Інтерв’ю з Дейвом Блумом

Дейв Блум є членом ради позаурядової організації, присвяченої збереженню історії двох єврейських громад та прилеглих областей в Україні. Одна з яких називається Дрогобич, а інша – Борислав.

Нещодавно, в одній із цих областей було відреставровано синагогу, і Дейв любязно погодився приєднатися до нас по програмі Skype зі свого помешкання в Ізраїлі, щоб розповісти нам про себе та про проект.

ПавлінаВітаю, Дейв. Дякую, що приєдналися до нас. 

Дейв БлумДякую, що запросили мене на Вашу програму.

Павліна:  Зараз Ви живете в Ізраїлі. Розкажіть нам трохи про Ваше професійне минуле … як Ви опинилися на цьому проекті та в Ізраїлі. Оскільки Ви розмовляєте англійською (майже) без акценту!  

Дейв Блум

Дейв:  Ну, моя особиста історія зводиться до того, що я народився в місті, яке зараз називається Зімбабве, попередня назва – Родезія. У 1973-му році я переїхав жити до Ізраїлю і з того часу я тут мешкаю. Я одружений, маю двох дітей і завжди був зацікавлений—захоплений—у дослідженні своїх коренів. Насправді, по лінії моєї матері—мої дідусь та бабуся—які народилися в Бориславі, одному із вже згадуваних нами містечок. Моя мати також народилася там. Вони приїхали сюди до Ізраїлю, власне, у 1920-му році й моя мама зростала в Ізраїлі. Але я завжди захоплювався історією тих спільнот, звідки прийшли мої дідусі та бабусі. Я був там кілька разів. Це моє хобі і я є членом організації, яка допомагає зберегти історію цих двох містечок та навколишніх сіл. Там знаходяться кілька таких міст, як Стрий, Східниця і Трускавець, в яких ми також намагаємося зберегти їхню історію.

Павліна:  Захоплююче! Оскільки ми підключилися до програми Facebook можливо це повязано із Марлою Роше Осборн, яка в одній із наших трансляцій розповідала про свої реставраційні роботи в Рогатині, які, на мій погляд, є досить близькими?

Дейв:  Ну, це трохи далі на північ. Десь близько години часу від нашого району на північ. Так.

Павліна:  Отже, Ви завжди були зацікавлені у Ваших коренях. Нас поєднує історія про відновлення Синагоги в Дрогобичі. Тож розкажіть нам про це.

Дейв:  Я бачив цю синагогу протягом десяти років своїх візитів до міста й вона дійсно була в жалюгідному стані. Це справді була руїна, будівля якої була зруйнована, в основному, під час Другої світової війни. Й безперечно, протягом цих багатьох років, коли Україна була під суцільним контролем Росії, яка не дозволяла проводити релігійну діяльність … будівля стала фактично руїною. Я думаю, що на певному етапі приміщення використовувалось під склад.

Павліна:  Як використовували й церкви. Так.

Дейв:  Це вражаюча споруда, яка була збудована у 1980-х роках. Це була одна з найбільших синагог Галичини. Як відомо, Галичина є великою територією землі, яка сьогодні охоплює Польщу та Україну. Наприкінці XIX та на початку XX століть в Галичині мешкало близько мільйона євреїв. Дрогобич, на мою думку, мав чи не найбільшу синагогу в цій області. Отже, за останніх п’ять років, завдяки внескам деяких поколінь, розпочалась програма реконструкції, яка завершилась цього тижня.  Лише [у 2018 р.] ми мали церемонію, дуже вражаючу церемонію, похмуру церемонію, в якій взяло участь кілька сотень людей з Ізраїлю, Америки, місцевих громад, зі Львова й по суті, знову урочисто відкрили цей будинок. Робота виконана фантастично. Вона має всю інфраструктуру для синагоги з Ковчегом та Бімою.

Павліна:  Що це таке?

Дейв:  Це місце [для проголошення проповідей, читання тори і співу канторів] (Біма) – де зазвичай стоїть Раббі, і саме там він молиться.

Павліна:  Гаразд.

Дейв:  Оскільки в місті залишилося дуже мало євреїв, навряд чи вона стане діючою синагогою. Але планується скерувати її діяльність в культурний та навчальний центри, а також в діючий музей. Ми сподіваємося, що це допоможе донести знання до місцевих мешканців про історію єврейської громади, яка проживала там на протязі багатьох сторіч й висвітлити історичні факти місцевих євреїв. А також ми маємо власні плани … ми провели кілька експозицій. Одна з них була представлена під час події, під час відкриття, що розповідала про історію цих громад. Ми сподіваємось, що це стане засобом для навчання. Я думаю, це і є головним наміром.

Павліна:  Тож, розкажіть нам, що ж насправді стосовно цього, Вам довелося відновити. Ви вже згадували, що тут функціонувало складське приміщення, або просто склад, яким знехтували під час совєтської доби, й, звичайно, таку ж участь спіткало всі церкви й молитовні будинки по всьому Совєтському Союзі. Але що ж трапилося з громадою? Ми розмовляли про це з Марлою та іншими учасниками програми … Юлія Корсунськи з організації «RememberUs.org». Ви, мабуть, знаєте про цю організацію. Тому, більшість людей повертаються до своїх коренів й вивчають, що ж саме відбувалося з їхніми родинами. Більша частина Голокосту цієї області відбувалася як внаслідок куль, так і в таборах смерті.

Дейв:  Звичайно.

Павліна:  Хоча, я читала на вашій веб-сторінці, що більшість мешканців Дрогобича загинули у винищувальному таборі «Белжець», горезвісному таборі смерті.

Дейв:  Так, це правда. Переважна більшість поїхала до табору «Белжець», дорога до якого триває лише кілька годин потягом. Я був там кілька разів. Це справді жахлива історія – табір суцільної смерті. Коли люди прибували, вони йшли на масове вбивство.

Павліна:  Боже праведний.

Дейв:  За межами Дрогобича є місце, яке називається «Броницький ліс», куди також було вивезено євреїв, вишикувано в лінію та розстріляно. Їм довелося спочатку копати траншеї, а потім їх вбили та засипали в цих окопах. Зраз це величезне меморіальне місце поховання, яке знаходиться під охороною та яке ми відвідуємо кожного року. Ми також проводимо там поминальні заходи. Довкола лісів Дрогобича та Борислава загинуло багато тисяч людей. Але переважну більшість у виробничому масштабі вивозили потягом до винищувального табору «Белжець» та вбивали.

Павліна:  Боже праведний. Якою ж, за чисельністю, була громада до Голокосту?

Дейв:  У 1939-му році в Дрогобичі було близько сімнадцяти тисяч євреїв, а в Бориславі нараховувалось до чотирнадцяти тисяч євреїв. Наприкінці війни, у 1945-му році, в Дрогобичі вижило приблизно 550 євреїв, й десь коло 350-400 осіб – в Бориславі.

Павліна:  Ого, я можу лише уявити собі таку травму …

Дейв:  Насправді. Й те, що на мій погляд, дійсно надихає нас – ми змогли віднайти велику кількість тих, хто вижив та виїхав до Ізраїлю. Й тепер, коли ми проводимо щорічний вшанувальний захід, ми маємо 1000 присутніх осіб. Й ми спостерігаємо, що задіяні діти та онуки, які тісно пов’язані з цим, й тут присутнє почуття безперервності – дійсно надихає.

Павліна:  Так, й це саме те, що малося на увазі бути знищеним, чи не так?

Дейв:  Абсолютно. 

Павліна:  Приємно це чути. Отже, як Ви знаходили контакт з людьми в Дрогобичі? Чи це відбувалось лише під час поїздки? Ви отримали надзвичайно міцні зв’язки через те, що Ви теж задіяні в цьому.

Дейв:  Ну, Ви знаєте, завдяки нашим подорожам в пошуках коренів ми контактували впродовж років. Ще від 1960-х років  ми подорожували в пошуках наших коренів.

Павліна:  О, насправді?

Дейв:  Так. Пізніше я дам Вам нашу веб-сторінку й Ви зможете побачити деякі з останніх поїздок в пошуках коренів, які ми записували. Попередні записи, на жаль, не були належним чином зареєстровані. Проте, завжди існували стосунки із тими, хто залишився з громади. Зараз мало кого можна було побачити з тих, хто залишився. Там був присутній один відомий джентльмен, який називався Альфред Шраєр, який був відомим музикантом, співаком та скрипалем. Й він був саме тим, кого вважали «останнім євреєм Дрогобича». Я мав нагоду пару разів зустрітися з ним, він був тісно пов’язаний з нашою організацією. Кожного разу, коли ми приїздили, то зустрічалися з ним. На жаль, він помер кілька років тому. Але сьогодні в Дрогобичі є приблизно 20 або 30 євреїв, більшість з яких емігрували сюди з Росії. Вони не є уродженцями Дрогобича, але більшість з них переселилися сюди й започаткували своє життя в Дрогобичі з різних міркувань.

Павліна:  Цікаво, оскільки зараз мало в кого з перших поселенців насправді залишились там нащадки.

Дейв:  Дуже мало. Насправді ми не знаємо, скільки їх залишилось.

Павліна:  Дійсно. Ого. То це було стерто. Неймовірно.

Дейв:  Так, це було стерто.

Павліна:  Ви знаєте, Дейв, ми вивчали, й на щастя люди були достатньо свідомими … з тих, хто вижив під час Голокосту … щоб переказати історію, щоб люди усвідомлювали це зараз. Декотрі з розповідей майже стали кліше … Ви знаєте, про окопи, копання траншей та про інше. Й розмовляти з тими, хто насправді був там, на тому місці й усвідомлювати, що це трапилось з їхніми власними родичами.

Дейв:  Так.

Павліна:  І є … що вони кажуть? Шість ступенів градації, але насправді лише два, чи не так?

Дейв:  Безумовно. Це досить емоційний досвід, бути там присутнім та пережити це. Я провів багато інтерв’ю з тими, хто вижив під час Голокосту; в нашій організації є проект, який дещо схожий на відомий проект Спілберга. Ми досі маємо в Ізраїлі приблизно 100 осіб, які залишилися живими, з якими ми контактуємо, підтримуємо їх та проводимо інтерв’ю. Декотрі з них написали книги. У мене є дядько, який власне, був двоюрідним братом моєї мами, який під час війни був 14-річним хлопчиком. Він вижив, живучи в лісі. Він жив у районі Борислава. Вони викопали печеру й жили буквально під землею й робили все, щоб вижити. Він був свідком того, як більшість його родини розстрілювали німці. Він написав книгу, яка для мене була досить емоційною та справила на мене сильне враження щодо особистого відношення до цієї трагедії … яку я сприйняв так, ніби зростав у юнацькому віці в  Африці. Ви знаєте, це було настільки далеким для мене. Тому для мене це була особиста подорож і я відчуваю, що важливо допомагати іншим, хто хотів би займатися дослідженням своїх коренів. Це одна з місій нашої організації, яка полягає в допомозі людям, які бажають вивчати свої коріння та зрозуміти, наскільки багатою та яскравою є громада, до якої ми належали. 

Павліна:  Так. Це історія, якою необхідно ділитися, а світ повинен зрозуміти, що сталося. Ми мусимо це відновити. Тож, це справді важлива робота, яку ви проводите. Розкажіть нам про Вашу організацію. Наскільки я пригадую, вона має досить довгу назву, яку Ви згадували мені раніше.

Дейв:  Офіційна назва … ми є нащадками Дрогобича, Борислава та околиць, тому ми також вносимо назви деяких сіл довкола Дрогобича та Борислава. Лише трохи попередньої інформації для тих з вас, хто не знає: приблизно в XV сторіччі до цієї області прийшли перші поселенці євреїв, які осідали там завдяки соляним родовищам. В цьому районі були соляні шахти й на той час це було головною галуззю промисловості. Сіль.

Павліна:  О!

Дейв:  Пізніше, в середині XIX сторіччя, приблизно біля 1840-го або у 1940-му році, була виявлена нафта. Й фактично, євреї були залучені до перших дослідів по перегонці сирої нафти та випуску нафтопродуктів.

Павліна:  Справді!

Дейв:  Й таким чином Борислав, протягом досить тривалого періоду, мабуть, на протязі 75-ти років, розвинув досить потужну промисловість, де були розміщені свердловини та здійснювалося виробництво. Дрогобич став здебільшого фінансовим та адміністративним центром для компаній, які керували цією нафтовою промисловістю. Й звичайно, це приваблювало багатьох євреїв, які знайшли роботу в цьому районі. Адже наприкінці XIX сторіччя, життя для євреїв в переважній більшості «смуги осілості» було дуже, дуже суворим. Вони мали досить важке життя, а це дещо було центром багатства та економічного буму. Й чисельність зростала й зростала, аж незадовго до початку війни. У цьому районі проживало близько 30 000 євреїв.

Павліна:  Ого. Вражаюче.

Дейв:  Тому Борислав був промисловим районом, і сьогодні, коли ви відвідуєте цей район, то побачите кілька свердловин, які ще все там працюють. Насправді, Борислав у той чи інший момент посідав третє місце у світі з видобутку нафти. Такі великі компанії, як «Shell» та «British Petroleum», також почали інвестувати цей регіон. Тому в цьому районі було велике зацікавлення. Звичайно, особливо у 1942-му році, коли під час Другої світової війни Німеччина вторглася до регіону, їм необхідна була ця нафта для військових машин.

Павліна:  Це дивовижна розповідь. Я не мала уяви про це! Я впевнена, що для багатьох слухачів це також було невідомим. То що ж сталося тоді … відбулася Перша світова війна та крах імперії Габсбургів … як це трапилося, що це був третій найбільший в світі центр видобутку нафти, а зараз ми отримуємо паливо від ОКЕН [Організація країн-експортерів нафти] й найстрашніше … ти знаходишся посередині конфлікту середнього сходу, який тривав десятиріччя. А ми сперечалися тут, у Канаді та Штатах, над нафтою, трубопроводами та подібними справами. І я вперше про це почула. Це неймовірно! Яка історія.

Дейв:  Так.

Павліна:  То що ж відбувається з цим зараз? Це просто закрито?

Дейв:  Ну, це досить сильно знизилося. Економіка в Україні загалом знизилася. Але ця частина України була або вичерпана, або мала лише обмежені запаси. До 1940-х років видобуток нафти знизився. Хоча він був все ще високим, та вже не був, як я сказав, третім за величиною. Це, мабуть, значно зменшило виробництво.

Павліна:  О, зрозуміло.

Дейв:  Більшість з цих великих компаній відійшли, забравши виробництво й фактично багато євреїв, які там жили, втратили роботу. Під час періоду 1930-х та початку 1940-х років було досить високе безробіття, тому що деякі з цих великих промислових компаній перебрали виробництво.

Павліна:  Отже, деякі історії з часом ніколи не змінюються, чи змінюються Дейв, історично? То Ваша організація знаходиться в Тель-Авіві?

Дейв:  Ми знаходимося в Ізраїлі, так. У нас досить активна веб-сторінка. Якщо Ви вводите в Google пошук слів «Дрогобич-Борислав», то знайдете наш веб-сайт на івриті та англійською мовами. Ми маємо онлайн величезний архів багатьох історій тих, хто вижив, книжок написаних родинами, та безліч проведених нами записів інтерв’ю. Протягом багатьох років під час наших поїздок в пошуках коренів ми проводили записи, які знаходяться там. Це джерело безцінної інформації для будь-якої родини цієї області, яка хоче вивчати свої корені.

Павліна:  Дійсно. А для когось – просто зацікавлення цією цілком захоплюючою історією. Й це лише одна з багатьох діяльностей, які відбуваються зараз, як я дізнаюся, проводячи ці серії програми «Єврейська спадщина України» в нашому ефірі. Чудово бачити таке зацікавлення й спостерігати перерозподіл двох спільнот, які надзвичайно важко працювали понад своїх сил. Отже, вітаємо з роботою над цим реставраційним проектом синагоги й сподіваємось, що деякі слухачі матимуть нагоду відвідати і побачити це … та дізнатися про це, і спочатку це побачити важко. Дякую Вам за те, що приєдналися до нас, щоб поділитися цією історією. Дейв, успіхів у Вашій роботі й будь ласка скажіть нам, де знайти Вас онлайн.

Дейв:  Це www.Drohobycz-Boryslaw.org і в цьому меню ви можете обрати версію англійською мовою або мовою іврит. По суті, якщо ви у версії англійською мовою оберете розділ «Пізнання» (”Knowing”), там в меню ви знайдете список книг та документів, які ми опрацювали протягом багатьох років.Тоді є розділ про подорожі в пошуках коренів та є галереї … там знаходиться дуже багато інформації.

Павліна:  Гаразд, і ви знайдете сторінку на Facebook під тією ж назвою «Дрогобич-Борислав». (Посилання тут.)

Дейв:  Так. У нас є активна група Facebook, ми маємо сторінку Facebook, з якою пов’язано кілька тисяч людей. І це щодня оновлюється. Люди можуть приєднатися до нас, якщо вони зацікавлені в нашій діяльності.

Павліна:  Чудово.

Дейв: І я Вам дякую Павліно за те, що надали мені змогу розповісти про історію наших громад. Це просто мікросвіт багатьох, багатьох інших громад, які існували в Галичині, Польщі та у Східній Європі. Ми просто дуже мізерний мікросвіт значно більшої історії.

Павліна:  Так, справді. Добре, спасибі ще раз Дейв, що завітали до нас та поділилися своєю історією. Всього найкращого у Вашій роботі та сподіваюсь, що одного дня наші шляхи знову перетнуться.

Дейв: Безперечно! З приємністю. До побачення.

Павліна:  До зустрічі.

Слухайте програму (англійською) тут.

Програма «Єврейська спадщина України»  виходить в ефір завдяки приватно фінансованій багатонаціональній організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE), метою якої є сприяння взаємопорозумінню між українцями та євреями. Для перегляду стенограми й аудіо файлів цієї та попередніх трансляцій програми «Єврейська спадщина України» можна ознайомитися на веб-сторінці UJE, а також на веб-сторінці каналу Nash Holos.

Переклад: Іванна Проць
Торонтський університет
ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.