Брутальна і багатогранна історія Бабиного Яру висвітлена у новому важливому дослідженні

Сьогодні Бабин Яр є парком майже у середмісті Києва, який пропонує місцевим мешканцям захист від пекучої літньої спеки. Сімдесят п’ять років тому така мирна сьогодні територія стала місцем одного із найвідоміших злочинів Голокосту.

За два дні наприкінці вересня 1941 року майже 34 000 євреїв було вбито в урвищі посеред букової місцевості, який колись називали «Швейцарією Києва». Протягом наступних двох років, згідно статистичних даних, в Яру було знищено ще 30 000 євреїв та разом з ними приблизно 30 000 осіб з інших груп, розстріляних нацистами: українських націоналістів, ромів, совєтських комуністів, душевно хворих, заручників та військовополонених. До кінця німецької окупації Києва, в Бабиному Яру втратили життя понад 100 000 людей. Точні цифри загиблих залишаються невідомими.

Щойно видана книга під назвою «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії», значною мірою доповнює наше розуміння затьмареної спадщини Бабиного Яру. Упорядником видання є Віталій Нахманович, провідний науковий співробітник Музею історії міста Києва та відповідальний секретар Громадського комітету «Бабин Яр». Книга висвітлює складну історію місцевості з тих часів, коли його назва стала синонімом місць вбивства, до нинішніх зусиль, що спрямовані на створення меморіального парку на честь вшанування пам’яті багатьох жертв.

«Будь-яка людина може взяти книгу й подивитись на Бабин Яр по-новому», - каже Нахманович. «Це не лише історія євреїв, але й також дослідження історичної пам’яті ... Це відображення того, що відбувається по всій Україні».

Двомовне видання (українською та англійською), підставою для складання якого була виставка, що відбулась у вересні 2016 року на честь вшанування 75-х роковин трагедії Бабиного Яру, звертається до загальної читацької аудиторії з невеликим знанням про Бабин Яр. Щедро ілюстрована світлинами та мапами, які розкривають минуле та демонструють зміни у топографії місцевості, книга надає також зображення облич та імен жертв Бабиного Яру й тих киян, що ризикували своїм життям, рятуючи їх.

Видання також відтворює проектні плани семи лауреатів міжнародного архітектурного конкурсу, який відбувся минулого року, щодо створення меморіального парку в Бабиному Яру. Конкурс проводився за підтримки Канадійського благодійного фонду «Українсько-єврейська зустріч», під егідою Міжнародного союзу Архітекторів та декількох українських установ. Кінцевий розділ подає бачення авторів проектів подальшого розвитку меморіальної зони.

В основній частині розглянуто історію про Бабин Яр, відповідно до хронології подій, що там відбувались.

Протягом багатьох сторіч Бабин Яр був малонаселеною околицею Києва, головною визначною пам’яткою якої була Кирилівська церква, збудована у 1140 році. У другій половині дев’ятнадцятого сторіччя територія була приєднана до Лук’янівського району Києва. У 1884-1885-х роках на цьому місці відомий київський підприємець Ісраель Бродський збудував єврейську лікарню та ремісниче училище. В наступні роки землю розподілили для православного, єврейського, караїмського та мусульманського цвинтарів, а також для Братського кладовища.  Зі середини XIX сторіччя велику територію під назвою Сирець було використано для літніх військових таборів.

Як розповідає Нахманович, у 1930-х роках на Братському кладовищі в непозначених масових захороненнях були поховані жертви Голодомору. Особи, закатовані НКВС, були таємно поховані на Лук’янівському православному цвинтарі. На початку 1940-х років совєтська влада вирішила створити спортивний комплекс у Бабиному Яру, але плани було скасовано внаслідок початку німецько-совєтської війни.

Подання Нахмановичем історії воєнних часів дає нам змогу уявити перетворення цієї території на місце жахливих та шокуюче швидких масових страт.

Розділ, присвячений знищенню єврейського населення Києва, розповідає, як вранці 29 вересня 1941 року до Бабиного Яру почали збиратися євреї з різних районів міста. Коли вони прибули до місця Братського цвинтаря, то в них було конфісковано гроші, документи та коштовності. До 6-ї години вечора німці вбили 22 000 євреїв. До кінця наступного дня в Бабиному Яру загинуло 33 771 київських євреїв.

В окремих розділах розглянуто загибель ромів, українських націоналістів, совєтських підпільників та душевно хворих. Читачі дізнаються, як виживали не-єврейські мешканці під час нацистської окупації та як, спершу німці, а потім совєти, намагались приховати злочини, що відбулись у Бабиному Яру. Книжка містить розповідь про Куренівську катастрофу 1961 року, що не лише стала результатом нещасливої спроби з’єднати дві частини міста, але й мала на меті «стерти пам’ять про трагедію київських євреїв».

Часто в дискусіях щодо Бабиного Яру не враховують тих киян, які ризикували своїм життям, рятуючи євреїв. Нахманович присвячує цілий розділ історіям таких людей, які вшановують їхню мужність і людяність.

Нацистська політика у Східній Європі була особливо жорстокою. На відміну від інших європейських країн, окупованих нацистами, ціною – за допомогу або переховування євреїв на Сході – була смерть. Нині Україна посідає четверте місце серед країн, де неєврейські громадяни, що врятували євреїв під час Другої світової війни, були нагороджені званням «Праведник народів світу», яке надає держава Ізраїль – це на даний час 2 515 осіб.

«Проте, під час совєтського періоду влада намагалась зберігати таємницю про знищення євреїв під час війни, й тому їх визнання в УРСР не відбулось», – зазначає Нахманович. Лише в добу Перебудови 1988 року Київське товариство єврейської культури та його підрозділ – фонд «Пам’ять Бабиного Яру» почали шукати Праведників на території України. У квітні 1989 року, Фонд представив почесне звання «Праведник Бабиного Яру». Першими особами, які отримали цю нагороду, стали православний священик Олексій Глаголєв (посмертно) та члени його родини.

На сьогоднішній день, звання «Праведник Бабиного Яру» отримало 662 особи. З тих пір рада Фонду направляла інформацію про виявлених рятувальників до Яд Вашем, офіційного ізраїльського меморіалу Голокосту, що вивчає та оцінює кожну справу на предмет визнання державою Ізраїль. Сто п’ятдесят із цих осіб було визнано Праведниками народів світу.

Виклик, який сьогодні постає перед Україною, полягає в тому, щоб належним чином віддати шану усім подіям, що відбулися у Бабиному Яру. Кожна громада, члени якої постраждали тут,  протягом існування незалежної Української держави споруджувала пам’ятники на ознаку вшанування загиблих, створюючи  протягом років хаотичний ландшафт меморіалів. Місцеві мешканці, що часто-густо не знають про жахіття, що тут відбувалися, продовжують використовувати це місце як парк для розваг.

Державні чиновники та місцева єврейська громада до сьогодні не вирішили, яка із меморіальних форм є належною для визнання: грандіозні меморіали чи музеї, що розповсюджені на Заході, або більш лаконічні рішення, що сприятимуть глибшому відчуттю місця та часу.

Нахманович вважає, що розбіжності щодо історичної пам’яті, які відбуваються навколо Бабиного Яру, відбивають події, що відбуваються в інших куточках по всій території України. Вирішення питання тут надасть вектор для їх розв’язання по всій країні.

«Нам необхідно створювати механізми для вирішення конфліктів», – сказав Нахманович. «Якщо ми зможемо це зробити в Бабиному Яру, то ми зможемо це зробити й в інших місцях».

Цей новий важливий альбом-каталог було представлено у травні на Міжнародному Фестивалі «Книжковий Арсенал» у Києві під час панелі, де жваво обговорювалась нова література, присвячена історії України та її єврейської громади. Обговорювались видання, що були фінансово підтримані UJE та підготовлені українськими видавництвами «Дух і літера» й «Laurus» (саме останнє опублікувало книгу Нахмановича).

Крім альбому-каталогу, віртуальна версія виставки доступна на веб-сайті Громадського комітету «Бабин Яр».

Світлини та відеоматеріали під час панельної дискусії на Міжнародному Фестивалі «Книжковий Арсенал» у місті Києві, присвяченій тематиці України та її єврейській громаді. Обговорювались праці, що були фінансово підтримані UJE та українськими видавництвами «Дух і літера» й «Laurus».

Запрошуємо до перегляду відео-презентації панельної дискусії (українською мовою)