Передмова д-ра Вольфа Московича до книжки про Владіміра (Зеєва) Жаботинського

[Примітка редактора:  Давид Бен-Ґуріон оголосив про створення держави Ізраїль 14 травня 1948-го року. Це був час, який не зміг побачити й до якого не дожив сіоністський лідер Владімір (Зеєв) Жаботинський. Народжений в Одесі, Жаботинський боровся за права єврейського народу протягом усього свого життя, й помер у Сполучених Штатах, не доживши якихось вісім років до проголошення держави. Ініціатор, поет та борець – Жаботинський заснував першу сучасну єврейську армію, відому під назвою: «Єврейський легіон», створив молодіжну сіоністську організацію «Бетар» й Сіоністську ревізіоністську партію, де закликав до створення єврейської держави.

Хоча Жаботинський був затятим сіоністом, він також поважав й інші національності у їхній боротьбі за самовизначення. Вольф Москович, почесний професор Єврейського університету в Єрусалимі та член ради директорів Канадійського благодійного фонду «Українсько-єврейська зустріч», у своїй передмові до видання 2000-го року під назвою «Від націоналізму до універсалізму: Владімір (Зеєв) Жаботинський і українське питання», простежує життя Жаботинського та його погляд на єврейсько-українські зв’язки. Впродовж життєвого шляху Жаботинського, український народ також прагнув до національного самовизначення й був невід’ємною частиною етнічного гобелену народностей, що сприяло при формуванні світогляду Жаботинського.]

Передмова д-ра Вольфа Московича до книжки: «Від націоналізму до універсалізму: Владімір (Зеєв) Жаботинський і українське питання»

Поява цієї книжки наприкінці сторіччя принесла державну незалежність обидвом країнам: Ізраїлю та Україні, в результаті боротьби щодо кожного з народів за національне визволення євреїв та українців.

Прийшов час розглянути складні взаємини цих народів протягом всієї їхньої історії, особливо – періоду XX-го сторіччя. Упередження й встановлені негативні стереотипи все ще розмежовують дві нації, тому, не так легко досягти взаємопорозуміння. Дане видання є спробою єврейського автора Ізраїля Клейнера об’єктивно оцінити деякі спірні питання, що виникають на шляху до такого порозуміння.

Безумовно, Клейнер є одним із найбільш обізнаних вчених стосовно проблематики українсько-єврейських взаємин, який, емігрувавши у 1971 році з України до Ізраїлю, спеціалізується в галузі міжетнічних відносин колишньої Російської імперії та Совєтського Союзу. Поява його книжки під грифом українського видавця, демонструє волю деяких українських ліберальних інтелектуальних кіл щодо опису й пояснення історичних питань, які до сих пір відмежовують українських та єврейських читачів. Можна сподіватись, що дане видання сприятиме розсіюванню упереджень з обох сторін.

Ця книжка не є першою інтерпретацією єврейського автора щодо кривавих історичних подій минулого сторіччя, де прослідковується намагання врахувати позиції України, щоб показати реальні умови, при яких було вчинено погроми в країні. Чи справді зможе Симон Петлюра запобігти погромам, чи все ж таки – не зможе? Відповідь на це, та схожі запитання, можна знайти в даній книзі.

Чи зможе Клейнер переконати читача, або ж – ні, своєю інтерпретацією подій, проте, читач принаймні може бути певним, що автор на шляху спробував усі засоби, ретельно досліджуючи необхідні докази та документації.

Центральною постаттю в книжці Клейнера є видатний лідер єврейського національного руху й міжнародної організації сіоністів – ревізіоністів, Владімір (Зеєв) Жаботинський. Жаботинський народився в Одесі, із дитинства мав друзів серед українців й підтримував національні прагнення українського народу, залишаючись символом українсько-єврейського діалогу, згідно цього, ставши культовою фігурою сучасної України. У 1997-му році в місті Києві, товариство «Україна-Ізраїль» створило «Фонд Зеєва Жаботинського». Першим Лауреатом премії Зеєва Жаботинського та медалі «За міжнаціональне порозуміння», був удостоєний колишній прем’єр-міністр Ізраїлю – Біньямін Нетаньягу, за свою книжку: «Місце серед націй: Ізраїль та світ». У 1998-му році, отримав нагороду Ізраїль Клейнер, за українську версію даного видання.

Найсвоєрідніший мислитель Жаботинський, був попереду свого часу. Він висловлював революційні погляди, які часом невірно трактували або недооцінювали. Його публічні виступи й публікації призводили до дискусій та незгоди. Завдяки його рідкісним здібностям чудового національного лідера та пророка, можна пояснити цю непохитну позицію й марґінальність Жаботинського. Одного разу, він окреслив обдарованість пророка, який бачить та відчуває, що відбудеться через десять років.

Він був першим єврейським політичним лідером, який визнавав, що вирішення української проблеми впливатиме на долю Російської Імперії. Оскільки єврейське населення України межує з росіянами в культурному аспекті, Жаботинський закликав євреїв підтримати українські національні прагнення й співпрацювати із українцями на політичному рівні, що, на його думку, було в інтересах самих євреїв. Він вважав, що рано чи пізно Україна стане незалежною, а євреї, як меншина, мають підготуватись належним чином.

У 1938-му році Жаботинський вірно передбачив проголошення суверенної єврейської держави за десять років. Даремно у 1938-39-х роках він застерігав євреїв Польщі негайно емігрувати до Палестини, попереджаючи про навислу небезпеку їхнього знищення. Його заклик не почули.

У питанні єврейсько-арабського конфлікту, Жаботинський першим висунув концепцію «Залізної стіни». Він стверджував, що араби підуть на компроміс лише тоді, коли виявлять, що не здатні подолати міцну єврейську військову структуру. Історія довела вірність його погляду: після багатьох років війни, араби втратили надію перемогти Ізраїль і тепер готові до мирних переговорів.

Жаботинському судилось стати лідером новонародженої Ізраїльської держави, але такі нестприятливі обставини, як його вислання із Палестини у 1920-х роках, та передчасна смерть у 1940-му році, завадили цьому відбутись.

Досить багато було написано про так звану «Угоду 1921-го року: Жаботинський-Славинський», про створення єврейської міліції, щоб боронити єврейське населення на території України. Суперники поглядів Жаботинського паплюжили його за укладання угоди із представником Петлюри – Максимом Славінським. Звинувачення були незаслуженими. При прийнятті угоди, Жаботинський міцно дотримувався власних переконань щодо єврейської самооборони, стверджуючи, що євреям необхідно захищати себе самим, а не покладатись на інших. Цю принципову позицію він втілив у 1920-му році, як командир єврейської оборони, змушений відбивати погром арабського натовпу в Єрусалимі, в результаті чого Британською владою його було ув’язнено та вигнано із Палестини.

Щодо відношення Жаботинського до Петлюри, якого звинувачували у погромах під час його влади, то сіоністський лідер пояснив, що в справах захисту єврейського народу, він був готовим розмовляти із самим  дияволом. Наступні історичні події, на кшталт рукостискання Рабина із Арафатом у Білому домі в 1993-му році, мабуть виправдовують цей прагматичний погляд.  Якщо в питанні безпеки Жаботинський залишався переконаним прихильником єврейської впевненості в своїх силах та могутності, а також він був послідовним сіоністом щодо питань національного виживання, прихильником єврейського національного відродження в Землі Обітованій, то його позитивне ставлення до національних переконань інших народів базувалось на його власній вірі в універсальні права людини та їх цінності.

Перш за все, Жаботинський був лібералом, демократом, та борцем за справедливість. Таким чином, він розумів та підтримував національні прагнення українського народу. Жаботинський захищав статус української мови, як окремої та відмінної від російської. На його думку, це питання в кінцевому рахунку буде вирішено не лінгвістами, а народом, який поважає мову, як свою власну. Той же принцип стосується й своєрідності національності.  Жаботинський долучив великого українського національного поета Тараса Шевченка до списку антисемітів, поруч із Ґоґолем, Пушкіним та Достоєвським. Однак, це не завадило йому возвеличувати Шевченка, як згідно його слів: «блискуче вираження національної й культурної життєздатності». «Український народ», – писав Жаботинський – «зберіг в недоторканості основу непереможної опори національної душі: село». Згідно Жаботинського, Шевченко не був популярним поетом, але був «поетом нації, й в цьому його сила ... тобто в суб’єктивному сенсі, поетом-націоналістом, навіть включаючи всі спалахи неконтрольованої ворожості до поляків, євреїв, та й інших сусідів».

Жаботинський був людиною свого часу: його думки визначались загальним світоглядом й розумінням інтересів власного народу в сформованих історичних умовах. В умовах сучасності, його погляди можуть видаватись застарілими. Проте, основні принципи Жаботинського щодо міжнародних відносин, не втратилисвою актуальність. Проте, основні принципи Жаботинського щодо міжнародних відносин, не втратили свою актуальність. Серед них знаходиться його позиція щодо визнання національних прав українського народу, та його наполягання на українсько-єврейському діалозі й взаємопорозумінні.

В сучасному контексті дане видання набуває особливого значення, оскільки надає краще розуміння минулого.

З моменту проголошення незалежності України 24 серпня 1991-го року, обидва народи – українці  та євреї, побудували свої відносини на міждержавному рівні. Україна та Ізраїль поважають один одного, як стратегічні партнери. Між двома країнами були встановлені дружні політичні, економічні та культурні зв’язки. Державний антисемітизм більше не існує в Україні, а єврейське культурне життя відновилось. Єврейська еміграція з України є безкоштовною та безперешкодною. У кількості понад 300,000 емігрантів з України до Ізраїлю, що прибували із 1989-го року, 30,000 осіб є етнічними українцями, які належать до змішаних сімей. Тепер існує не лише єврейська меншина в Україні, а й українська меншина в Ізраїлі.

Спростовуючи стереотипи про українців – антисемітів, слід зауважити, що понад тисячі українських праведників, що врятували євреїв ризикуючи своїм життям під час Другої світової війни, були визнані Ізраїльським Інститутом пам’яті жертв нацизму та героїв Опору – Яд-Вашем. На даний час, Україна посідає третє місце в Європі по відношенню до кількості українців, які врятували євреїв.

Багато трагедій минулого сторіччя були спільними для українців та євреїв, серед яких – Чорнобильська катастрофа. Сьогодні Ізраїль посідає друге місце у світі, після країн СНД, щодо кількості осіб, чиє здоров’я постраждало від катастрофи на Чорнобильській АЕС. Це є результатом масового припливу іммігрантів із постраждалих регіонів.  Ізраїль також надає гуманітарну допомогу жертвам Чорнобильської катастрофи в Україні.

Чудові відносини між Україною та Ізраїлем є доброю ознакою для майбутнього. Проте, серед українців та євреїв загалом, а особливо у діаспорі, все ще існують старі упередження. Оскільки приходить нове покоління, необхідно надавати відповідну освіту виховання у дусі толерантності та співпраці. Це легше сказати, ніж зробити. Поява зацікавленості до постаті Жаботинського, прихильника українсько-єврейського порозуміння, може допомогти у вирішенні цього складного завдання.