Вірші та історії єврейських дітей Харкова

Первісно опубліковано англійською мовою @nli.org

Буклет під назвою «Життя дітей», що зберігається в Національній бібліотеці Ізраїлю, містить івритомовні оповідання та вірші, що їх написали століття тому єврейські старшокласники в Україні.

Колекція рідкісних речей Національної бібліотеки Ізраїлю містить спеціальний буклет віршів та оповідань, що їх написали хлопці й дівчата з Харкова напередодні свята Песах у 1920 році.

Мова, яка перебуває в процесі відродження, потребує носіїв, насамперед молодих: дітей ясельного, дитячого та шкільного віку, які виростуть, вільно розмовляючи цією мовою. Окрім носіїв, такій мові також потрібні інструменти для навчання, а основним інструментом, що його на початках розробив сіоністський рух для навчання молодих прихильників івриту, був збірник оповідань, пісень, віршів і рим. У 1887 році Еліезер Бен-Єгуда та Девід Єллін опублікували першу єврейську «Читанку для єврейських дітей» (המקראה לילדי ישראל).

Протягом останніх кількох десятиліть XIX століття й аж до закінчення Другої світової війни вчителі, студенти та письменники подали до збірки сотні оригінальних єврейських текстів для учнів у численних єврейських школах, заснованих в Європі. Це був величезний проєкт що масштабом, що важливістю, але кожен, хто коли-небудь вивчав іноземну мову, знає, що навіть цього недостатньо.

Першим етапом у вивченні мови є пасивне засвоєння, другий етап — практика. Буклет «Життя дітей» є яскравим прикладом цього другого етапу: переходу від читання до письма, від пасивного засвоювання до спонтанного творіння. Учні харківської школи «Тарбут» (івр. тарбут ‘культура’) в Україні не могли вибрати для свого читача більш відповідну тему: повернення весни та відзначення визволення ізраїльтян з рабства на Песах.

Організація «Тарбут», яка мала на меті створити мережу єврейських шкіл по всій Східній Європі, була заснована в Москві лише за три роки до виходу буклета у квітні 1917 року. Це був доленосний рік, коли впав царат і зрештою встановилася більшовицька влада, ворожа як до сіонізму, так і до івриту. Після Громадянської війни в Росії й особливо через антисіоністську політику більшовиків організація «Тарбут» була змушена закрити свою штаб-квартиру в Москві й розпочати свою діяльність з нуля в Києві, Одесі та Кракові в середині 1918 року. Спочатку українська філія «Тарбуту» отримувала короткострокове фінансування від незалежної української влади, але воно припинилося, коли комуністи захопили й Україну. Тоді ж настав і кінець короткочасного розквіту івриту в Україні. У той короткий період, коли вікно можливостей було відкрите, і вийшов буклет харківської школи «Тарбут».

Буклет «Життя дітей» пропонує нам зазирнути у світ єврейських дітей Харкова, описаний їхніми ж словами, чітким та елегантним івритом. Кожен прозовий чи поетичний твір супроводжується ім’ям автора, а всі твори, як уже згадувалося, присвячені приходу весни та святу Песах. Насправді це збірка «пісень, оповідань, спогадів, вражень та уявлень», що їх написали студенти першого й другого відділу школи «Тарбут». З текстів зрозуміло, що йдеться не про першокласників чи другокласників, а, скоріше за все, хлопців і дівчат віком 14-15 років.

Після змісту вміщена ілюстрація мирного пейзажу з підписом «На берегах Дніпра».

Перший твір — це вірш Даніеля Прахабмека під назвою «Зима скінчилася». Вірш навіть датований — 5 нісана 1920 року:

Зима минула, холод пішов,
Всесвіт повний радості.
Південні вітри повільно дмуть,
Лагодячи похмуру душу.

Сонечко молоде, сонце весняне,
Сяє на небі,
Кидає на Землю розсипи світла,
Сліпить очі. 

Голі дерева
Знову прокинулися,
Галасливе місто
Одягає нове обличчя. 

Все радісне, живе і сяє,
Дух весни все омиває
Щасливі високі будівлі,
Високими горами увінчані.

Та досі скляна плівка льоду
Вкриває болота, потоки,
Ще дерева голі,
Листя сховане в бруньках. 

Птахи ще не повернулися,
Не чути їхніх радісних пісень,
Та весна вже відчувається
У кожному кутку й квадраті. 

Небо змінилося
Морська піна інша,
Весна вже просочується
В глибину душі.

Це не світ,
Це не як вершина Творіння,
Все живе, свіже, щасливе,
Все повертається до життя!

Учениця Сара Аспел пише про дерева, які розквітають навесні:

Який жахливий холод зими,
Які прекрасні весни приємні вітри,
Дерева — ти бачив, які вони гарні навесні,
Взимку вони стояли, сумували і спали,
І ось прийшла весна, вони прокинулися, встали,
Починають озиратися навколо, навкруги,
– «Слава Богу, зима минула!»
Дерева починають перешіптуватися між собою
– «Весна прийшла, тепер нам час рости!"

Після дев’яти віршів, присвячених закінченню зими, приходу весни та святкуванню Песаха, з’являється перше з серії оповідань — Еліезер Агаронов пише про приготування до Песаха:

У нашому домі кипить робота. Усі домашні готуються до великого свята, свята Викуплення Ізраїля, яким є Песах. Батько дістає з шафи Хаггадот, мама й тітка перевертають все в кімнатах, прибирають столи, стільці, ліжка: я хотів їм допомогти, але мама виганяє мене на прогулянку. Я вийшов на вулицю, повітря було чисте, небо чисте, і ніби весь світ очистився, щоб зустріти велике свято. І ось моя сестра кличе мене на обід. Як важко мені було покинути берег і піти додому, але я втішав себе цією думкою: може, мама відпустить мене після обіду. Я пішов додому, поїв і знову вийшов. Важко описати, яке задоволення я відчув у той момент!!!

У всіх оповіданнях (за одним винятком) автор є й головним героєм, багато хто згадує батьків авторів, особливо матерів. Мама послала Еліезера гуляти на вулицю, щоб він не заважав прибирати, а історія Хаїма Шейнгальда починається з запитання, яке він задає матері: «Чому сьогодні ясно? Чому немає хмар, як учора?»

Всупереч сіоністському міфу про те, що єврей діаспори відірваний від свого оточення, очевидно, що харківські студенти відчувають спорідненість із навколишньою природою. Весну вони переживають як яскраву й славну пору року, час неймовірних змін і прекрасних перетворень. Холод відходить, а дощові хмари поступаються місцем теплому сонцю. Для цих молодих поетів і прозаїків асоціація розквіту природи з наближенням свята Песах зрозуміла.

Як чудово читати й розмірковувати над цими сценами з життя єврейських дітей в Україні — не через віддаленість у часі (пройшло більше ніж століття), а радше через схожість учнів, які жили й писали івритом сто років тому, й нас самих у дитинстві. Кому не знайома ситуація, коли ти сидиш у класі й не можеш дочекатися кінця уроків? Щоб нарешті вийти на природу, блукати на волі… Як пише Давид Ломзов у ​​своїй повісті «Весна прийшла»:

Я лежу у своєму ліжку. Я вже прокинувся, але не розумію, чому світло має такий червонуватий відтінок? Я розплющив очі — й ось сонце зігріло мене, поки я лежав на ліжку! Я щасливо перескочив через ліжко і побачив: сніг, що залишався, вже розтанув. Прийшла весна! Промайнула думка, яке чудове слово — весна! Скільки думок воно викликає в моєму серці! Я піду в парки, може, поїдемо в літній табір, збиратиму гриби, волоські горіхи, ще й ще...

Я взяв свою книжку й зі щасливим обличчям пішов до школи, де зустрів веселі обличчя своїх друзів. «Може, нам сьогодні поїхати на екскурсію?» — сказав мені один учень. Раптом лунає дзвінок, і я біжу в наш клас. Там нам пояснюють всякі милі речі, а нас зовсім не цікавить те, що нам пояснюють, і ми удаємо, що слухаємо, але серцем ми там надворі.

У більшості текстів згадано три основні місця: дім — де відбуваються приготування до Песаха і святкується пасхальний вечір седер; зовнішній простір — де природа прокидається від зимової сплячки; синагога — де спільнота зустрічається з рабином. У деяких історіях, як-от наведених вище, також згадується четверте місце — клас.

Тож як провели Песах харківські діти? Їхні історії безсумнівно показують, що мало що змінилося, і саме в цьому їхня краса й зворушливість. Мордехай Галеві Ізгур пише:

За кілька днів до Песаха ми з мамою занесли наш пасхальний посуд до двоюрідного брата, бо святкувати мали разом із ним у його домі. Там почали готувати посуд і прибирати кімнати. О дев’ятій годині ранку напередодні Песаха ми поспішили з’їсти хамец [квасний хліб] і прибрати те, що залишилося, з хати. Одним словом: ми постаралися зробити «Песах» у всіх кімнатах.

Більшість уривків у буклеті написали хлопчики, але історія Ханни Брік унікальна тим, що вона включена в розділ під назвою «Уявлення». Це єдиний текст, написаний не від першої особи. Головна героїня — маленька Сара, яка, відчуваючи втому напередодні Песаха, засинає саме перед тим, як її батько повертається із синагоги.

Далі Сарі сниться радісна подорож до лісу — вона приєднується до птахів у співі, проводячи час серед дерев. Пізніше, коли уві сні настає вечір, настрій Сари змінюється. «Моє старе дерево, — сумно запитує вона одного зі своїх лісових супутників, — де мій дім?» «Не знаю, — відповідає дерево, — піди запитай у птахів». Але й птахи не можуть допомогти. У той момент, коли Сара ламається від болю, вона прокидається від поцілунків матері — її кличуть встати з ліжка й підійти до пасхального столу. Батько повернувся…

В такому короткому дописі годі віддати належне творам усіх учнів харківської школи «Тарбут». Однак ми раді повідомити, що весь буклет було заскановано й завантажено на вебсайт Національної бібліотеки Ізраїлю в рамках проєкту «450 років єврейської книги». Ви можете прочитати буклет тут. До речі, він вийшов під номером 12, тобто попередніх буклетів було щонайменше 11, а, може, й більше.

Завершуємо молитвою за припинення нинішньої війни в Україні й за швидке повернення миру й спокою в регіон.

Переклад з англійської В. Старка.