Наш Голос: Архітектура і пам'ять

Вас вітає програма «Єврейська спадщина України» на радіо «Наш голос — українські корені». Я — Пітер Бейґер.

Архітектура і пам'ять. Реставрація та меморіалізація.

Великі й малі міста по всій Європі після Голокосту зіткнулися з питанням історичних єврейських пам'яток. Споруди, які колись виконували помітну роль у жвавому житті єврейських громад, тепер можуть лежати у руїнах.

Як можна належним чином реінтегрувати ці покинуті місця до сучасного міського життя? Що потрібно врахувати? Про що пам'ятати?

Західноукраїнський сайт «Zaxid.net» нещодавно опублікував цікаву бесіду з цієї теми між д-ром Сергієм Кравцовим із Єврейського університету у Єрусалимі і д-ром Софією Дяк із Центру міської історії Центрально-Східної Європи у Львові.

Кравцов, фахівець із синагогальної архітектури, народився у Львові й тут само навчався і працював у галузі архітектури та міського планування. Разом із д-ром Дяк він взяв участь у дискусії довкола відомої львівської синагоги «Золота Роза», знакової архітектурної споруди, зруйнованої фашистами під час Другої світової війни.

Кравцов зазначив, що єврейські квартали було стерто з мапи Центральної та Східної Європи. Попри те, завдяки історії, пам'яті та мистецтву, ментальна мапа цього єврейського світу продовжує існувати. Ймовірність оприявнити цю уявну мапу у вимірі презентабельного та принадного міського середовища залежить від декількох факторів.

Перш за все, нинішні жителі міста, а сьогодні це здебільшого неєвреї, мають визнати та прийняти цінність цієї історії та пам'яті.

По-друге, нинішнє покоління має висловити своє ставлення до історичного розриву, через який єврейські райони опинилися порожніми.

По-третє, це покоління має знайти адекватні соціальні, художні, архітектурні засоби та шляхи міського планування, щоби оприявнити свою волю. Найвірогідніше, це будуть спонтанні волонтерські ініціативи, за підтримки освічених державних і приватних благодійників. Це відбувається по всій Європі, і можна взяти за приклад досвід Польщі, Чехії, Німеччини та Італії.

Кравцов вказує на позитивний приклад Юденплац у Відні. У цьому комплексі творчо поєднані меморіал жертвам нацизму із відновленими руїнами середньовічної синагоги, зруйнованої у XV столітті. Міські планувальники знайшли місце для всього.

Львів'яни можуть творчо поставитися до руїн синагоги «Золота Роза». Звичайно, все це повинно бути обговорено з львівськими єврейськими громадами Львова й із вихідцями зі Львова, які поїхали, але підтримують контакт із містом.

Довкола відновлення синагоги «Золота Роза» точаться довгі дискусії. Але Кравцов визнає, що реконструкція — це досить радикальний крок, що потребує згоди всього суспільства. Громада має запитати себе, що вона хоче висловити реконструкцією синагоги. І треба бути відвертим у пошуках відповідей.

Також громади мають розуміти символічний сенс поступової руйнації «Золотої Рози», споруди, кинутої напризволяще. У теорії й із технічної точки зору відновити синагогу можна. Європа має успішні прецеденти реконструкції зруйнованих синагог.

Але, зрештою, чому це важливо — зберегти єврейську спадщину у Львові та, насправді, й у цілій Україні? Чи можливо зберегти та підвищити поінформованість щодо історії євреїв і єврейської спадщини на рівні невід'ємної частини історії та спадщини країни?

Кравцов вважає, що єврейську спадщину Львова важливо зберегти, так само, як і будь-яку іншу. Спадщину бережуть через її цінність і для того, щоби передати наступним поколінням. Є ті, хто хоче стерти всі сліди чогось, що не має права на існування у їх уявному майбутті. Саме так чинили нацисти. Ця варварська манера мислення має бути викорінена за допомогою освіти.

Визнання єврейської спадщини елементом спільної історії та спадщини міста є складним питанням. Люди можуть співпрацювати, аби подолати розбіжності та стереотипи. Вони можуть розвивати у собі терпимість і інтерес до іншого й уникати оцінних суджень. З досвіду відомо, що завдяки добрій волі громади можуть просуватися вперед до прийнятного для всіх ставлення до значущих для всіх місць пам'яті.

Це була програма «Єврейська спадщина України» на радіо «Наш голос — українські корені». Я — Пітер Бейґер із Сан-Франциско. До наступного разу, шалом!

Тут можна прослухати аудіозапис передачі (англійською).

Переклад: Мір'ям Фейґа Бунімович, перекладач