Існуючий музей: що являють собою культурні традиції та спадщина європейських євреїв

За підтримки Канадійського благодійного фонду «Українсько-єврейська зустріч» ряду цікавих подій на Львівському книжковому форумі, 13 вересня 2015 року відбулось досить жваве обговорення про колишню та майбутню роль єврейських музеїв, їх місце у більш європейському контексті, а також про те, як краще вшанувати єврейське минуле міста Львова.

Адель Діанова, директор Всеукраїнського єврейського благодійного фонду «Хесед-Ар’є», підкреслила гостроту значної частини нинішньої роботи єврейських організацій, що прагнуть зберегти пам’ять в Україні, та й загалом у всій Європі, а також наголосила на потребах відзначити життєздатність нинішніх громад. «Ми не знали нашого минулого, ми хотіли зібрати наші розбиті залишки. Ми можемо створити пам’ятники загиблим, відновити кладовища». Проте, вона зазначила, що її організація має й інші життєстверджуючі підходи, особливо під час музичного фестивалю «КлезФест», який щорічно проходить у Львові. «Цього року на площі Ринок у нас було від п’яти до шести тисяч осіб. Ми співали «Червону руту» [ред. – відома українська фолк-поп пісня] разом із рок-клезмерським гуртом «Голем», що приїхав із Нью Йорку. Це зігрівало душу».

Мистетствознавець Віта Сусак, директор відділу європейського мистецтва Львівської Національної картинної галереї, розглядала дві точки зору: як на національному, так й на пан-європейському рівні. «Нам потрібен єврейський музей у Львові, але ми запізнюємось», – зазначила вона. Однак, також повідомила, що лише у 2013-му році Варшава відкрила свій Єврейський музей, й про те, що зараз відбувається переоцінка ролі єврейських музеїв у Європі: «Два роки тому я була на конференції у музеї Мюнхену, де задали питання: чи повинен Єврейський музей перебувати в гетто серед музеїв чи мати справу з проблемами суспільства, в якому змушений працювати?  Який саме Єврейський музей ми повинні мати у Львові? Нам треба подумати: – де, – для кого і – як він буде функціонувати. Як це повинно працювати в сучасному культурному просторі Львова?».

Зеновій Мазурик, модератор зустрічі, повторив ці ж запитання: «Ми прийшли до цього запізно. Як ми повинні розповісти історію? Для кого ми повинні розповісти історію? Яким чином ми можемо відродити пам’ять?».

Йосиф Зісельс, віце-президент Всесвітнього Єврейського Конгресу та голова Євро-Азійського Єврейського Конгресу, був відвертим та рішучим. «Я не є істориком, чи фахівцем музею», – сухо зазначив він. Однак, Зісельс наголосив, що відіграв важливу роль у сприянні щодо створення високо оціненого Чернівецького Музею історії та культури євреїв Буковини, який відкрився у 2008-му році. « Я можу бути генератором, але я не зумів знайти тут колегу, який зміг би винести цей тягар. Надзвичайно важливим для Галичини є мати музей – музей, який промовляє до відвідувачів. У музеї Ви повинні відчувати час, в якому жили люди. Ви повинні відчувати історію.».

В ході дискусії, щодо того, чи буде краще для України обслуговування одного великого спеціалізованого Єврейського музею, як у Варшаві, або ж наявність численних музеїв обласного рівня, Зісельс підкреслив один важливий фактор: «Не має історії лише євреїв, але існує безліч історій.  Є загальна європейська ідентичність, але форма єврейської ідетичності змінюється. Протягом періоду від 200 до 300 років, буковинські та галицькі євреї почали диференціюватись.  Для Буковини було вкрай важливим донести на загал цю зміну. У нас є борг перед попереднім поколінням, яке будувало цей світ». Він також дав високу оцінку Єврейському музею, створеному в Одесі.

Ігор Щупак, із Всеукраїнського центру вивчення Голокосту «Ткума», директор музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні», з гордістю відзначив, що Дніпро має один із найбільших єврейських музеїв у Східній Європі. «Звичайно, існує приказка – коли у вас є два українці – то у вас є три гетьмани, а якщо у вас є два євреї, то у вас є три синагоги»,– пожартував він. «Ми хочемо показати, що євреї жили серед інших народів», – продовжив Щупак, – «Ми повинні показати євреїв у контексті їхніх товариств та країн. Так, був Голокост, смерть та руйнація, але євреї створили цивілізацію, частину української та європейської цивілізації».

Робота з громадськістю є вкрай важжливим елементом у діяльності Єврейського музею Дніпра. «Один раз на місяць ми запрошуємо фахівця, який представляє історичний наратив», – сказав Щупак, – «У нас є від п’ятдесяти до трьохсот осіб, які приймають участь у дискусії. Музей живий, коли суспільство працює довкола нього. У нас були події , присвячені Вірменському Геноциду, Кримським Татарам, Революції Гідності та антитерорестичній операції [ред. – в Донбасі]. Музей повинен працювати в українському контексті. Ми були першими в Україні щодо показу виставки Шептицького [ред. – український греко-католицький митрополит]. Музей живий, коли має справу із найбільш вразливою тематикою, довкола якої обертається суспільство».

Адель Діанова зазначила, що у Львові був чудовий Єврейський музей до початку Другої світової війни. Щоб зберегти артефакти, колекція була розподілена серед інших чотирьох музеїв Львова. Вона зауважила, що на даний час українська держава володіє цими експонатами й «ніколи не відмовиться від них».

Зісельс у відповідь на те зауважив, що чотири львівські музеї: Історичний музей, Музей Релігії, Етнографічний музей та Львівська картинна галерея – не експонують більшу частину своїх колекцій, але внесли їх до тривалої роботи над каталогом. «З цих артефактів, які можна було б запозичити на базі експонатів із інших філій музеїв, ми можемо створити один із найкращих Єврейських музеїв Європи, але нам потрібен лідер, генератор».

Голос із залу вигукнув: «Цього ніколи не трапиться!»

У відповідь на пристрасний порив гніву Щупак спокійно запитав: «Тоді яким чином це здійснилось в Одесі та в Чернівцях?»

У заключній ремарці, посилаючись на коментарі про те, що музей необхідний за підтримки держави, Зісельс нагадав аудиторії: «Я ніколи не розраховував на державні гроші».

Ці питання є складними й прикрими, в результаті обговорення було строго окреслено завдання щодо майбутнього єврейської громади Львова, й нарешті, належної присутності в музейній сфері.

 

Розповідав: Пітер Бейґер

 

Переклад:  
Іванна Проць (англ. Ivanna Prots)
редактор, перекладач
Торонтський Університет