Наш голос: «Чорний квадрат: пригоди в пост-совєтській Україні»

Вас вітає програма «Єврейська спадщина України» на радіопередачі  каналу «Наш голос — українські корені» та я – Пітер Бейґер.

Молода жінка, працюючи в офісі міста Нью-Йорк, пише: «Я була пересічною дівчиною, що в приміщенні невеличкої кімнати відпрацьовувала звичайні два роки перед завершенням аспірантури.  Я працювала у галузі серійного виробництва продукції. На поверсі мого приміщення були переважно лише темноволосі жінки маленького зросту.  Ми всі носили кольорові шалі з кашмірської козячої вовни, щоб захистити себе від кондиціонерів, та одночасно мали місячні».

ЇЇ життя радикально змінюється, коли на конференції вона зустрічає харизматичного українського лікаря. Він є активістом, що допомагає отримати лікування споживачам наркотиків із ВІЛ-статусом у Східній Україні. Й незабаром, наша молода невгамовна жінка, на ймення Софі Пінкхем (англ. Sophie Pinkham) починає працювати у сфері по запобіганню інфікування ВІЛ, пов’язану із обміном голок споживачів наркотиками, в програмах фармакотерапії, а також інших послуг.

Пінкхем поринає в хаотичний світ по зменшенню ризику інфікування для працівників комерційного сексу, наркоманів та інших втрачених душ в сучасній Україні. Цей світ не так часто споглядають іноземці.  Вона зустрічається із захоплюючими персонажами. Про ці події, які Софі називає: «пост-совєтські нісенітниці панків», розповідається у захоплюючій книжці: «Чорний квадрат: пригоди в пост-совєтській Україні».

Глибше знайомство Пінкхем з Україною відбувається завдяки збору усних історій про права жінок та епідемію СНІДу, на основі яких вона створює документальний фільм про жінок та наркотики. Різні проекти надають їй змогу подорожувати по непротореним шляхам.

Однією із таких поїздок є подорож до південно-центральної частини України. Софі подорожує у супроводі друзів – двох сестер, які ще дітьми покинули Москву, під хвилею єврейської еміграції наприцкінці совєтської епохи. Замериканізовані сестри хотіли знайти село своєї бабусі. 

Троє жінок без чоловіків та дітей є часом джерелом зацікавленості для спантеличених місцевих мешканців, шо дотримаються старих традицій. Відважні дівчата скерували свій шлях до міста, що колись називалось Сталіндорф (англ. Stalindorf), в якому до Другої Світової війни було багато євреїв. Там вони зустріли похилого та прикутого до ліжка чоловіка, котрий залюбки поділився своїми спогадами.

Останній єврей зі Сталіндорфу належав до родини фермерів, яких разом із сотнями інших євреїв було відіслано в цю область царем. Він розповів Пінкхам, що колись євреї, українці та росіяни, які там проживали, більш-менш ладнали між собою. Потім Сталін заморив їх голодом й вони змушені були їсти бурундуків (англ. prairie dogs).

Після вторгнення німців, п’ятнадцятилітній останній єврей Сталіндорфу, переганяючи родинних корів до Казахстану, впродовж цілого шляху знову їв бурундуків. Його сестру та батька було вбито під час війни. Вони із матір’ю повернулись самі до свого села, де продовжували їсти бурундуків. Їли їх навіть у мирні часи, коли знову росли зернові культури,  бо полюбили смак.

Це була експедиція до минулого України. Пінкхем зустрічає нинішню Україну в товаристві музиканта Міті (англ. Mitya). Мітя є єврейським кларнетистом, який навчався в консерваторії в Росії та сформував клезмерський гурт у Києві. Пінкхем так описує його гру на кларнеті: «спритна й ніжна, із абсолютно чистим звуком, ніби промінь сонячного світна танцює над верхівками дерев».

Клезмерський гурт Міті спочатку скептично ставився до Революції Гідності на Майдані. Всі учасники групи були із південної або східної частини України й говорили російською мовою. Згодом, вони виступали на шоу в Москві, й сперечались із публікою, в якої промиті мізки були занурені в анти-українську пропаганду. Після цього досвіду гурт почав носити українські стрічки.

На початку 20-го століття Мітя продовжував співати єврейську революційну пісню під назвою:  «Геть поліцію» на головній сцені Майдану. За збігом обставин, пісня виконувалась в україномовній версії, яку підготувала Таня – вчетелька Міті з єврейської мови. За наступним збігом обставин, Таня є українкою, яка оволоділа єврейською мовою (їдиш), оскільки вважає, що мова має важливе значення для української історії.

Пінкхам іронічно звертає увагу, що ці заповіді є близькими між євреською та українською культурами, які в той же час наповнені дещо проникнутою передістгорією. Бабуся Міті була родом із Києва. Її вся родина була вбита в Бабиному Яру.  До приходу німців, вони разом із сестрою змогли втекти. Бабуся ніколи не була в змозі примусити себе повернутись до Києва. Проте, її онук полюбив Київ.

Пінкхем пише про Мітю: «як він сам це собі й уявляв, музика, що випарувалась в атмосферу повітря після краху єврейської громади в Україні, знову конденсується в звук».

Видання під назвою: «Чорний квадрат: пригоди в пост-совєтській Україні», написане Софі Пінкхем, опубліковане видавництвом «W.W. Norton»  та є доступним у книгарнях або по замовленню через інтернет-видання.

З вами був  Пітер Бейґер із Сан-Франциско та програма «Єврейська спадщина України» на радіопередачі  каналу «Наш голос — українські корені».

До наступної зустрічі, шалом!

Слухайте програму (англійською) тут.

Програма «Єврейська спадщина України»  виходить в ефір завдяки приватно фінансованій багатонаціональній організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE), метою якої є сприяння взаємопорозумінню між українцями та євреями. Для перегляду стенограми й аудіо файлів цієї та попередніх транcляцій програми «Єврейська спадщина України» можна ознайомитися на веб-сторінці UJE, а також на веб-сторінці каналу Nash Holos.