Виступ історика на Львівському медіа-форумі з питань моралі, сенсу та дива метафізики на Майдані

Правда й брехня. Факти й вигадки. Реальність та неправдивість.

В сьогоденні незбагненного й часто химерного медіа-простору, невідкладного сенсу набуває вже саме визначення цих основних термінів. Залежно від того, яким чином їх трактують і що є більш вагомим, хто має владу щодо їх трактування – власне й призводить до формування політичного клімату.

А наслідковий політичний клімат може змусити громадян до зіткнення із неприємним етичним вибором.

Такі основні питання були розглянуті американським істориком  Марсі Шор у нещодавній інавгураційній події, присвяченій Львівському медіа-форуму 2017-го року.

Д-р Шор – професор історії Єльського університету в США. Вона є авторкою книги «Смак попелу: життя після смерті тоталітаризму в Східній Європі».

Вона також написала «Ікра і попіл: Життя та смерть Варшавського покоління марксистів,1918-1968» й переклала  книгу спогадів про Голокост польського письменника Міхала Ґловінського під назвою «Чорні сезони».

Часто вона пише до міжнародної преси про європейську культурно-інтелектуальну історію.

Др. Шор присвятила останні роки журналістиці та науковій роботі в Україні. Вона є автором книги, яка незабаром вийде, про Майдан під назвою: «Українська ніч: особиста історія революції». Ця книжка, як і нещодавня розмова у Львові, в кінцевому підсумку ставить запитання: «За що варто жити, а за що – вмирати?».

Свою промову у Львові Др. Шор назвала «Сила безсилих», яка починається із парадоксальних зауважень про бажання більшості її друзів в Україні бачити свою країну більш схожою на Сполучені Штати. Іншими словами, щоб Україна стала ліберальною демократичною державою.

«Але часи змінились, - вказує Шор, - тепер ми маємо іронію «постфактів», яка сьогодні рухається зі Сходу на Захід, від Москви до Вашингтону».

Промова Марсі Шор у Львові була сфокусована на есеї 1978 року Вацлава Гавела «Сила безсилих», колишнього чеського дисидента та президента Чехії. Вона нагадує нам про сенс його морального імперативу «життя в правді». Гавел вважав, що «життя в правді» означало проповідувати істину.

Але жити правдою в репресивних умовах комунізму 1970-х років у Східній Європі було ризиковано. Тому більшість людей були згідно «життя в брехні». Але Гавел вважав, що «життя в брехні» не дає змогу емпіричній правді зникнути зі світу. Він вірив у реальність істини та стабільну відмінність між правдою та брехнею.  Для Гавела «життя в брехні» означало лише одне – жити неправомірно, але не дає можливість емпіричній істині відійти. Для Вацлава Гавела етичний імператив полягав у поверненні до своєї справжньої самосвідомості.

У праці д-ра Щор зазначено, що після падіння комунізму з’явились нові моральні проблеми, до яких також входить зростання популізму. Тріумф ринкової економіки спонукав до поверхового ставлення кожного дня. У цьому тріумфі Вацлав Гавел побачив розвиток споживчої глобальної цивілізації, де зростають маси людей, які не створюють жодних цінностей.

І в Путінській Росії ми бачимо режим цинічного постмодернізму в якому не має нічого реального і все є можливим. У Львівській промові д-ра Шор наголошувалось, що у нас багато альтернативних реалій, які можна пояснити різними способами.  Це створює відчуття, що справжня реальність не існує.

Д-р Шор вважає, що сьогодні перед усіма стоїть один виклик: як віднайти правду в світі після отримання фактів. Вона багато роздумувала про значення правди та брехні у часи комуністичної епохи та в часи пост-модерністського суспільства. На Львівському медіа-форумі вона хотіла б почути думку старших журналістів про те, який досвід, що накопичувався в комуністичні часи, може мати особливе освітнє значення сьогодні. Вона б також хотіла дізнатись про думку журналістів та письменників щодо бачення спільного та відмінного у Совєтській пропаганді в епоху «пост-правди».

Це може бути вражаючою іронією, але д-р Шор стверджує, що для подолання нинішніх проблем Захід звернеться до східно-європейської філософії дисидентів 1970-х років. Вона називає це філософією відповідальності. З точки зору Марсі Шор, ця філософія є проти-отрутою “пост-правди”, яка зараз панує в нашому суспільстві.

Д-р Шор нагадує нам, що до 1989-го року свобода була основним пріоритетом для дисидентів Східної Європи. Але після досягнення цього, над усіма іншими цінностями почав панувати індивідуалізм. Вже більше ніхто й ніколи не задає метафізичні запитання: “Звідки походить зло?”.  Дисиденти, як повідомляє д-р Шор, все ще відчували потребу в “екзистенційній революції” для “цивілізації, що потребує революцію”.

Метафізика повертається до Східної Європи, як це вбачає Шор, на Київському Майдані. Вона називає Майдан “найбільш дивовижним явищем”, яке вона коли-небудь бачила за всі роки проведені у Східній Європі. На її погляд, те що сталось, було не лише політичною але й екзистенційною трансформацією, так званим перетворенням душ.

Вона писала: “Протести Майдану були дивом - раптом всі розбіжності були подолані, моральні ставки були високими та ідеї - важливими. Поняття людської гідності стало вагомим, нагальним та очевидним. Люди виявляли бажання жертвувати собою. Були висвітлені екзистенціоналістські моменти вибору, відповідальності у суміші з автентичністю”.

Д-р. Шор захопила драму, коли написала про “екзистенційний сенс у прийнятті рішення, на якому все базується”. У якийсь момент можна було відчути, ніби на яву, що на Майдані люди прийняли рішення: Якщо необхідно - вони готові там померти.”

Й вони це зробили.

З вами був Пітер Бейґер із Сан-Франциско та програма «Єврейська спадщина України» на радіопередачі каналу «Наш голос — українські корені».

До наступної зустрічі, шалом!

Слухайте програму (англійською) тут. 

Програма «Єврейська спадщина України»  виходить в ефір завдяки приватно фінансованій багатонаціональній організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE), метою якої є сприяння взаємопорозумінню між українцями та євреями. Для перегляду стенограми й аудіо файлів цієї та попередніх транcляцій програми «Єврейська спадщина України» можна ознайомитися на веб-сторінці UJE, а також на веб-сторінці каналу Nash Holos.

Переклад: Іванна Проць
Торонтський Університет