Українці та євреї: вивчення взаємин крізь призму простору (Канадійська конференція «Лімуд-СНД» – частина 2)

Наталія Федущак, директор із комунікацій UJE, представляє доповідача Павла Роберта Маґочія, завідувача кафедрою українознавчих студій Торонтського університету, Канада та члена ради Канадійського благодійного фонду «Українсько-єврейська зустріч».

Учасники нещодавньої презентації щодо українсько-єврейських взаємин, були прямими й однозначними, щодо запитання про українців: чи є вони антисемітами. Під час Другої світової війни, більшість з них співпрацювали з нацистами. Вони здійснювали погроми супроти єврейського народу. Одна жінка засвідчила, що завдяки українській сім’ї, її родичі були врятовані від жорстокої долі в Бабиному Яру, проте, вона розмірковувала над питанням про очевидців. Зрештою, були й інші поля полеглих в Україні.

Ведучий програми конференції Павло Роберт Маґочій з Торонтського університету, був настільки ж однозначним у своїй відповіді: «Етнічні групи не є однорідними. Етнічні українці рятували євреїв під час війни. Історичний досвід євреїв та українців є більш схожим, аніж відмінним. Періоди насильницького розбрату не повинні підводити підсумки й визначати взаємини у всіх проявах між двома народами».

Часто ускладнюється погляд українців та євреїв один про одного. Ці два народи жили пліч-о-пліч понад тисячоліття на землях сучасної України. Проте, наслідком двадцятого сторіччя став досвід незгладимого відбитку, залишаючи обидві громади в частих суперечках щодо історії та пам’яті.

Маґочій представив три видання, які лягли в основу його виступу на засіданні конференції «Лімуд СНД Канада», що відбулось 26-го березня 2017-го року в Blue Mountain Resort, Онтаріо, де він підкреслив, що складні історичні взаємини між двома народами не були лише в чорно-білому світлі.

Було представлено наступні видання: «Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри» (співредакторами якого є Вольф Москович та Алті Родаль), яке вивчає взаємодії між українською та єврейською культурами протягом сторіч; «Бабин Яр: Історія і пам’ять» (головними редакторами якого є Владислав Гриневич старший, та Павло-Роберт Маґочій), збірник монографій зарубіжних вчених, який «вперше показує справді комплексний підхід щодо цього місця»; плюс «Євреї та українці: тисячоліття співіснування», у співавторстві Павла-Роберта Маґочія та Йоханана Петровського-Штерна, з Північно-Західного університету, США.

Професор Маґочій сказав, що його власною працею є спроба забезпечити розуміння українсько-єврейського досвіду в «більш історичному контексті» й донести в широкому сенсі до міжнародної аудиторії.

«Даний підхід не є історією євреїв в Україні, так само, як й не являється історією самою по собі», – зауважив він, продовжуючи: «Це, радше, спроба заглянути на початок взаємин, приблизно на початку до 1000-чу років, й безумовно, на 450 років еволюції обидвох культур, як самобутніх … які вбачають себе не лише історично, а й також у традиційній культурі, фольклорі, релігійних віруваннях, мистецтві, театрі, діаспорі … й у тому, що було досягнуто у кожній з даних галузей».

Вже на початку книжка висвітлює погляд євреїв та українців, які бачать один одного крізь спотворену призму стереотипів. Текстові вставки містять перцепції в діапазоні початку епохи козацького лідера Богдана Хмельницького сімнадцятого сторіччя до сьогодення.

На запитання, чи українці є антисемітами, Маґочій зазначив: «Не має жодних українців, ані євреїв, у тому сенсі, коли ми говоримо, згадуючи будь-яку групу, чи відносимо їх до якогось угруповання – а в даному конкретному випадку, коли ми говоримо про національні етнічні групи … ніби це якесь однорідне явище, маючи на увазі, що індивідууми серед всіх людей, які ми припускаємо, складають групу, для якої ми використовуємо ярлик, думати й діяти в тому ж руслі».

Маґочій підкреслив: «Це межує з абсурдом, не зважаючи на те, що ми це робимо постійно. Таким чином, висловлюючи те, що я щойно сказав, дуже легко говорити – ні, не всі українці є антисемітами, оскільки сама концепція говорити за всіх людей є неможливою. Все, що можна сказати, це – так, є антисемітські тенденції, переконання, діяльність … які існують у всіх народів, що жили поряд з євреями протягом будь-якого часу й не залежно на якій території. Сподіваюсь, що це ясно».

Безсумнівно, однією із найболісніших тем в українсько-єврейських взаєминах є масове вбивство під час Другої світової війни, що відбулось в Бабиному Яру – урвищі, яке знаходиться неподалік міста Києва. Там, 29-30 вересня 1941-го року, в одній із найжахливіших подій Голокосту, німецькими військами було розстріляно близько 34 000 київських євреїв.  Протягом наступних двох років, на цьому місці також було вбито понад десятки тисяч осіб з різних етнічних та релігійних груп, у тому числі й совєтських військовополонених, українських націоналістів, ромів, та душевнохворих.

Книжка під назвою: «Бабин Яр: Історія і пам’ять»  – це спроба поглянути на подію, що сталась, крізь призму більш ширшого об’єктиву й відкритої перспективи.

«Ця книжка не просто описує про первинну трагедію, яка почалась 29-30 вересня 1941-го року, й не про наступні розстріли та вбивства», – зауважив Маґочій, продовживши: «Бабин Яр слід розуміти у більш ширшому контексті. По-перше,  з точки зору фізичного розташування, географічного положення та його ролі у місті Києві перед початком Другої світової війни. Тут було місце відпочинку та розваг, але це також є символом. Місце не є лише символом одного аспекту Голокосту, «Голокосту від куль», який переважав підхід німців під час Голокосту на сході … що також став символом технічного прийому вбивства».

Розділи в книзі розглядають трактування Бабиного Яру в контексті мистецтва, музики, кіно, політичного дискурсу, а також баталій стосовно пам’яті.

В розмові з жінкою, сім’я якої була врятована від неминучої смерті в Бабиному Яру завдяки українській родині, Маґочій наголосив на важливості її спостереження:

«Коментар … це підтвердження у багатьох відношеннях того, про що ми говоримо. Перш за все, Ви добре обізнані про те, що деякі етнічні українці несли відповідальність за збереження Вашої сім’ї … це підтверджує насправді те, про що я сказав в інакший спосіб. Наступним є те, що Ви абсолютно праві. Бабин Яр, як я вже сказав, це символ, й будучи символом – це є символ багатьох схожих спільнот з ярами, як на околиці Харкова, де є ще один яр [ред. – де також було розстріляно євреїв]. Це місце не мусило бути фактичним яром, це могло б бути штучно створеною ямою, але це відбувалось повсюди … на окупованих німецько-фашистськими загарбниками землях України та Білорусії».

Павло Роберт Маґочій на конференції «Лімуд СНД Канада», що відбулась 24-26-го березня 2017-го року в Blue Mountain Resort, Онтаріо.

Незважаючи на складне минуле, Маґочій зазначив, що українці та євреї не повинні випускати з поля зору, що вони мають загальний історичний досвід. Він уточнив: «Дуже важливо пам’ятати наступне: досвід обидвох народів до 1948-го або до 1991-го років … був точно таким самим в одному … важливому шляху. Обидва народи були без громадянства. Ні етнічні українці, ні євреї не мали своєї держави. Швидше за все, вони жили на території, де перебували під порядкуванням … іншої держави, чи то Польсько-Литовського князівства, Російської імперії, Австро-Угорської імперії, а потім згодом, у двадцятому сторіччі під порядкуванням Польщі, Румунії, Чехословаччини … та Совєтського Союзу. Але у всіх цих випадках, ні євреї, ані етнічні українці не вважали, що вони мали контроль над своєю власною долею. Й вони не мали. Отже, у цьому сенсі вони зіткнулись із спільною тією ж проблемою, як знайти нішу терпимого існування, не залежно від ставлення до політичної влади, щоб пристосуватись до неї, щоб протистояти чи бути пасивним по відношенню цього. Незалежно від того, який механізм було б застосовано – а ці механізми змінювались з часу до часу та від держави до держави, оскільки кожна держава діяла по іншому – вони не мали ніякого контролю над своїм власним існуванням».

Маґочій не заперечував досить болючі теми у взаєминах, проте стверджував, що часи насильства й потрясінь між двома народами не повинні характеризувати всі відносини.

«Євреї жили на території України з часів Київської Русі. Саме тому, у назві нашої книжки ми застосували слово: «тисячоліття» – тисяча років.  Звичайно, більша частина з них прийшла наприкінці шістнадцятого сторіччя … Якщо візьмемо ті 450 чи одну тисячу років й виділимо періоди, в яких фактично були конфлікти, насильства й руйнування між двома громадами: [ред. – повстання Хмельницького] 1648-го року, рух гайдамаків, погроми в кінці дев’ятнадцятого й на початку двадцятого століття, головний погром наприкінці революції, погроми Другої світової війни, Голокост, – [ред. – то що ви отримаєте, коли] додасте всі ці роки? Чи Ви знаєте, які підрахунки одержите? Незалежно, чи із цих 450-ти або із тисячу років, вийде максимум двадцять років [ред. – насильства] … І все ж таки, ці двадцять років – єдине, що люди знають, пам’ятають та хочуть про це говорити. Ну, а як щодо інших років? Оскільки, коли ви судите й маєте уяву лише про ці двадцять років [ред. – з решти], то у вас дійсно спотворене розуміння цього. Отже, для історії є важливі математичні знання».

Маґочій зазначив, що Україна сьогодні переживає «чудове відродження єврейського життя». Країна має один із найнижчих показників щодо рівня антисемітизму у Європі, тому й не дивно, що лідери єврейської громади говорили від імені української держави.

«Ми бачили це під час акцій протесту на Євромайдані, де єврейські лідери стояли в знак солідарності, оскільки турбуються про долю своєї країни, якою є Україна».

Зрештою, Україна є «країною, яка все ще поступово виходить з імперської влади». У зв’язку з цим, соціально-економічна ситуація в країні призвела до того, що держава не є в змозі негайно задовольнити всі потреби власних різних громад».

«З одного боку, Україна є державою, яка ще не є в змозі надавати фінансову допомогу різним етнічним групам. З іншого боку, Україна не лише не заперечує проти діяльності цих різних етнічних груп, але й дозволяє їм функціонувати», – сказав він, – «Тому, той факт, що не надається конкретної допомоги, зовсім не означає активного заперечення або ж намагання бути антисемітом, анти-поляком, чи анти-будь ким іншим».

«Україна є нормальною європейською країною в сенсі того, що вона є багатонаціональною, в якій жили протягом багатьох століть люди різних національностей», – завершив Маґочій.

Написала: Наталія Федущак

 

Переклад:  
Іванна Проць (англ. Ivanna Prots)
редактор, перекладач
Торонтський Університет