Основні відомості про Голодомор

"For the millions of Ukrainians - victims of the famine-genocide of 1932-33" monument (autors - V. Peresvalsky and M Kysly). Mykhailyvska square, Kyiv, Ukraine. .Seven million ukrainians were starved to death in the breadbasket of Europe..At the same time the Soviet regime was dumping 1.7 million tons of grain on Western markets..The famine was engineered by the Soviet regime..It was an act of genocide designed to undermine the social basis of Ukrainian national resistance..At the height of the Famine, Ukrainian villagers were dying at the rate ofТермін «Голодомор» (тобто, насильницька смерть від голоду) позначає загибель від масового голодування мільйонів українців у 1932–33 роках внаслідок радянської політики. Голодомор можна розглядати як вищий прояв насильства з боку Комуністичної партії та Радянської держави проти українського населення, яке чинило опір радянській політиці. Цей акт насильства відбувся у контексті масштабної політики репресій та арештів української інтеліґенції, письменників, художників, релігійних діячів і партійних працівників, яких радянське керівництво вважало загрозою своїм ідеологічним та державним переконанням.

У період із 1917 до 1921 року Україна на короткий час здобула незалежність і боролася за її збереження, аж поки не здалася Червоній Армії та не була включена до складу Радянського Союзу. У 1920-ті роки радянська центральна влада, прагнучи заручитися підтримкою місцевого населення, дозволила певну культурну автономію у рамках політики, відомої як «коренізація».

Наприкінці 1920-х років Йосиф Сталін, який стояв на чолі радянської держави, вирішив згорнути культурну автономію України, вдавшись до репресій, арештів, тюремного ув’язнення та розстрілів понад тисячі українських інтелектуалів, церковних діячів, а також діячів комуністичної партії, які виступали за самобутність України.

У той же час, за наказом Сталіна було розпочато колективізацію сільського господарства. Більшість українців мали дрібні сільські господарства або були одноосібниками й опиралися цій політиці. Держава конфіскувала майно незалежних селян і змусила їх працювати на державні колгоспи. Заможніших селян (наприклад, тих, хто мав кілька голів худоби), а також тих, хто чинив опір колективізації, було затавровано як куркулів і оголошено ворогами держави, яким належить бути зліквідовано, як клас. Тисячі людей було викинуто з власних будинків і депортовано.

У 1932 році комуністична партія висунула неймовірно високі вимоги в українських селах щодо здачі збіжжя радянській державі. Коли села виявилися неспроможними задовольнити вимогу, влада підсилила кампанію з реквізиції, конфісковуючи навіть насіння, призначене для сівби, та стягуючи штрафи за невиконання норми м’ясом і картоплею. Спеціальні бригади було відправлено на обшук будинків, вони конфісковували навіть інші продукти харчування. Голодуючі селяни у пошуках їжі намагалися покинути свої села, але радянська влада видала указ, що забороняв селянам України залишати країну. Внаслідок цього, багато тисяч фермерів, яким вдалося вибратися зі своїх сіл, було затримано та відправлено назад; це означало практично смертний вирок. Було запроваджено закон, згідно з яким крадіжка навіть кількох колосків прирівнювалася до саботажу та тягла за собою смертний вирок. Подеколи встановлювали сторожові вишки з солдатами, які слідкували, аби люди не присвоїли щось із врожаю. Центральна влада, була добре поінформована про тяжкі умови в Україні, проте, наказала місцевим чиновникам витягати з сіл іще більше. Мільйони голодували, а СРСР продавав урожай з України за кордон.

СРСР рішуче заперечував Голодомор. Дослідники, які після розпаду Радянського Союзу отримали доступ до архівів Комуністичної партії, КДБ та державного апарату, підтверджують висновок про те, що голод був спричинений радянською державною політикою та дійсно був навмисно посилений радянською владою.

 

Для подальшого читання
  • Davies, R.W. and Wheatcroft, Stephen G., The Years of Hunger: Soviet Agriculture,19311933. New York: Palgrave Macmillan, 2004.
  • Graziosi, Andrea, “The Soviet 1931–1933 Famines and the Ukrainian Holodomor: Is a New Interpretation Possible, and What Would Its Consequences Be?”, Harvard Ukrainian Studies 27 (2004–2005), pp. 97–115.
  • Klid, Bohdan and Motyl, Alexander J., co-compilers and co-editors. The Holodomor Reader: A Sourcebook on the Famine of 1932–1933 in Ukraine. Edmonton and Toronto: CIUS Press, 2012.
  • Conquest, Robert. The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine. New York: Oxford University Press, 1987.
  • Kulchytskyi, Stanislav V., “Holodomor in Ukraine 1932–1933: An Interpretation of Facts,” in Holodomor and Gorta Mór: Histories, Memories and Representations of Famine in Ukraine and Ireland. Ed. Christian Noack et al. London, New York and Delhi: Anthem Press, 2012, pp. 19–33.
  • “Lemkin on Genocide of Nations,” Journal of International Criminal Justice 9 (2009), pp. 123–30.
  • Martin, Terry. The Affirmative Action Empire: Nations and Nationalism in the Soviet Union, 1923–1939. Ithaca and London: Cornell University Press, 2001.
  • Naimark, Norman M. Stalin’s Genocides. Princeton and Oxford: Princeton University Press, 2010.
  • Snyder, Timothy. Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin. New York: Basic Books, 2010.
  • Werth, Nicholas, “The Great Ukrainian Famine of 1932–33,” Online Encyclopedia of Mass Violence, published 18 April 2008. Online at http://www.massviolence.org/The-1932-1933-Great-Famine-in-Ukraine.

 

Чи був голод в Україні ґеноцидом?

Голод у 1932–33 роках в Україні, який називають Голодомором (термін введено у вжиток наприкінці 1980-х років на позначення штучно створеного масового голоду, мета якого — винищення населення внаслідок голодної смерті), можна вважати ґеноцидом, відповідно до Статті 2 (с) Конвенції про запобігання злочину ґеноциду та покарання за нього. Цей розділ визначає як ґеноцид умисне створення життєвих умов, які призводять до фізичного знищення у цілому або частини національної, етнічної, релігійної або расової групи.

Голод в Україні почався наприкінці 1931 року, під час першої радянської п’ятирічки, яка закликала до швидкої індустріалізації та примусової колективізації сільського господарства. Під час колективізації, яка розпочалася у 1929 році, приватні господарства було ліквідовано, а на їх місці було створено державні та колективні господарства. Хоча, було оголошено, буцімто колгоспами керують самі колгоспники, насправді вони були фактично під контролем і наглядом радянських чи партійних чиновників. У той же час переслідували заможних селян, затаврованих як «куркулі» (радянський режим твердив, що вони експлуатували бідних селян), позбавляли їх майна, арештовували та депортували. Багато із них було заслано в табори, а деяких навіть страчено. Насправді, будь-якого селянина, який виступав проти колективізації, навіть якщо він не був заможним, часто-густо могли оголосити куркулем або куркульським прибічником.

Більшість селян у Радянському Союзі (одноосібники та власники невеликих господарств) не виявили бажання відмовитися від власного господарства та приєднатися до новоствореного – колективного. В Україні, де ведення приватного селянського господарства було міцно вкоріненою традицією, опір новій політиці був особливо сильним. Подеколи українські селяни та міщани були обурені колективізацією та іншими урядовими постановами Москви. Реакція на ці політичні тенденції посилила симпатії до більшої автономії або навіть незалежності України. Українці створили незалежну державу 1918 року, але ця спроба досягти повноцінної державності зазнала невдачі — головним чином внаслідок військової інтервенції з боку комуністичної Росії 1920 року. У 1922 році Україну було включено як республіку до складу Радянського Союзу, при збереженні номінальних форм державності й автономії.

Ті, хто стояв на чолі радянської держави, твердили, що створення державних і колективних господарств є невід’ємною частиною будівництва соціалізму. Радянські чиновники також вважали їх надійнішими, ніж одноосібні господарства, з огляду на потребу у надлишках зерна для виконання обов’язкових державних норм із хлібозаготівель. Зібране державою збіжжя йшло на харчування міського населення, яке швидко зростало, а також на експорт — в обмін на закордонне обладнання, необхідне для поступу індустріалізації. Проте, колективізація сільського господарства призвела до руйнування та зниження сільськогосподарського виробництва в Україні, яка була провідним регіоном Радянського Союзу по виготовленню зерна. Попри те, радянське керівництво не знизило високих норм для українських селян щодо постачання державі зерна.

Коли в Україні почався голод, спричинений реквізицією, до якої вдалися радянські урядовці для виконання нереально підвищеного плану хлібозаготівель після значного спаду сільськогосподарського виробництва, вище радянське державне керівництво України повідомило Кремль про голод, просило допомоги та скорочення норм хлібозаготівель для країни. Натомість, радянський вождь Йосиф Сталін, наказав додати зусиль зі збору збіжжя. Він також висловив недовіру до українських чиновників, підозрюючи багатьох із них у націоналізмі, та висловив побоювання, що опір його політиці в Україні може посилитися, та, ймовірно, привести до відокремлення України від Радянського Союзу.

Відповідь Сталіна була катастрофічною для України. Згідно з його настійними вимогами, радянське керівництво ухвалило драконівські закони та вдалося до каральних і репресивних заходів під приводом сприяння виконанню хлібозаготівельних норм. У сільську місцевість було направлено спеціальні загони, очолювані головними помічниками Сталіна, щоб зібрати більше збіжжя, хоча селянам вдавалося запасати дуже мало на грядущі зимові та весняні місяці. Було вилучено навіть посівний матеріал, а тих, хто не виконав план із хлібозаготівель, штрафували м’ясом і картоплею. Інші продукти харчування також було конфісковано пошуковими загонами.

Не дивно, що до зими ситуація в українському селі стала безнадійною. Але режим не відступився від своєї політики конфіскацій, покарань і репресій. 22 січня 1933 року у відповідь на велике число голодуючих українських селян, які покинули свої села у пошуках їжі, попрямувавши у першу чергу у бік Росії, радянське керівництво ухвалило наказ, який забороняв виїзд із республіки. Приблизно того ж часу, Сталін почав усувати деяких із українських високопосадовців та скасував державну політику, направлену на підтримку та розвиток української мови. Також розпочалися репресії та знищення багатьох українських інтелектуалів і чиновників, звинувачених в українському націоналізмі.

Голод в Україні пішов на спад улітку 1933 року, коли було зібрано тогорічний урожай. На той час опір у сільській місцевості було зломлено. Згідно з демографічними підрахунками, майже чотири мільйони жителів України, в основному українських селян, загинуло безпосередньо через голод.

Будь-яку розмову про голодомор як ґеноцид слід починати з огляду ідей Рафаеля Лемкіна, експерта у галузі права, який був «батьком» Конвенції про ґеноцид ООН. У промові, виголошеній ним 1953 року, він назвав політику СРСР щодо України при Сталіні «класичним прикладом радянського ґеноциду». Він вважав голод в Україні ключовим компонентом історичного явища, яке назвав «українським ґеноцидом», маючи на увазі низку дій, що включали також знищення та підкорення української інтелігенції та політичної еліти, ліквідацію незалежної Української Православної Церкви та кероване урядом заселення сільськогосподарських регіонів України неукраїнцями після голодомору 1932–33 років.

Стосовно спроб покладання відповідальності за ґеноцид, слід визнати, що він пов’язаний із правовими та політичними обставинами, та через це може викликати суперечки. Політичні діячі та структури подеколи роблять заяви чи висловлюють думки з приводу конкретних випадків, що можуть розглядатися як ґеноцид. Це стосується й Голодомору в Україні. У 1988 році Конгресом США була створена спеціальна комісія для розслідування Голодомору в Україні. Комісія дійшла висновку, що «Йосиф Сталін і його оточення вчинили ґеноцид проти українців у 1932–33 роках». 2006 року Верховна Рада України прийняла закон, де Голодомор названо ґеноцидом. Деякі країни, такі як Канада, ухвалили резолюції або заяви про визнання Голодомору ґеноцидом. Проте, національний законодавчий орган Росії — Дума — у своїй заяві наголосила, що голод у ці роки був вседержавною радянською трагедією, та заперечила, що ситуація в Україні мала винятковий характер.

Протиріччя можуть виникати також через відсутність консенсусу серед науковців. В академічному середовищі існує загальна думка, що Голодомор був наслідком дій радянської влади, тобто явищем штучним, якого можна було уникнути. Втім, деякі вчені, а також політичні діячі твердять, що звинувачення в українському ґеноциді — безпідставні, оскільки голод у той самий час мав місце й в інших республіках Радянського Союзу, в тому числі у Росії. Також наводять аргумент, що голод було використано як зброю проти селян як соціальної верстви населення, а не проти українців – як етнічної групи. Два експерти, за тематикою Радянського Союзу, Роберт Девіс і Стівен Віткрофт, твердять, що до голоду частково призвела «помилкова політика» радянських вождів, а насправді її наслідки були «несподіваними та небажаними». Голод, на їхню думку, був «наслідком рішення індустріалізувати цю селянську країну [Радянський Союз] шаленими темпами».

Італійський вчений Андреа Ґраціозі, підтримуючи концепцію про те, що Голодомор — це ґеноцид, звертає увагу на те, що при оцінці цього явища слід враховувати надзвичайно високий рівень смертності в Україні, що був утричі більшим за рівень смертності у Росії. Це було наслідком додаткових заходів, ужитих радянською владою, що посилили голод в Україні. Ґраціозі також наголошує на сприйнятті Сталіном селянських і національних питань, як тісно пов’язаних у переважно сільськогосподарських країнах, таких, як Україна. Таким чином, він підходить до висновку, що натиск на українські села був «дійсно спрямований на те, щоб зламати селян, але з повним усвідомленням того, що село уособлює хребет нації».

Є й інші аргументи на підтримку концепції ґеноциду. У найлютіші місяці Голодомору тривав експорт збіжжя, а радянські державні резерви містили вдосталь зерна, щоб нагодувати голодуючих. У лютому 1933 року вперше було дозволений розподіл допомоги, але ці заходи носили вибірковий характер і відпущеного зерна було надто замало, аби врятувати мільйони від голоду. Міграцію українських селян було припинено указом від 22 січня 1933 року, що перекрив їм можливість доступу до продуктів харчування в інших регіонах Радянського Союзу. Також очевидно, що у 1932 році Сталін був стурбований, що може втратити Україну, він пов’язав спад хлібозаготівель в Україні із немовбито невиконанням керівництвом республіки лінії партії, та, посилаючись на це, усунув деяких українських високопосадовців і замінив їх своїми вірними послідовниками. Він також вбачав у супротиві українського села щодо хлібозаготівель, прояви класового антагонізму та націоналізму. Якщо взяти до уваги антиукраїнські заходи, запроваджені Сталіном, зокрема, наказ про репресії української інтелігенції та національно-орієнтованого політичного керівництва, стає очевиднішим загальний антинаціональний нахил сталінської політики 1932–33 років. На додаток, придушувались звістки про голод у Радянському Союзі та відхилялись пропозиції сторонньої допомоги, аж до кінця 1980-х років радянський уряд навіть заперечував, що голодомор мав місце, як такий.

 

Klid, Bohdan

“Holodomor: Holodomor and UN Genocide Convention Criteria.” Modern Genocide:

Understanding Causes and Consequences. , ABC-CLIO, 2013. Web. 21 Nov. 2013. Reprinted courtesy of ABC-CLIO.

Опубліковано з дозволу Науково-освітнього центру з вивчення Голодомору (HREC) Канадського інституту українських студій Альбертського університету (http://holodomor.ca). HREC сприяє дослідженням і вивченню Голодомору задля широкого знайомства з цією темою та її розуміння.

 

Переклад

Мір’ям-Фейґа Бунімович, MF Language Services Platform