Мартін Поллак присвячує життя реконструюванню “Галицьких міфів”

“Яким чином ми змушені пояснити той факт, що сьогодні багато людей прагнуть до того світу, який було знищено їхніми батьками та дідами?”

Австрійський письменник Мартін Поллак у своїй праці спантеличує незручним запитанням. Але потім він привертає увагу менш, ніж комфортним фоном.

Потужна книга Поллака під назвою “Мрець у бункері” містить підзагловок: “Вивчаючи мого батька.” Це розповідь про людину, яку знайдено у 1947-му році вбитою в горах між Австрією та Італією.

Вбито людину, документи якого стверджують, що це не та особа. Загиблий чоловік є Ґергард Баст, офіцер СС високого рангу, який керував бригадою смерті у Східній Європі та був колишнім головнокомандуючим гестапо в австрійському місті Лінц. Цей чоловік мав стосунки із заміжньою жінкою, що й призвело до народження їхнього сина — Мартіна Поллака.

Поллак зростав, не відаючи нічого про обставини смерті батька чи про його участь у нацистських звірствах. Бабуся та дідусь Поллака були палкими та непримиренними нацистами. Але сам Поллак уникнув цього впливу завдяки своїй матері, яка відправила його до школи-інтернату в горах. Там він познайомився з дітьми, батьки яких були переселенцями війни. І саме там, за його спогадами, Поллак почув перші звуки слов’янських мов.

Через свою непокірність, Поллак розірвав стосунки із родиною та здобув ступінь, навчаючись в Польщі. Він розпочав свою кар’єру в журналістиці.

За іронією долі, зацікавлення письменника Польською державою стримувалось тимчасовою комуністичною владою, яка від 1980-х до 1989-х років забороняла йому в’їзд до країни. Він шукав нові сфери інтересів у Східній Європі та відкрив Галичину.

Він написав книгу “До Галичини” з підзаголовком “Про хасидів, гуцулів, поляків та русинів. Уявна подорож зниклим світом Східної Галичини та Буковини”.  Так народилась життєва пристрасть до цієї теми.

У нещодавньому інтерв’ю з Іриною Славінською для видання “Українська правда”, а також у публічній лекції яка відбулась в місті Торонто (Канада) під назвою “Міф про Галичину”, Поллак окреслив складні та суперечливі уявлення про Галичину. Він описав виклик щодо конкуруючих спогадів та заспокоєння ілюзій. І він визначав “отруєний” спадок колоніального погляду начебто більш цивілізованого західного світу на екзотичному Сході.

Галичина була частиною Австро-Угорської імперії до 1918-го року. Добре обізнана імперія забезпечила емансипацію для євреїв та інституційне формування нації як для поляків так й для українців.

Проте, як зауважує Поллак, для багатьох австрійців, а також більшості німецько-мовного світу, Галичина вважалась майже невідомою, далекою та забутою; яка майже належить до так званої “Напів-Азії”.

Імперія також асоціювалась із злиднями, що висвітлено у польській приказці: “країна бідних та голодних”. Поллак оповідає вражаючу історію про те, як на весні євреї проходитимуть через села в Карпатських горах, щоб купити від селян пальта з овечої шкіри. В теплу погоду пальто не потрібне. Вони полагодять ці пальта й знову перепродаватимуть їх вже восени в тих самих селах, щоб принаймні хоча б одна особа в сім’ї змогла вийти зимою назовні.

Поллак розповідає у своїй книзі під назвою: “Цісар Америки: Велика втеча з Галичини” про те, як ця брутальна бідність спонукала масову хвилю експлуатованих єврейських, польських та українських мігрантів до відчайдушного пошуку кращого життя на далеких берегах.   

Злидні не лише викликають жаль, але й зневагу. Поллак нагадує нам, як у Відні ще до Першої світової війни Гітлер вперше зустрів галицьких євреїв й висловив свою ненависть у “Mein Kampf”.

Ця війна посилила негативні стереотипи про Галичину, оскільки австрійці та німці відчули те, що Поллак називає “галицьким пеклом” голоду, виритих окопів, великомасштабного вбивства та жахливої смерті. У солдат були камери й фотографії, що відображали так званих “аборигенів” у народних костюмах чи в лахміттях перед зруйнованими оселями, або ж поспіхом страчених людей за зраду чи шпигунство, ці фотографії зафіксували певний західний погляд.

Поллак згадує, як йому нещодавно подарували сімейний альбом з тієї епохи, який було куплено десь на блошиному ринку. Серед фотографій військового офіцера з його сім’єю, була фотографія повішаного на дереві українського селянина, оточеного натовпом. Альбом називався “Мої спогади про війну”.

“Звісно, у нас є ще жахливіші світлини з Другої світової війни, причому натовпи збираються довкола “події”, - підкреслює Поллак.

Друга світова війна знищила Галичину, як мультиетнічне та мультикультурне суспільство. Але Поллак зауважує, що парадоксальним є те, як колишній світ викликав застереження та відразу, а тепер розглядається багатьма в німецько-мовному просторі з теплим відображенням та позитивною ностальгією. Ідеалістичний світ гармонії. На Заході Галичина досі пов’язана із “єврейською” ідентичністю. У країнах Австрії, Польщі та США слово “Ґаліціанер” означає “єврей”.

Поллак зауважує: “Наші батьки, наші діди й бабусі вбили цей світ, знищили цей світ, а тепер наше покоління вважає, що це — найцікавіший, фантастичний світ”.

І все ж таки західний погляд залишається викривленим. Поллак наголошує той факт, що Українська Галичина все ще залишається мало вивченою серед людей Заходу. Він пояснює це браком перекладів української літератури. Він пропагує українських письменників й наголошує, що Австрія була здивована появою українських письменників в Україні.

Поллак каже: “Нам необхідно так працювати, щоб кожен з нас зміг розповісти свою історію на рідній мові, але ми також маємо зуміти слухати та чути інших”.

Поллака особисто називають «руйнівником міфів Галичини». Але ці міфи все ще захоплюючі для нього. У 1984-му році він опублікував свою першу книгу про Галичину. Згідно його слів: «У 2017-му році я досі залишаюсь у полі Галичини. Ця земля стала мені уявною батьківщиною».

З вами був  Пітер Бейґер із Сан-Франциско та програма «Єврейська спадщина України» на радіопередачі каналу «Наш голос — українські корені».

До наступної зустрічі, шалом!

Текст та розповідь: Пітер Бейґер

Слухайте програму (англійською)  тут .

Програма «Єврейська спадщина України»  виходить в ефір завдяки приватно фінансованій багатонаціональній організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE), метою якої є сприяння взаємопорозумінню між українцями та євреями. Для перегляду стенограми й аудіо файлів цієї та попередніх транcляцій програми «Єврейська спадщина України» можна ознайомитися на веб-сторінці UJE, а також на веб-сторінці каналу Nash Holos .