Важкий маневр між політикою і пам’яттю: Президент України на Форумі з Голокосту в Єрусалимі

Україна цілком могла просто загубитися серед чотирьох десятків країн на глобальному форумі в Єрусалимі, присвяченому 75-річчю звільнення табору смерті Аушвіц. Крім того, президента України там чекала політична «пастка». Але завдяки своєму креативному рішенню, Володимир Зеленський не тільки не потрапив в «капкан», а й привніс України в центр суспільної уваги Ізраїлю.

З одного боку, Всесвітній Форум пам’яті Голокосту був вкрай важливим для репутації та іміджу Держави Ізраїль, як «колективного єврея», який відродився з попелу знищення і перетворився в сильний і процвітаючий національний будинок для єврейського народу.

Приїзд чотирьох десятків президентів і королів 23 січня 2020 року став знаком того, що збереження пам’яті про трагедію Голокосту, в якій загинуло 65 відсотків євреїв Європи, є завданням загальнолюдського масштабу.

Президенту Реувену Рівліну і прем’єр-міністру Ізраїлю Біньяміну Нетаніягу було важливо об’єднати світових лідерів на темі Голокосту, щоб створити єдиний глобальний фронт проти Ірану – тієї країни, яка, як і Третій Рейх 80 років тому, відкрито заявляє про своє бажання знищити євреїв і їх державу.

З іншого боку, цей всесвітній форум з самого початку не передбачав рівності між гостями. На жаль, політичні ігри залишили свій слід і на темі пам’яті про Голокост. Російський хімічний магнат В’ячеслав Кантор, ініціатор і один з головних спонсорів цього форуму, зробив все, щоб головним спікером став президент Росії Володимир Путін. Віце-президент США, британський принц Чарльз, президенти Франції, Німеччини та Ізраїлю сприймалися як «додаток» до Головного Гостю. Решта десятки глав держав повинні були скорботно мовчати без можливості виступити.

Перед президентом Зеленським була дилема: не поїхати на форум – це означало б образити не тільки Ізраїль і провідні світові держави, а й пам’ять про півтора мільйони євреїв України, які загинули під час Голокосту. Але поїхати і сидіти мовчазним слухачем промови президента Росії – це був би програшний варіант всередині української політики.

Прилетівши до Ізраїлю пізно ввечері 22 січня, Зеленський побачив в заголовках газет Ізраїлю критику на адресу організаторів форуму, які тільки п’ять відсотків місць в залі дали вижившим у Голокості. Рано вранці 23 січня ЗМІ Ізраїлю посилили свою критику, ставлячи питання: чому для президентів і королів місця знайшлися, а для тих, хто реально був урятований у пеклі Голокосту і заради кого ця подія призначене, місць в залі вкрай мало?

У цей момент Зеленський вранці 23 січня робить геніальний жест – з точки зору піару і суспільної моралі: він заявляє, що віддасть своє місце і місця делегації України для літніх людей, що вижили в вогні Голокосту. Одним ударом він робить шляхетний вчинок і позбавляється від необхідності слухати промову Путіна.

Відразу після цього провідні медіа Ізраїлю повідомляють про такий нестандартний крок Володимира Зеленського, коментуючи це з симпатіями до молодого президента. При цьому Україна раптово виділяється серед десятків інших країн-учасниць форуму.

Замість поїздки на Форум, президент Володимир Зеленський поїхав молитися до Стіни плачу разом з київським рабином Моше Асманом, який благословив президента і народ України на мир і процвітання.

Зеленський не мав своєї ярмулки, тому він взяв найпростішу і дешеву білу ярмулку, які призначені для туристів на площі перед Стіною плачу. Було забавно спостерігати, як особистий охоронець президента дуже уважно стежив за діями рабина, коли він підняв руки над головою Зеленського для благословення.

Цікаво, що відразу після рішення президента України віддати свої місця на форумі, в пресі Росії та на опозиційних Зеленському медіа-ресурсах України з’явилися матеріали з посиланням на не названі «джерела в Яд Вашемі», які нібито критикують президента України. В реальності нічого такого не було, тому що президент України домовився відвідати музейний комплекс на наступний день.

У п’ятницю 24 січня Зеленський з дружиною детально оглянули експозицію музею Голокосту і поклали квіти в Долині знищених громад поруч з каменем з написом «Бабин Яр». Посол Ізраїлю в Україні Йоель Ліон показав президентської парі напис «Кривий Ріг» на пам’ятній стелі.

В ту ж п’ятницю Володимир Зеленський зустрівся з президентом Ізраїлю Реувеном Рівліном і з прем’єр-міністром Біньяміном Нетаніягу.

На зустрічі з главою уряду Ізраїлю відбулися два моменти – один хвилюючий, але інший – проблемний.

Хвилюючою стала розповідь Володимира Зеленського про своїх рідних: три брата його діда загинули в Голокості, а сам дід воював на фронті у Червоній Армії.

Але, наводячи приклади людей, які рятували євреїв від геноциду, Зеленський розповів Нетаніягу про кримську татарку Саїде Аріфову і про греко-католицького священика Омеляна Ковча із Західної України. Проблема в тому, що обидва ці людини не визнані «Праведниками народів світу» в ізраїльському «Яд Вашемі».

Справа в тому, що історія порятунку Саїде Аріфовою більше 80-ти єврейських дітей не має документальних підтверджень і свідчень самих уцілілих. А Ковч не отримав визнання від «Яд Вашем» тому, що, з точки зору ізраїльського інституту, його метою як священика-місіонера було масове хрещення євреїв, яке він практикував в ім’я порятунку євреїв під час Голокосту.

Зеленський міг розповісти ізраїльському прем’єру будь-яку з історій більш ніж 2600 праведників народів світу з території України, які визнані ізраїльським інститутом «Яд Вашем». Але замість цього президент України згадав про двох персон, за якими є серйозні питання у фахівців.

Після особистої зустрічі з Нетаніягу за закритими дверима, у Зеленського в п’ятницю 24 січня відбулася ще зустріч з представниками ізраїльського бізнесу.

В цілому, дводенний робочий візит президента України вийшов досить насиченим.

Зеленський проявив більше уваги до теми Голокосту і до вцілілих в ньому, ніж багато інших президентів, які лише мовчки відсиділи офіційну частину форуму. Яскраво виділившись на тлі десятків інших презідентов-«статистів» на офіційній церемонії, він залишив після себе позитивний слід в суспільній свідомості Ізраїлю.

Текст і фото біля Стіни плачу: Шимон Бріман (Ізраїль)
Решта фото: офіційний сайт президента України.
ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.