тадмор.

На всіх поверхах музею я бачив дорослих і дітей, які активно вивчали артефакти і захоплено контактували з електронними екранами. Люди сміялися і раділи пізнанню чогось нового про старий, але завжди молодий єврейський народ.

«АНУ» виявився дуже веселим і іронічним музеєм, який не тільки показує великі досягнення євреїв, але й пропонує відвідувачам посміхнутися над собою.

«Ми хочемо показати, що в єврейській історії та сучасності є не тільки «Гевалд!» (“Рятуйте!”), але також і «Алілуйя»!» – сказала головний куратор музею д-р Оріт Шахам Говер.

Я залишав музей «АНУ», отримавши заряд історичного оптимізму. Напевно, це найголовніше враження від цього прекрасного музею, який безумовно стає туристичною «перлиною» не тільки Тель-Авіва, але й усього Ізраїлю.

Автор статті біля макета Великої синагоги Луцька в музеї “АНУ”.

Відео з Музею «АНУ»

Текст, фото, відео: Шимон Бріман (Ізраїль).