Рада директорів

Джеймс Костянтин Темертей

Джеймс Костянтин Темертей, член Ордена Канади, засновник і спонсор UJE — підприємець-візіонер і філантроп, чия життєва справа віддзеркалює глибоку відданість Канаді, Україні, інноваціям, служінню громаді та глобальному покращенню. Протягом понад чотирьох десятиліть він створював і керував трансформаційними підприємствами в секторах технологій і відновлюваної енергетики.

У 1997 році пан Темертей разом зі своєю дружиною Луїзою заснував «Фундацію Темертеїв». Своєю філантропічною діяльністю вони підтримують освіту, охорону здоров’я, культуру й громадські ініціативи в Канаді, Україні й інших країнах. На знак визнання їхньої давньої відданості розвитку медичної освіти й досліджень у 2020 році Торонтський університет назвав на їхню честь медичний факультет. Недавно їхня фундація підтримала створення Центру відкриттів імені Темертея при Центрі з питань залежностей і психічного здоров’я — сучасного дослідницького центру, відкриття якого заплановано на 2027 рік.

Пан Темертей був членом численних рад, а раніше очолював Раду керівників Королівського музею Онтаріо, де допомагав керувати кампанією зі збору коштів для підтримки трансформації закладу. На міжнародному рівні він є головою Консультативної ради Києво-Могилянської бізнес-школи.

Пан Темертей є членом Ордену Канади та кавалером ордена князя Ярослава Мудрого. Він також отримав почесну відзнаку «Національна легенда України» від Президента України Володимира Зеленського.

Марк Дж. Фрейман

Марк Дж. Фрейман веде юридичну практику у фірмі «Лернерс» у Торонто. Як юрист він був залучений до гучних справ на всіх рівнях канадської судової системи. Зокрема він був головним юристом при Комісії з розслідування катастрофи рейсу 182 авіакомпанії «Ейр Індія» та Канадській комісії з прав людини в судовому процесі проти Ернста Цюнделя через його інтернет-сайт, що пропагував ненависть. З 2000 по 2004 рік Пан Фрейман був заступником Генерального прокурора Онтаріо. Він був президентом Канадського єврейського конгресу й президентом фонду «Канадський центр Переса за мир».

Пан Фрейман є співавтором видання The Litigator’s Guide to Expert Witnesses, часто друкується, викладає на університетському рівні й виступає на теми, пов’язані з національною безпекою, правами людини та ЗМІ. Його було нагороджено численними академічними відзнаками. Нині він працює професором-ад’юнктом з права у школі права «Осґуд Холл». Окрім ступеня бакалавра й магістра юриспруденції від Торонтського університету Пан Фрейман здобув ступінь доктора філософії в галузі сучасної думки й літератури в Стенфордському університеті. Його родина походить із Галичини. Він є головною особою проекту «Повернення до гідності» в Самборі, де народився його батько. Проект має на меті відновити давній єврейський цвинтар у Самборі й місця масових поховань євреїв-жертв «Голокосту від куль» на цвинтарі й у лісі неподалік від села Ралівка.

Адріан Каратницький

Адріан Каратницький, один із засновників і співдиректор UJE, — старший науковий співробітник Атлантичної Ради США й керівник її програми «Українсько-північноамериканський діалог». У 1993–2003 роках він очолював організацію «Фрідом хаус». За час свого керівництва він розробив програми допомоги демократичним і правозахисним рухам у Білорусі, Сербії, Росії й Україні та провів низку довгострокових порівняльних аналітичних досліджень щодо стану демократії й політичних реформ. Упродовж 12 років він керував рейтинговим дослідженням «Свобода у світі» та був співредактором щорічного видання «Nations in Transit» («Країни перехідного періоду»), присвяченого вивченню реформ у посткомуністичному світі. Пан Каратницький часто дописує до таких періодичних видань, як «Foreign Affairs», «Newsweek», «Washington Post», «Wall Street Journal», «Financial Times», «New York Times» та багатьох інших. Він також є співавтором трьох книг із радянської й пострадянської тематики.

Павло-Роберт Маґочій

Павло-Роберт Маґочій (співголова вченої ради UJE) — професор-емерит історії та політології в Торонтському університеті, де з 1980 по 2025 рік він очолював кафедру українознавчих студій. Він здобув докторський ступінь у Принстонському університеті 1972 року й був членом Товариства стипендіатів Гарвардського університету в 1973–1976 роках. Проф. Маґочій має близько 1000 публікацій, серед яких 43 книги, зокрема «Формування національної ідентичності: Підкарпатська Русь, 1848–1948 рр.» (Harvard University Press, 1978); «Галичина: історичний огляд і порадник із бібліографії» (University of Toronto Press, 1983); «Історичний атлас Центрально-Східної Європи / Центральної Європи» (University of Washington Press, 1993/2002); «Історія України» (University of Toronto Press, 1996); «Утворюванню національностей немає кінця» (Columbia University Press, 1999, у 2-х т.); «Корені українського націоналізму» (University of Toronto Press, 2002); «Україна: ілюстрована історія» (University of Toronto Press, 2007); «Де не взялось: мистецтво Карпатської Русі» (2025); переклади 10 мовами надзвичайно впливової книги «Ukraina redux: державність та національна ідентичність» (2022–2025); повністю перероблена й доповнена «Історія України: земля та її народи» (University of Toronto Press, 2010). Він також є головним редактором «Енциклопедії народів Канади» (University of Toronto Press, 1999), співредактором й основним автором «Енциклопедії русинської історії та культури» (University of Toronto Press, 2002). Проф. Маґочій викладав у Гарвардському університеті, Єврейському університеті в Єрусалимі та в Пряшівському університеті в Словаччині. П’ять разів він був істориком-резидентом в Інституті соціальної антропології імені Макса Планка в Галле, Німеччина. Його призначено постійним членом Королівського товариства Канади (Канадської національної академії наук) у 1996 році й обрано членом Польської академії мистецтв і наук у Кракові (2023). Проф. Маґочій також був відзначений почесними ступенями Пряшівського університету в Словаччині (почесний доктор, 2013 р.) та Кам’янець-Подільського національного університету в Україні (почесний професор, 2015 р.). Він отримав кілька нагород за свій внесок у дослідження історії різних народів і культур Центральної та Східної Європи.

Вольф Москович

Вольф Москович — професор-емерит і колишній завідувач кафедри російських і слов’янських студій Єврейського університету в Єрусалимі (1976–2004). До сфери його зацікавлень належать насамперед славістика (зокрема українські студії), єврейська культура й історія Східної та Центральної Європи (зокрема дослідження їдишу і їдишомовної культури), взаємини між євреями та християнами, а також мовні й культурні контакти. Проф. Москович навчався у Чернівецькому державному університеті в Україні, здобув ступінь кандидата наук у Московському інституті іноземних мов (1965 р.) та ступінь доктора наук в АН СРСР (1971). Від 1965 до 1974 року він був старшим науковим співробітником і директором лабораторії з комп’ютерної лінгвістики та когнітивних досліджень Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах винаходів та відкриттів.

Проф. Москович був запрошеним професором в університетах Лондону, Оксфорду, Пенсильванії, Риму й Братислави, а також у Корнелльському університеті. У його доробку — понад 300 публікацій, зокрема 12 монографій, переважно в галузі теоретичної й слов’янської філології, а також єврейської та української культурології. З 1993 року він є головним редактором наукової серії «Євреї та слов’яни» (англ. Jews And Slavs, тт. 1–27, Єрусалим). Протягом багатьох років проф. Москович очолював Ізраїльську асоціацію славістів і був членом Міжнародного комітету славістів. Серед отриманих професором почесних звань та нагород — звання іноземного члена Національної академії наук України та Словенської академії наук і мистецтв, золота медаль імені

В. Жаботинського «Товариства українсько-ізраїльської дружби» (Київ) за сприяння порозумінню між народами. У 2023 році Національне управління з питань їдишської культури Ізраїлю вручило йому премію за життєві досягнення, відзначивши його внесок у відродження й розвиток їдишської культури.

Сергій Плохій

Сергій Плохій — професор кафедри української історії Гарвардського університету. Він є провідним спеціалістом з історії України, Росії та Східної Європи й обіймав посаду директора Українського наукового інституту Гарвардського університету у 2013–2025 рр. Він отримав численні нагороди за свої книги, зокрема: «Остання імперія: Останні дні Радянського Союзу» (2014) відзначена премією Лайонела Ґельбера як найкраща англомовна книга про міжнародні відносини; «Брама Європи: Історія України» (2015) — Національною премією імені Тараса Шевченка; «Чорнобиль: Історія трагедії» (2018) — премією Бейлі Ґіффорд та книжковою премією Пушкінського дому у Великій Британії; «Російсько-українська війна: Повернення історії» (2023) — премією Дюка д’Аренберґа з європейської історії. Найновішу книгу С. Плохія «The Nuclear Age: An Epic Race for Arms, Power and Survival» (Ядерна доба: Епічне змагання за зброю, владу й виживання) опублікувало видавництво W.W. Norton у США та Penguin у Великій Британії в жовтні 2025 року.

Алті Родал

Алті Родал  —  одна з засновників UJE, співдиректор, а також голова Академічної ради UJE.

Пані Родал  —  історикиня, письменниця й освітянка. В минулому вона обіймала урядову посаду й була радницею уряду Канади. Алті Родал народилася в Чернівцях, шкільну освіту здобула в Ізраїлі, пізніше вивчала історію й літературу в Університеті Маꥳлла, Єврейському університеті в Єрусалимі, Оксфордському університеті.

Професійний досвід пані Родал охоплює 10 років викладання в університетах Монреалю, Оттави й Оксфорду, проведення наукових досліджень та написання робіт у рамках академічних, політичних, урядових та інших ініціатив, а також понад 20 років консультаційного й управлінського досвіду в канадському уряді, зокрема при Таємній раді, в королівських слідчих комісіях і в центральних органах влади.

Пані Родал є автором численних досліджень і доповідей для уряду, наукових та інших робіт із проблематики ідентичності, єврейської історії й культури (зокрема українсько-єврейської історії), відносин між громадами та державної політики. Вона також входила до рад директорів державних органів, національних і місцевих громадських організацій.

Берл Родал

Берел Родал — один із засновників UJE і голова Консультативної ради UJE.

Пан Родал надає стратегічні рекомендації та інші пов’язані послуги щодо вибору клієнтів в приватному й державному секторах. Як громадський діяч він співзаснував і співкерував разом із Біллом Еммоттом Глобальною комісією з післяпандемійної політики. Комісія збирала лідерів, науковців і стратегів для просування поінформованого дискурсу, ухвалення рішень та досягнення консенсусу щодо криз, які спричинила чи загострила пандемія.

Пан Родал є одним із засновників Північноамериканського форуму, який об’єднує політичних, ділових та громадських лідерів зі Сполучених Штатів, Канади й Мексики для зміцнення безпеки, стійкості й процвітання в Північній Америці. Протягом 10 років він обіймав посаду віцеголови Міжнародного центру з ненасильницького розв’язання конфліктів (Вашингтон, округ Колумбія).

Раніше впродовж 20 років він був високопосадовцем уряду Канади й працював у таких галузях, як державна політика, планування й виконавчі функції щодо національної єдності, закордонних справ, міжнародної торгівлі, оборони, безпеки та економіки. Він був членом канадської групи в переговорах між Канадою та США щодо Угоди про вільну торгівлю, яка передувала Північноамериканській угоді про вільну торгівлю та Угоді між США, Мексикою й Канадою про вільну торгівлю.

Пан Родал пише та читає лекції на теми націоналізму й політичної ідентичності, державних і управлінських питань, а також міжнародної політики й безпеки. Він має дипломи Університету Макґілла й Оксфордського університету. У 2002 році його було нагороджено Медаллю золотого ювілею королеви Єлизавети II, а у 2013 році — Медаллю діамантового ювілею.

Ігор Щупак

Ігор Щупак — кандидат історичних наук, Ph. D, директор Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» (1999–2002 рр., 2004–теперішній час); проректор з наукової роботи Міжнародно-педагогічного інституту «Бейт Чана» (Україна); Член Міжнародної Pади Аушвіцу (Польща). До цього працював головним редактором видавництва «Прем’єр» (Запоріжжя, Україна), головним редактором щотижневика «Форум» (Торонто, Канада), викладачем вищих і середніх навчальних закладів в Україні. Д-р Ігор Щупак є автором більше 150 наукових робіт з історії України та історії Голокосту, надрукованих у Австрії, Білорусі, Ізраїлі, Канаді, Польщі, Росії, Україні та ін., а також більше 20 базових підручників з історії для загальноосвітніх шкіл України, рекомендованих Міністерством освіти і науки України. Був науковим консультантом художнього та низки документальних фільмів. Він є членом Українсько-Німецької комісії істориків, Українсько-Польської комісії експертів з удосконалення підручників історії, керівником авторського колективу зі створення нових програм та підручників історії для українських шкіл. Ігор Щупак є членом Редакційної комісії журналу Інституту Євро-Азійських єврейських досліджень (Ізраїль), членом Академічної ради наукового журналу «Війна і пам’ять» Музею Другої світової війни (Гданськ, Польща). Заслужений працівник освіти України (2018 р.).