Нобелівський лауреат, врятований в Голокості: Як українцям і євреям знайти взаєморозуміння

Напередодні меморіального заходу 3-го липня 2018 року в Золочеві в пам’ять про жертви Голокосту, я звернувся з запитаннями до найвідомішого уродженця цього міста – професора Корнельського університету Роальду Хоффману, лауреату Нобелівської премії з хімії.

Маленьким хлопчиком він, його мама і два дядьки були врятовані українською родиною в селі Унів, а його батько – інженер Гілель Сафран, керівник єврейського опору в гетто Золочева, героїчно загинув у 1943 році.

Я попросив професора Хоффмана відповісти на складні питання: чи потрібно нам пам’ятати про трагедії минулого або краще будувати відносини на майбутнє з “чистого аркуша”? Чи повинна в діалозі українців і євреїв звучати правда про трагедії історії, навіть якщо ця правда буде гіркою і неприємною? Як українцям і євреям досягти взаєморозуміння – на основі яких позитивних прикладів?

Нобелівський лауреат волів дати свої відповіді в розгорнутій формі – у вигляді звернення до учасників меморіальних заходів 1-3 липня у Львові та Золочеві. Нижче наводимо текст професора Роальда Хоффмана, який, на наш погляд, є дуже важливим для сучасного розвитку українсько-єврейських відносин.

Передмова: Шимон Бріман (Ізраїль).

Дорогі друзі, українці та ізраїльтяни,

Чудово привітати вас саме так, оскільки ви зустрічаєтеся у Львові та Золочеві, щоб поглянути на вашу та мою спільну історію. Звичайно, я тут з вами, адже моє життя нерозривно пов’язано з землею, по якій ви щодня ходите та з вчинками добрих людей, завдяки яким я залишився живий.

Я народився у Золочеві, до речі, той будинок все ще стоїть. Мій батько закінчив Львівську Політехніку. Ось він на світлині. Це, напевно, його перша робота в якості інженера, він керував процесом укладання першої бруківки на вулиці Золочева, яку ви впізнаєте.

Розмірковую над тим, що коли я народився, ні Ізраїлю, ні України не було як держави. А втім, були народи, наші народи – були українці і були євреї. Багато хто з них жив на одній землі сотні років – старі могили на єврейському цвинтарі у Золочеві датуються 16 століттям; як би я хотів, щоб ті надгробні плити збереглися.

Хоча дві наші громади були етнічно окремими і кожна мала власні звичаї, вони жили у відносній гармонії одна з одною. Сполучною ланкою була торгівля на місцевому рівні. Один мій дід керував невеликою галантереєю, інший був зайнятий у деревообробній справі. Нехай в XXI столітті відновиться зв’язок між Ізраїлем та Україною через торгівлю та економіку.

В ті часи, навіть коли громади співіснували досить добре, існувало напруження, а подекуди і розбрат. Побутували стереотипи, були люди, які роз’єднували громади. Церкви старої України та Польщі мали б відповісти за те, що впродовж століть насаджували антисемітизм. Сьогодні важко уявити, наскільки антихристиянським було таке ставлення.

У ХХ столітті церкви, здебільшого, чинили краще. Вам усім відомі вчинки, що варті наслідування, зокрема, діяння братів Шептицьких, які у час випробування людської душі показали себе святими і добрими чоловіками.

Україна, зрештою, стала вільною та незалежною державою, багаторелігійною країною. Такий же шлях подолав і Ізраїль, знову втіливши батьківщину для євреїв після двох тисяч років вигнання.

Обидві країни благословлені діаспорами – громадами людей, які мають етнічну єдність з рідною державою, але прийняли рішення жити на іншій території. Я думаю про чималі спільноти українських емігрантів у США та Канаді, я думаю про численних євреїв у США, Франції та Аргентині. Ми, українці та євреї, не будемо повноцінними націями без цих наших громад в інших країнах.

Одна з причин, з якої ви тут зібралися, згадати страшний період – часи Голокосту. На жаль, саме тоді протягом певного часу історичні обставини підштовхували багатьох українців співпрацювати з нацистськими загарбниками. Німці наполегливо налаштовували місцеве населення проти єврейських побратимів, коли тим так потрібна була їх допомога. Важливо пам’ятати, що насправді сталося в ті дні, щоб пережити це в серці і прагнути до кращого майбутнього. Необхідні зусилля всіх нас, щоб так тримати в пам’яті ці трагічні події.

Нашим українським братам і сестрам буде необхідна сила, адже, на жаль, сумні історичні факти свідчать про те, що багато героїчних діячів українського націоналізму у Другій Світовій війні брали участь у вбивствах нацистами беззахисного єврейського населення. І євреям доведеться усвідомити біль, який радянський (не єврейський) НКВС завдав українській громаді, вбивши так багато українців. Світ не суто чорний і білий, він має і сірі відтінки.

Те, що ніколи не мало статися – вбивство євреїв у Золочеві у ті страшні дні, в перший тиждень липня 1941 року, повторилося і в інших областях України. Менш ніж за десять днів до цього у Золочеві було вбито багато українців. Ці трагічні події заслуговують на вшанування загальною скорботою.

Щоб скорбота не так краяла серце, відроджую в пам’яті сміливі прояви доброти у ті страшні часи. Згадую родину Дюків, які переховували в с.Унів мою матір, дядьків, тітку і мене в 1943-44 роках, згадую священиків Української Греко-Католицької Церкви, які рятували єврейський дітей та молодих людей.

Навіть якщо в Україні залишилося дуже мало євреїв, історії про те, як добрі люди рятували їх сестер і братів є важливими. Можливо вони навіть більш важливі для українських нащадків, ніж для єврейських.

Адже ці історії живлять душу. Чому? Ми читаємо занадто багато свідчень людської жорстокості стосовно інших. Легко бути порядним та добрим, коли життю нічого не загрожує. Історії про те, як виживали у воєнний час, як люди рятували інших, про скоринку хліба та ковток води, який передавали, зустрівши конвой по дорозі – всі вони важливі, адже виступають зразком того, як всі люди мають себе поводити. Вони дають нам надію на те, що якби перед нами колись став такий вибір, ми б вчинили так само, як ті відважні люди. Давайте молитися за те, щоб їхня сила сповнила нас.

Проф. Роальд Гоффман, Корнельський університет (США).
Photo: Volker Steger

ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.