Наш Голос: Місто левів

Сьогодні – дві точки зору стосовно втрати та спогадів.

«Я заплющую очі й чую дзвони ... дзвенять; й кожен бамкає по-своєму. Я чую плюскіт фонтанів на Площі Ринок та шелестіння пахучих дерев, які весняний дощ умив від пилюки. Підходить десята година й настає така тиша, що я чую кроки перехожих, які поспішають потрапити до дому на вечерю. Я впізнаю кроки людей, що давно вже перестали ходити цією землею. Це так підборами стукають тіні по зношених плитках бруківки».

Саме так описує в уяві рідне місто Львів польський автор Юзеф Віттлін у своєму творі під назвою «Мій Львів», який написав під час еміграції у 1946-му році в Нью Йорку.

Нещодавно цей твір переклав англійською мовою у ліричному форматі Антоніо Ллейд-Джонс й опублікував нову книгу під назвою «Місто левів».

Віттліну пощастило уникнути небезпеки. З початком Другої світової війни він перебував у Парижі. Після падіння Франції, йому вдалось дістатись через Португалію до Сполучених Штатів, де він продовжував писати. У 1976-му році Юзеф Віттлін помер.

Віттлін був охрещеним й вважався християнським письменником. Але він завжди відкрито говорив про його взаємини із єврейським світом. До початку Другої світової війни, він опублікував огляд польсько-єврейської поезії та зарубіжної літератури щодо єврейської тематики. Критики вважають, що Голокост надихнув письменника для написання його кращих віршів.

В приємних й часто заплутаних спогадах про його місто на початку XX сторіччя, описано Львів, який все ще сяяв імперською австрійською пишнотою. Це​ ​було​ ​місто,​ ​яке​ ​він називав:​ «Різноманітним,​ ​різнобарвним​ ​й​ ​таким разючим,​ ​як​ ​яскравий​ ​килим».​ ​Це​ ​було​ ​місто,​ ​яке припинило​ ​існувати​ ​до​ ​1945-го​ ​року.

Книга​ «Місто​ ​Левів» ​містить​ ​добірку​ ​есею​ ​під назвою​ ​«Мій​ ​Львів»,​ ​яку​ ​написав​ ​Філіп​ ​Сандс, міжнародний​ ​адвокат​ ​та​ ​професор​ ​з​ ​права Університетського​ ​коледжу​ ​Лондона.​ ​Частина есею​ ​Сандса​ ​перегукується​ ​із​ ​текстом​ ​Вітліна, відображаючи​ ​паралелі​ ​зовсім​ ​іншого​ ​Львова, ніж​ ​він​ ​є​ ​сьогодні.

Що​ ​привело​ ​Сандса​ ​до​ ​Львова?​ ​Він​ ​пише:​ ​«Я повернувся​ ​завдяки​ ​темряві​ ​...​ ​не зважаючи​ ​на це​ ​...​ ​відчуття​ ​дому,​ ​місця ​походження,​ ​де утворилась​ ​сім’я».​ ​Його​ ​дідусь​ ​Леон​ ​народився в​ ​місті​ ​Львові​ ​у​ ​1904-му​ ​році,​ ​проте​ ​ніколи​ ​не розповідав​ ​про​ ​це​ ​своїй​ ​родині.​ ​Сандс​ ​прийшов заспокоїти​ ​​рани.

Сандс​ ​відзначає:​ ​«Львів​ ​-​ ​це​ ​поринання​ ​у свідомість​ ​чуттів​ ​та​ ​уяви.​ ​Багато​ ​чого​ ​було  прихованим,​ ​але​ ​не​ ​втраченим​ ​цілком,​ ​особливо тоді,​ ​коли​ ​ви​ ​готові​ ​виконувати​ ​домашнє завдання​ ​й​ ​​​з​ ​обережністю​ ​шукати».

Він​ ​також​ ​зробив​ ​пошук,​ ​досліджуючи​ ​життя двох​ ​видатних​ ​юристів​ ​—​ ​Рафаеля​ ​Лемкіна​ ​та Херша​ ​Лаутерпахта,​ ​—​ ​які​ ​заклали​ ​підвалини сучасного​ ​міжнародного​ ​кримінального​ ​права, навчаючись​ ​у​ ​Львівському​ ​університеті. Рафаель​ ​Лемкін​ ​відомий​ ​тим,​ ​що​ ​запровадив слово​ ​«Геноцид».​ ​Херш​ ​Лаутерпахт​ ​​ввів поняття​ ​«злочини​ ​проти людства».

Письменниця​ ​Ева​ ​Хоффман,​ ​у​ ​своїй​ ​передмові​ ​до книги​ ​«Місто​ ​левів» ​зазначає,​ ​що​ ​обидва​ ​есеї «пронизані​ ​відчуттям​ ​майже​ магнетичної чарівності​ ​міста,​ а​ ​також​ ​—​ ​великої​ втрати».

Віттлін​ ​завершує​ ​свій​ ​елегійний​ ​паєн​ ​до​ ​Львова із​ ​фантасмагоричною​ ​сценою. Історичні​ ​персонажі​ ​з​ ​багатобарвного минулого​ переплітаються​ ​у сюрреалістично​ ​святковому,​ ​величезному натовпі,​ ​що​ ​безперервно​ ​рухається​ ​довкола центральної​ ​частини​ ​міста.

Сандс,​ ​на​ ​завершення​ ​свого​ ​твору,​ ​відображає хресну​ ​ходу​ ​Віттліна​ ​через привидів Львова.​ ​Однак,​ ​Сандс​ ​більш​ ​поміркований​ ​та скептичний,​ характеризує​ ​саме​ ​тих сьогоднішніх​ ​львів’ян,​ ​котрим не вдається повною мірою визнавати​ ​історію їхнього міста.​ ​Проте,​ ​Сандс​ ​визнає​ ​невимовний​ ​дух міста,​ ​який​ ​зрештою,​ ​спокушає​ ​його.

Віттлін​ ​робить​ ​сумне​ ​спостереження:​ ​«Так, поступово​ ​вся​ ​наша​ ​пам’ять​ ​стає​ ​цвинтарем. Куди​  ​б​ ​тебе​ ​не​ ​занесло​ ​—​ ​вюди​ ​є​ ​могили».

Сандс,​ ​в​ ​оновленому​ ​есеї​ ​двадцять​ ​першого сторіччя​ ​нагадує​ ​нам,​ ​що​ ​там​ ​не​ ​було​ ​могил​ ​для всіх​ ​мешканців​​.​ ​В​ ​одній​ ​із​ ​його​ ​численних поїздок​ ​до​ ​Львова,​ ​він​ ​мандрував​ ​сільською місцевістю​ ​поза​ ​межами​ ​міста​ ​Жовкви,​ ​щоб подумати​ ​​над​ ​долею​ ​місцевих​ ​євреїв фатального​ ​весняного​ ​дня​ ​1943-го​ ​року.

«Там​ ​були​ ​ставки,​ ​два​ ​великі​ ​​пісчані кар’єри​ ​наповнені​ ​темною​ ​водою​ ​до​ ​поверхні​ ​з  намулом​ ​та​ ​очеретом,​ ​зігнутим​ ​від​ ​вітру»,​ ​—пише​ ​він,​ ​— «Ми​ ​сиділи​ ​на​ ​траві,​ ​спостерігаючи,​ ​як залишки​ ​сонячних​ ​променів​ ​падають​ ​до​ ​все​ ​ще темної​ ​води,​ ​яка​ ​просочується​ ​крізь​ ​отвори землі.​ ​Глибоко​ ​внизу,​ ​лежать​ ​недоторкані протягом​ ​пів​ ​сторіччя​ ​чи​ ​більше,​ ​останки​ ​3​ ​500 людей.​ ​Серед​ ​них​ ​були​ ​члени​ ​родини Лаутерпахта​ ​та​ ​моєї​ ​сім’ї.​ ​Сонце​ ​прогрівало воду,​ ​дерева​ ​ вказували​ ​догори​ ​й​ ​далі​ ​від очерету​ ​до​ ​голубого​ ​неба».

Книга​ «Місто​ ​левів»,​ ​що​ ​містить​ ​ці​ ​два​ ​чудові​ ​есеї Юзефа​ ​Віттліна​ ​та​ ​Філіпа​ ​Сандса,​ ​вийшла​ ​друком завдяки​ ​видавництву​ ​​Pushkin Press в Лондоні та є доступною у книгарнях й на веб-сторінках щодо розповсюдження книг.

З вами був Пітер Бейґері з Сан-Франциско та програма «Єврейська спадщина України» на радіопередачі каналу «Наш Голос — українські корені».

До наступної зустрічі, шалом!

​​Слухайте програму (англійською) тут.

Програма «Єврейська спадщина України»  виходить в ефір завдяки приватно фінансованій багатонаціональній організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE), метою якої є сприяння взаємопорозумінню між українцями та євреями. Для перегляду стенограми й аудіо файлів цієї та попередніх транcляцій програми «Єврейська спадщина України» можна ознайомитися на веб-сторінці UJE, а також на веб-сторінці каналу Nash Holos.