Незвичайний канадський мистецький тандем: Вільям Курилик і Авраам Айзекс
Взаємодія між українцями та євреями протягом століть була надзвичайно складною та часто була позначена значною напруженістю. У той самий час, було також багато випадків міцних особистих дружніх взаємин і співпраці між українцями та євреями, про що часто забувають історики обох громад. Одним із таких прикладів є досить успішне та довготривале партнерство між художником Вільямом Куриликом (1927-77) та галеристом Авраамом Айзексом (народ. 1926 р.) — на перший погляд, навряд чи сумісних особистостей, між якими, тим не менше, склалися взаємини, що виходили за межі не лише їхнього етнічного та релігійного походження, але й виразно розбіжних світоглядів.
Хоча обидва були вихідцями з заходу Канади, їхні долі перетнулися вже після того, як кожен із них, із різницею у 20 років, оселився у Торонто. Авраам народився у вінніпезькому районі Норт-Енд, у єврейській родині, яка емігрувала зі Східної Європи, а Вільям походив із українського поселення у сільській місцевості Альберти, з родини вихідців із Буковини. Його батько приїхав до Канади 1923 року, замолоду. Цікаво, що сім’я Курилика переселилася до міста Стоунвол у провінції Манітоба, коли йому виповнилося сім років; пізніше він навчався у Манітобському університеті, а Айзекс переїхав із батьками в Онтаріо, коли йому було 14 років, і згодом вступив до Торонтського університету з наміром отримати освіту у галузі політології та економіки.
Перша зустріч цих двох особистостей відбулася завдяки Айзексовим успішному бізнесу з виготовлення рам і скромній художній галереї, які він започаткував у середині 50-х років на вулиці Бей-стріт, хоча існують різні версії щодо подробиць того, як розпочалися їхні робочі взаємини. Та безперечним є те, що Курилик почав виготовляти для Айзекса позолочені рами, працюючи неповний робочий день, наприкінці 1959 чи на початку 1960 року, і це, зрештою, стало його постійним місцем роботи з повним робочим днем, що забезпечували Вільяма та його дедалі більшу родину, поки він робив собі ім'я як повноцінний художник. Інший очевидний факт — це те, що Авраам одразу віддав належне унікальному таланту Вільяма, попри те, що художнє бачення та прагнення Курилика були, здавалося б, діаметрально протилежними тим, завдяки яким Айзекс уже почав здобувати своє реноме. У березні 1960 року Авраам влаштував Вільямову першу персональну виставку, що включала близько двадцяти ескізів і картин, створених у 1940-1950 х рр., які мали чіткий репрезентативний стиль, що одночасно вирізнявся неабияким символізмом, саме завдяки йому Куриликові й судилося прославитися. На відкриття виставки прийшла безліч відвідувачів — таку кількість гостей галерея Айзекса приймала вперше за чотири роки свого існування. Ця подія не тільки дала початок кар’єрі Курилика як художника, але і певним чином задала тон для їхньої з Айзексом незвичайної дружби та плідної співпраці, що тривали 17 років — аж до смерті Курилика.
Захід запам’ятався тим, що на ньому зібралося кумедне поєднання відвідувачів — від богемних персонажів і витончених колекціонерів, які мали звичку постійно навідувалися на покази Айзекса, до Куриликових батьків-селян і тісного кола його друзів-обивателів, які вперше опинилися у сучасній торонтській арт-тусівці. Ключову роль в успіху партнерства між Айзексом і Куриликом, ймовірно, відіграли геніальна натура Авраама та його здатність не зважати на кричущі відмінності, а також рішучість Вільяма стати професійним художником і щире завзяття, що спонукали його знайти спільну справу з кмітливим бізнесменом і талановитим промотором канадського мистецтва, також наділеного неймовірним почуттям гарного смаку і тонким відчуттям своєчасності. 1960 ті роки були експресивним десятиліттям, коли етнічні питання виходили з тіні завдяки дебатам із приводу канадської ідентичності, це, безсумнівно, й обумовило незвичайний «змішаний шлюб» цих двох умів. Адже, незважаючи на розбіжності у їхніх думках із багатьох питань, вони беззастережно довіряли одне одному та поважали один одного, у той самий час поділяючи певні базові цінності, що дозволяло їм не звертати увагу на випадкові тиски та напруження, що неминуче виникають у будь-яких тривалих взаєминах: глибока любов до Канади, непохитна впевненість у своїх переконаннях, а також віра у значимість і перетворювальну силу мистецтва. Тож, хоча Курилик був непохитним побожним католиком зі стійкими консервативними поглядами, які часто йшли не в ногу з часом, а Айзекс був цілком світським і невибагливим інтелектуалом, який досяг успіху у вільній атмосфері шістдесятих, їхній тандем процвітав обом на користь. Айзексовим внеском у цей тандем були шанобливе ставлення до якості та вельми розгалужене коло друзів, що включало багатьох меценатів із єврейської громади, які стали шанувальниками та колекціонерами творів Курилика. Внеском Курилика, крім його унікального таланту як художника, була його неймовірна робоча етика та дедалі більше коло українських шанувальників, які підтримували його художні прагнення і забезпечували йому почуття приналежності до широкої спільноти. Дружба з Айзексом, укупі з розрадою, яку Курилик знайшов у наверненні до католицизму, допомогла йому поступово подолати глибоке почуття самотності та сумніви, що свого часу, коли він вивчав мистецтво в Англії, довели його до серйозної депресії і у подальшому привели до нездатності соціалізуватися, що дошкуляло Куриликові все життя. На щастя, канадська культура незмірно збагатилася завдяки творчому процесу, у ході якого імена Айзекса та Курилика стали нерозривно пов’язані, і за це можуть бути вдячними усі шанувальники мистецтва.
Те, що обоє походили з периферії Східної Європи та були глибоко небайдужі до соціальної несправедливості, було, схоже, однією з причин, чому їм удавалося не звертати увагу на ідеологічні, духовні, естетичні й інші несумісності поміж собою, які, хоч і озвучувалися, але жодного разу направду не призвели до розбрату між ними. Але те, що, ймовірно, більш за все приваблювало їх одне в одному, — це усвідомлення своєї приналежності до ядра післявоєнного канадського суспільства, а також широко гуманістичні цінності, адже кожен мав коріння у громадах, які зазнали вдосталь дискримінації, переслідувань та цілковитих жахів.
Хоча Курилик значною мірою продовжує асоціюватися з його великим каталогом картин, присвячених українсько-канадській темі, він прагнув звернутися у власній неповторній манері також і до інших меншин, розповідаючи мовою свого мистецтва історії, з якими він міг би солідаризуватися, навіть якщо вони відбувалися далеко поза межами його світу. Одним із низки прикладів такої чутливості та такого підходу була його згода взяти участь у проекті, що дав початок серії «Єврейське життя у Канаді», реалізованому за ініціативою Абе Шварца та втіленому у вигляді книги (опублікованої в Альберті Мелом Гертігом) у співавторстві з покійним істориком, журналістом і активістом єврейської громади Авраамом Арнольдом. У цілому, Авраам Арнольд, як і Авраам Айзекс, був колосальною особистістю, він був дуже несхожим на Курилика, який, у свою чергу, мав власне розуміння єврейсько-християнських відносин, що знайшло втілення у його епічній серії «Страсті Христові». Тим не менше, незважаючи на розбіжності поміж ними, вони, вочевидь, досягли своєї спільної мети, вклавши душу у роботу, яка стала ще одним мостом між українською та єврейською громадами у Канаді. Але це вже початок іншої історії, яку буде розказано іншим разом, у рамках поточного діалогу та розвитку єврейсько-українських відносин.
Автор: Ярс Балан
Переклад: Олеся Кравчук, журналіст, перекладач, Мірям-Фейґа Бунімович, UJE
