Їдиш крізь простір і час

Вибори 1907 року до австрійського парламенту на фотографії, зробленій у Бучачі. Високий бородатий чоловік у чорному капелюсі на передньому плані — це Натан Бірнбаум, який співпрацював із Теодором Герцлем, що його вважають засновником сучасного політичного сіонізму

Я хотіла почути їдиш.

Той їдиш, про який говорив Вольф Москович, почесний професор Єврейського університету в Єрусалимі, член Ради правління Українсько-єврейської зустрічі та уродженець Чернівців, лише кількома днями раніше у своєму блискучому виступі в Стокгольмі.

Той їдиш, яким велися програми ізраїльської радіостанції «Кол Ісраель», яку професор Москович пригадував ще з юності, коли в 1950-х роках він ходив вулицями Чернівців і чув, як долинали її звуки з одного відчиненого вікна за іншим. (У Чернівцях  тоді це було очевидною ознакою протесту, бо на той час у Радянському Союзі єврейську культуру було придушено, а провідних їдишських письменників і поетів страчено або заслано до ГУЛАГу).

Той їдиш, що був визначальною характеристикою поколінь євреїв, які населяли землі Буковини та інших регіонів сучасної України, створюючи унікальний культурно-літературний ландшафт.

Той їдиш, якого, як я знала, вже давно немає, але який я все-таки хотіла почути, коли теплої чернівецької ночі роздумувала над лекцією професора Московича.

Виступаючи в Стокгольмі в «Пайдеї», Європейському інституті єврейських студій у Швеції, Вольф Москович описав, як на перетині мов німецької та їдиш витворився мовний танець, що визначив місце Чернівців у єврейському світі та породив низку найважливіших єврейських культурних рухів і літературних діячів.

Хоча їдиш існував ще з XII століття як відгалуження німецької мови і протягом багатьох століть був домінантною мовою серед євреїв Центральної та Східної Європи, він потрапив у фокус уваги світу 1908 року, коли в Чернівцях відбулася міжнародна конференція на підтримку їдишу та його ролі в житті євреїв. Чернівці обрали як місце проведення конференції тому, що в ньому ситуація для євреїв була кращою, ніж в інших частинах Східної Європи. (Більшу частину своєї історії місто згадувалося під німецькою назвою Czernowitz. Мовою їдиш — Tshernovits.)

«Черновіц славився в єврейському світі як місце міжетнічної толерантності», — завважив Вольф Москович.

Організатором тієї конференції був Натан Бірнбаум, єврейський педагог, філософ та публіцист, про якого сьогодні, за словами професора, «несправедливо» забули.

«Це він ввів термін сіонізм у 1890 році».

Натан Бірнбаум був першим секретарем Теодора Герцля, якого вважають батьком сучасного політичного сіонізму. Політична біографія Бірнбаума підкреслює його відданість справі надання євреям політичного голосу в критичний час для національностей, які населяли широчезні простори Австро-Угорської імперії, конституційної монархії Центральної та Східної Європи в 1867–1918 роках.

Хоча їдиш не мав статусу національної мови євреїв в імперії, він належав до найбільш вживаних мов у Чернівцях, де євреї становили половину населення.

Перша згадка про євреїв у Чернівцях датується 1408 роком. Кількість їх значно зросла в XVI–XVII ст. До XIX століття євреї прийняли домінантну німецьку мову й культуру, що сприяло суспільному прогресу та визнанню.

На піку свого розвою Чернівці мали приблизно 150 тис. жителів.

Географія відігравала важливу роль у соціально-економічному становищі євреїв. Хто з них оселився в нижній частині Чернівців вздовж берега річки Прут в оточенні пагорбів, той говорив їдишем. Хто жив вище й був заможніший — розмовляв сумішшю їдишу та німецької мови. А євреї, що мешкали у верхній частині міста, спілкувалися німецькою.

Попри мовне панування німецької Буковина мала унікальну характеристику — в політичному житті не домінував жоден етнос.

«Буковина була таким місцем саме тому, що жодна національність не мала більшості. Всі були меншинами, — каже Вольф Москович. — Вони повинні були знайти спільну мову. А зробити це було нелегко».

Натан Бірнбаум працював над створенням політичних союзів, зокрема з українцями. В 1907 році, за рік до конференції, він кандидував до австрійського парламенту в галицькому місті Бучачі. За нього проголосували і українці, і євреї.

Місцева польська влада «чинила всілякі махінації, щоб перемогли інші кандидати», — завважує Вольф Москович. Володимир Жаботинський, відомий лідер сіоністів з Одеси, також вважав, що співпраця з українцями є політично необхідною. Він програв вибори до російської Думи за подібних обставин на Волині.

Конференція, яка тривала з 30 серпня по 4 вересня 1908 року, зібрала широке коло людей — від комуністів до інтелектуалів та літературних діячів. Натан Бірнбаум не досяг сподіваного, а саме одностайної згоди в тому, що їдиш є «єдиною» національною мовою євреїв. Натомість у підсумковому документі учасники конференції констатували, що їдиш був «однією з» національних мов євреїв поруч з івритом.

Проте конференція залишила свій слід.

«Це було так важливо, що коли ми говоримо про єврейську культуру, традиційну культуру, переважно світську єврейську культуру, то згадуємо про Черновіц».

Натан Бірнбаум був у певному сенсі пророком, додає Вольф Москович: «Він бачив шлях у майбутнє. Він бачив, що могло б здійснитися в Європі, якби розвиток подій пішов інакше. Культурна автономія для євреїв».

Хоча перспективи розвитку їдишу було знищено під час Шоа, він залишив свій мовний слід. Їдишем досі говорять понад мільйон євреїв у всьому світі. Він також проник у багато мов, зокрема в українську.

«Багато українців знали їдиш, — каже Вольф Москович. — У дитинстві я міг гуляти вулицями Черновіц і не вживати жодної іншої мови, крім їдишу».

Завдяки високому культурному рівню міста з Чернівців вийшли великі літературні діячі. До них належать німецькомовні поети Пауль Целан і Роза Ауслендер та Іцик Мангер, відомий їдишомовний поет і драматург. Звичайно, були й інші, але Мангер був винятковим.

«Поезія Мангера така, що ніхто не знає: це одна людина написала чи це народна пісня», — каже Вольф Москович.

Прикметно, додає він, що з Чернівців вийшли Целан й Ауслендер, що їх багато хто вважає найкращими німецькомовними поетами XX століття.

«Чому це так, науковці не можуть пояснити навіть сьогодні», — відзначає Вольф Москович. (Першорядні німецькі поети з’являлися в місті навіть після того, як воно перестало офіційно перебувати в німецькому культурному просторі.)  Професор Москович припускає, що це може бути пов’язано зі ставленням євреїв до пам’яті.

«Євреї дуже часто зберігають речі … давніх поколінь. Так само вони затримали й німецьку культуру. Вони зберігали традиції довше, ніж інші національності».

Вже десятиліття у Чернівцях проходить міжнародний поетичний фестиваль «Меридіан Черновіц», що вшановує багату літературну й культурну спадщину міста. Літературний целанівський центр став осередком літературного життя Чернівців (а, можливо, й цілої  Буковини) і приймав найяскравіших літературних зірок України, Європи та Ізраїлю. Декламування поезій відбувається в колишньому Єврейському національному домі, де нині розміщено невеликий єврейський музей. (Його відкрив у 2008 році, через століття після їдишської конференції, уродженець Чернівців, колишній політв’язень та голова ВААД України Йосиф Зісельс.) Поезію читають також на єврейському цвинтарі (багато надгробків там — твори мистецтва) і в міській синагозі (яку за останні роки чудово зреставрували).

«Черновіц не є ідеальним місцем, але пам’ять про Черновіц як ідеалізоване місце зберігається й донині», — сказав Вольф Москович під кінець своєї лекції у Стокгольмі.

Ці слова резонували в теплій чернівецькій ночі. Опівночі двері місцевого кінотеатру несподівано розчахнулися, порушуючи тишу, і бурхливий потік молоді заповнив вулицю. Взявшись під руки, вони йшли, розмовляючи багатьма мовами — російською, румунською й українською, причому українською говорили так багато, що це мене вразило. Вони прогулювалися вулицею, названою на честь української письменниці-феміністки Ольги Кобилянської, і я відчувала радість у їхньому сміху та в мелодиці їхніх мов. Я могла собі уявити Черновіц минулого, але не їдиш.

А потім їдиш прийшов.

Прийшов пізно вночі, коли вщух шум міста й стихли переливи інших мов. У нічній тиші я змогла уявити собі їдиш міста Черновіц. Він був у піснях цвіркунів, у лісовому запаху ночі. Він був у пам’яті часу, втілений у фотографіях відомих єврейських авторів з Черновіц/Чернівців, що прикрашають стіни Літературного целанівського центру. Мені довелося зустрітися з двома такими авторами — Аароном Аппельфельдом, відомим ізраїльським письменником, який народився в містечку Стара Жадова поблизу Чернівців і помер біля Тель-Авіва, та Йосифом Бургом, останнім їдишомовним поетом Чернівців, що народився у Вижниці на Буковині й знайшов свій останній спочинок у Чернівцях. Обоє розмовляли зі мною українською.

Їдиш був серед молоді, яка приходить у колишній Єврейський народний дім, щоб послухати сучасних українських, німецьких та швейцарських поетів. Він був у поезії ізраїльських поетів, які вже п’ять років поспіль приїжджають до Чернівців, щоразу зміцнюючи зв’язки між цим містом та їхньою батьківщиною. Він живе і в самого Московича. Після еміграції до Ізраїлю в 1970-х роках, починаючи з кінця 1980-х, професор щороку приїжджає в Чернівці, щоб викладати й читати лекції. У 2018 році він разом із Йосифом Зісельсом допоміг зорганізувати там велику міжнародну конференцію й Тиждень єврейської культури на честь 110-ої річниці чернівецької конференції.

Їдиш був там, бо люди, які його залишили, досі його люблять. І хоча я фізично не могла почути цієї мови, вона досі з цього місця й цього часу.

Ця стаття була спочатку опублікована в @zbruc.eu.
Первісно надруковано англійською мовою в Kyiv Post

Наталія Федущак – директор з комунікацій «Українсько-єврейська зустріч»

Переклав з англійської Василь Старко.