Наш Голос: Надзвичайний Альфред Шреєр

Вас вітає програма «Єврейська спадщина України» на радіо «Наш голос. Українські корені». Я — Пітер Бейґер.

Уявіть, що ви втратили все найдорожче в житті. Уявіть, що ваш світ зруйновано. Замисліться, чи зможете ви знайти в собі сили, щоб жити далі.

2011 року австрійський режисер Пол Росді зняв документальний фільм «Останній єврей із Дрогобича», що оповідає приголомшливу історію життя однієї людини, яка, будучи живим свідком історичних подій у Східній Європі, зазнала чимало лиха.

Альфред Шреєр народився 1922 року у Дрогобичі, який тоді належав до Польщі, а сьогодні — до Західної України. В ті часи життя у місті вирувало. Мати Шреєра Леонтіна була фармацевтом. Його батько Бенно отримав докторський ступінь у Цюріхському університеті та обіймав посаду головного хіміка на нафтопереробному заводі. Обидвоє дуже любили музику, тож і Альфред вчився грати на віолончелі.

Пізніше, у старших класах школи, Альфред був учнем всесвітньо відомого письменника та художника Бруно Шульца. Так само, як Альфред, Бруно Шульц провів більшу частину життя у Дрогобичі. Атмосферу найвизначніших книг Шульца «Цинамонові крамниці» та «Санаторій під клепсидрою», котрі перекладено багатьма мовами, можна все ще відчути у кожному кутку Дрогобича.

Раптовий початок Другої світової війни суттєво сколихнув Дрогобич.

Тим не менш, життя тривало. 1940 року, під час першої радянської окупації Західної України, Альфред закінчив школу. Він заробив свої перші гроші у вокальному квартеті.

Після приходу німецької армії у червні 1941 року, у Дрогобичі було створено п'ять таборів примусової праці. Альфред працював у столярні у селі за містом. А його родина мала покинути свій дім і переселитися до гетто.

Незабаром почалися вбивства. Спочатку зібрали кілька невеликих груп євреїв і розстріляли їх у лісі. 5 серпня 1942 року 5 тисяч дрогобицьких євреїв було депортовано до Белжеця й замордовано газом. Серед них були батько Альфреда, його дядько, бабуся і тітка.

А у листопаді 1942 року вчитель Альфреда Бруно Шульц був застрелений на вулицях Дрогобича офіцером гестапо.

1943 року за один день було ліквідовано три табори примусової праці. 11 тисяч євреїв Дрогобича та передмість було розстріляно у лісі. Мати Альфреда була серед них.

Молодого та все ще сильного, Альфреда змусили працювати у таборовому керамічному цеху, а потім у Карпатській нафтовій корпорації, останньому таборі примусової праці у Дрогобичі.

У квітні 1944 року лінія фронту знову наблизилася до Дрогобича. Альфреда разом з усіма іншими працівниками було відправлено далі на захід, до концтаборів у Німеччині. Нараз, одного дня під Ляйпциґом в'язням наказали йти пішки. Це був марш у нікуди. Це був марш смерті. Альфред зміг врятуватися завдяки своїм кмітливості й удачі.

Коли війна скінчилася, Альфреду випала нагода з'їздити до Аргентини, де він мав тітку і дядька. Але потім, коли він побачив казарми Червоного Хреста у Берліні, він несподівано вирішив повернутися до Дрогобича.

Від колишнього життя Альфреда у Дрогобичі не залишилося нічого. Але він знайшов новий сенс у місцевому оркестрі кінотеатру. Оркестр Альфреда складався з вокаліста та одинадцяти музикантів: трьох саксофоністів, трубача, двох тромбоністів, піаніста, барабанщика, акордеоніста, скрипаля та контрабасиста. Вони грали увертюри, пісні, вальси та спеціальні музичні програми, коли в прокаті була музична стрічка. Оркестри зазвичай грали у фойє протягом тридцяти-сорока хвилин до показу стрічок. Щотижня музична програма оновлювалася.

Альфред ніколи не втрачав оптимізму. У нього забрали все, крім життя. І він рушив далі: пліч-о-пліч із прекрасним — із музикою. Його доля, попри все, знайшла його — в оркестрі кінотеатру.

Альфред Шреєр помер 25 квітня 2015 року. Його життєпис засвідчує надзвичайний людський досвід поміж трагедією і волею до життя. Досвід людини, яка спромоглася подолати межі згубної ненависті ХХ століття.

Це була програма «Єврейська спадщина України» на радіо «Наш голос. Українські корені». Я — Пітер Бейґер із Сан-Франциско. До наступної зустрічі, шалом!

Прослухати запис програми (англійською) можна тут.

Переклад: Мір'ям-Фейґа Бунімович, UJE