Як головний поліцай Буданова віддав життя за євреїв

Надгробок Степана Дерев’янка

Західноукраїнське село Буданів (раніше містечко Будзанов), що на Тернопільщині, може похвалитися повним комплектом єврейських історичних пам’яток. А недавно, на додаток до традиційної тріади «синагога — єврейська забудова — кладовище» тут з’явився монумент відомому земляку, німецькомовному письменнику Сомі (Соломону) Моргенштерну (1890–1976). До слова, звідси родом і засновник знаменитої акторської школи Лі Страсберг, серед учнів якого — Аль Пачіно, Мерілін Монро, Дастін Хоффман, Роберт де Ніро та ін.

В українській глибинці, зауважимо, пам’ятники єврейським культурним діячам — рідкість. Втім, як і українським (якщо не брати до уваги бюсти Шевченка).

Ліворуч: Пам’ятник Соломону Моргенштерну. Праворуч: Лі Страсберг

Як з’ясував кореспондент «Хадашот», є в Буданові ще один унікальний і абсолютно несподіваний пам’ятник, який має прямий стосунок до євреїв.

На старому християнському кладовищі між середньовічним замком і «Новим» єврейським некрополем (в Буданові зберігся і «Старий»), стоїть невеликий надгробок. Для цих місць цілком стандартний — обеліск з місцевого червоного піщаника з барельєфом у вигляді хреста. Епітафія, правда, спантеличує:

Тут спочиває Степан Дерев’янко… Провідник укр. поліції в Будзанові. Помер після коротких важких мук 22.ХІІ.1941. Покійний загинув геройською смертю на стійці охорони порядку і законів…

Те, що пам’ятник начальнику поліції часів німецької окупації не знесли в радянські роки, — вже прикметно. Покійний явно мав повагу земляків, бо місцеві не «злили» інформацію владі.

Тут зробімо невеликий відступ. Давно відомо, що генерали завжди готуються до минулої війни. І не тільки генерали.

Сьогодні всі ми мудрі, коли оглядаємося на минуле, але в 1941 році німецько-радянську війну більшість українців сприймали як аналог російсько-німецької війни 1914–1918 р. Навіть на сході України багато хто чекав приходу дисциплінованих, ввічливих і культурних німців, які проженуть комуністів і наведуть порядок. Та що там українці, якщо навіть серед літніх євреїв міф про цивілізованих німців 1918 року був вельми живучий.

Про Західну Україну, яка до 1918 року входила до складу Австро-Угорської імперії, нема й мови. Після аншлюсу Австрії багато хто в Галичині розглядав громадян Третього рейху майже як «своїх». До того ж донедавна німці приходили сюди як союзники. Влітку 1917 року саме солдати кайзера допомогли вибити з Галичини російські війська, які встигли прославитися грабежами, мародерством і безглуздими репресіями.

Панорама Буданова

Тому влітку 1941 року українське населення не вважало гітлерівців ворогами. Ба більше, на першому етапі німецька окупація була набагато «м’якша» не тільки за радянську, а іноді й за польську (зрозуміло, на євреїв, на відміну від українців, це не поширювалося).

Чи дивно, що багато українців роботу в окупаційних органах влади розглядали як перший крок до відновлення української державності? Коли марність цих сподівань стала очевидна, дехто пішов в УПА, а когось знищили нацисти.

Все сказане вище ні в якому разі не відбілює окупаційну поліцію. Її роль в пізніших репресіях проти мирного населення, в Голокості та в інших злочинах нацистів загальновідома й безперечна. Тому так важко сьогодні сприйняти події з перспективи літа 1941 року, коли німці щойно окупували Західну Україну.

Начальник поліції Степан Дерев’янко був із тих, хто хотів служити Україні й захищати інтереси мешканців Будзанова. А захищати було від кого — в окрузі промишляло чимало озброєних до зубів банд, які складалися як зі звичайних кримінальників, так і з дезертирів.

Пам’ятник Степанові Дерев’янку

Як розповів місцевий старожил Євген Баран, в кінці 1941 року керівники єврейської громади містечка звернулися до Дерев’янка з проханням про захист. До них дійшли чутки, що люмпени й кримінальники з сусідніх сіл вирішили скористатися ставленням німців до євреїв і проявити ініціативу знизу (а заодно й пограбувати). Мовляв, нова влада євреїв не шанує, значить, можна безбоязно влаштувати погром і гарненько поживитися.

Інформація підтвердилася. Невеликий підрозділ будзановської поліції на чолі зі Степаном Дерев’янком зустрів натовп погромників на мосту через Серет, біля самого в’їзду в містечко. Зав’язалася перепалка, яка переросла в перестрілку. Зустрівши збройний опір, погромники відразу ж відступили, і погром було відвернуто. У цій сутичці Дерев’янка й було смертельно поранено.

Ви часто чули про поліцаїв, що загинули при захисті євреїв? Автор до цього — жодного разу… Звісно, євреїв Буданова це не врятувало — в листопаді 1942 року їх відправили в гетто Теребовлі, звідки незабаром частину депортували в табір смерті Белжець, а інших розстріляли. Втім, про це Степан Дерев’янко вже не дізнався…

Ось таку незвичайну історію зберігає скромний пам’ятник на старовинному буданівському кладовищі.

Дмитро Полюхович, спеціально для «Хадашот»

Первісно опубліковано російською мовою @Хадашот 

Переклав з російської В. Старко

ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.