Наш голос: «Відвага і страх»
Вас вітає програма «Єврейська спадщина України» на радіопередачі каналу «Наш голос — українські корені» та я – Пітер Бейґер.
Проект виходить за підтримки канадійського благодійного фонду «Українсько-єврейська зустріч».
Відвага і страх. Першa якість мобілізує дію. Друга емоція може паралізувати мозок, проте не завжди серце.
«Відвага і страх» - це також назва чудової нової книги, написаної польським вченим та дипломатом Оля (ред. – Олександра) Гнатюк. Її книга являє собою захоплюючу розповідь про радянську та нацистську окупації міста Львова під час Другої світової війни.
Увагу книги сфокусовано на життя в окупованому Львові, що описано з перспективи особистої історії. Головну увагу зосереджено на поведінці людей, що постали перед загрозою смерті. Однак, незвичність оповіді, що спирається на щоденники, спогади, листи і навіть протоколи допитів, полягає не тільки в цьому. Йдеться про долю людей і водночас долю польської, української та єврейської інтеліґенції, про складні стосунки між ними, про різні види прояву солідарності та ворожості, в основі яких лежали відвага та страх.
Д-р Оля Гнатюк (ред. – польська перекладачка українського походження 1961 р. н.,) є професором Інституту славістики Польської Академії Наук, Варшавського університету та Національного університету «Києво-Могилянська академія». Здобула філологічну освіту у Варшавському університеті,а з 2004 р. – отримала ступінь доктора наук (ред.). Вона була науковим співробітником Гарвардського українського науково-дослідного інституту.
Д-р Гнатюк була переможцем ряду нагород за наукові праці та сприяння розвитку польсько-українських взаємин. У 2006–2010 рр. (ред.) була радником із питань культури й науки посольства Польщі в Україні. Активно досліджує і популяризує українську культуру та літературу (ред.).
Її книга, котра тепер доступна на українській та польській мовах, є нетиповою академічною монографією, що ґрунтовно розкриває комплексність та контроверсійність змісту, продовжує розділяти думку істориків. На скільки б зміст не був би заповненим історичними деталями, все ж таки високий дотик персонального та емоційного стилю, що відображає найкращі літературні мемуари є присутнім у книзі.
Надзвичайно особиста історія вплетена у вирі трагічних подій, що охоплена в книзі. Мати Д-ра Гнатюк народилась у Львові у вересні 1939 року - у день перед тим, як Червона Армія захопила місто. У червні 1946 року її сімя покинула місто, використавши останню можливість переїзду до післявоєнної Польщі.
Сімейний зв’язок є ключовим елементом в авторському відновленні спогадів затьмареного портрету розгромленого міста. Бабуся пані Гнатюк та її подруга, львівський митець Ярослава Музика, яка є головною постаттю та моральнм авторитетом книги, взяли на себе великий ризик, щоб передати будь-яку їжу, яку вони могли б знайти, для своїх єврейських друзів під час нацистської окупації.
У своїй передмові автор поставила перед собою головну мету – перевершити національні наративи. Вона хотіла відобразити індивідуальні свідчення та стратегії виживання. Гнатюк вникає в те, що вона називає «его-документи». Ці щоденники, листи, спогади, протоколи допитів та неавторизовані відгуки збагачують текст у суттєвому виборі людей, котрі жили в екстремальних обставинах. Автор проникливо зазначає тексти, написані відразу після події, котрі пропонують більш надійну матрицю, ніж пізніше редаговані та опубліковані праці.
Гнатюк зазначила, що існує дуже мало чорного або білого кольорів у книзі. Все це є відтінки сірого. Вона обережно зацікавлює стосовно найнесамовитіших подій воєнних років і пропонує складний аналіз у різних інтерпретаціях.
Книга насичена яскравими прикладами жорстокості та тривоги. Ми маємо розповідь про попередження від професорів знову окупованого університету, через радянський апаратчик (ред. – гучномовець): "ми не вегетаріанці". І в перші ж дні нацистської окупації, в тюремному дворі гестапо збирає весь єврейський медичний персонал з клінік міста, погрожуючи їм насильством, а потім раптово їх відпускає.
Існує чудова сімейна сага Мілени, Михайла та Івана Рудницьких, нащадків українського католицького батька та матері єврейки. Всі вони досягли великих успіхів в обраних ними сферах щодо державних справ або літератури. Проте їхня популярність робила їх вразливими до злісних доносів.
Все найгірше ще попереду, проте у всіх цих історіях Гнатюк показує деморалізацію та психологічний шок, спровокований тоталітарними методами.
І все ж, у цій невблаганній історії арештів, депортацій, примусовій праці, вбивств та засланнях, деякі з них під час війни у Львові, щоб запропонувати допомогу і висловити солідарність, знайшли моральні сили для досягнення через етнічні чи політичні неузгодження.
Історик Тімоті Шнайдер назвав книгу Олі Гнатюк нездоланним вивченням плюралізму, плюралізму, котрий відображає в собі конкретні справи в місті, в колі друзів, у сім'ї,та серед ваших думок. Шнайдер оцінює людський вимір виражений у цій книзі, як найбагатший обсяг від звичайної оди до толерантності або ностальгії за втраченим минулим.
Як пише пані Гнатюк у свому заключному висновку до цієї надзвичайно переконливої роботи: «Світ полікультурного Львова зник. Проте, дещо було збережено. Щось, що заслуговує нашу глибоку повагу. І саме це щось є вірою в дружбу, яка допомогла перемогти страх».
З вами був Пітер Бейґер із Сан-Франциско та програма «Єврейська спадщина України» на радіопередачі каналу «Наш голос — українські корені».
До наступної зустрічі, шалом!
Переклад: Іванна Проць, редактор, перекладач, Торонтський Університет
