Погляд з Ізраїлю: Взаємодопомога рятує світ

Слухала сьогодні знову «Хвилі ЦАГАЛ». Люди, які проживають поблизу лікарні «Сорока» в Беер-Шеві, куди звозять поранених солдатів і жителів півдня, телефонують на радіо та запрошують родичів постраждалих, яким потрібно десь перебути, коли вони приїздять навідати поранених.

Все це викликає букет почуттів, домінуюча нота якого: радість із приводу перемоги найкращих сторін людської природи.

Люди, ви/ми прекрасні! Давайте жити так і далі, коли екстрені обставини відступлять. Власне, це — саме те, чого від нас очікує Творець або, якщо завгодно, Світобудова.

Тепер роздуми в деталях. Унікальний потяг до взаємодопомоги в Ізраїлі — не новина. Але це щоразу вражає. Велич і простота таких вчинків: поступитися власним комфортом, звільнити місце поряд із собою людям, яким ти, на перший погляд, нічим не зобов'язаний. Жителів півночі приймали по всій країні під час другої, та, напевне, і першої Ліванської війни. Жителів півдня, які страждають від регулярних ракетних обстрілів із Ґази, вже не перший рік приймають по всій країні, в тому числі в Шило, де мешкаю я. Шкодую, що сама я поки що ні в чому такому не взяла участі.

Ведучі на радіо приголомшені, питають господиню: «Як ви зважилися відмовитися від особистого простору?» Запитують брата пораненого солдата, якого та прийняла на гостину: «Що? Тобі ось так дали ключі від квартири — як родичу?» «Ну так», — сміються разом господиня та гість.

«Коль Їсраель аревім зе ла-зе». Весь народ Ізраїлю [тобто всі євреї] відповідальні один за одного. Неприпустимо, щоби хтось залишився осторонь. Тому радісно, що в ці непрості дні прості люди знаходять сили, час, простір — аби підтримати ближнього. І гірко, що мають трапитися такі страшні випробування, аби ми могли виявити в собі ці безцінні якості та стати ближче один до одного. Ясна річ, є ще багато до чого прагнути...

Другий лейтмотив моїх роздумів на тлі легкого шоку ведучих, які, мабуть, мають фешенебельні квартири в центрі країни та прибиральницю, це те, що з лютого небайдужі ізраїльтяни — репатріанти з СНД — і українські євреї аналогічним чином допомагають пораненим з Майдану й зі Сходу України: збирають кошти на транспортування та лікування в Ізраїлі, на кровоспинні бинти; морально й емоційно підтримують хлопців, які опинилися в чужій країні, аж до того, що беруть їх до себе жити в разі, коли потрібно продовжувати фізпроцедури після закінчення госпіталізації; приймають у себе й підтримують родичів, як правило, мам, які приїжджають навідати синів, лікування яких вимагає тривалого часу. Деяких із цих людей із золотим серцем я маю честь знати особисто, вони — мої друзі. Одна з них — дівчина з Дніпропетровська, яка сама репатріювалася на початку року. Попри щільний графік роботи та навчання, який майже не лишає їй часу на відпочинок, скажімо, на візит до моря, який вельми допоміг би її самопочуттю, вона не тільки викроювала час, щоб відвідати з товаришами поранених бійців і поговорити з ними українською, яку не так часто почуєш в Ізраїлі, але вони ще й готували для хлопців українські страви: борщ, вареники — щоб ті відчували себе по можливості, як вдома. Це — колосальний приклад людської гідності.

Мені доводилося стикатися з неабиякою кількістю критики з приводу цих ініціатив, куди підмішувались, як правило, зашкарублі міжетнічні обрáзи, мовляв, навіщо ви стараєтеся, ніхто не згадає добрим словом вашу самовідданість, допомагайте, мовляв, своїм, знедолених завжди вистачає. На щастя, ті, серце яких лежить до шляху добра, про такі речі, швидше за все, навіть не замислювалися: просто робили те, чого не могли не робити.

Досі продовжують прибувати на лікування поранені бійці з України. Гадаю, саме час влаштувати зустріч ізраїльських та українських захисників батьківщини.

Маємо справу зі своєрідним історичним вивертом: спочатку ми проявили себе як люди, допомагаючи пораненим з іншої країни, країни Виходу для переважної більшості учасників ініціативи, а тепер пораємося зі своїми національними випробуваннями. І якщо Україна не може допомогти нам на практичному рівні — лікування, медикаментів, — на щастя, начебто, у нас немає таких проблем із забезпеченням, то в усякому разі, бачимо, що виникла низка ініціатив висловити моральну підтримку: демонстрації, групи у фейсбуці «Ukraine Supports Israel», «Україна без антисемітизму», також запущено фейсбук-сторінку організації «Ukrainian-Jewish Encounter», в якій маю честь працювати я.

З юнацького віку пам'ятаю повсюдне нарікання на вади культури глобального села, що захоплює світ: активні міграції, розмивання сімейних зв'язків, національних традицій. Люди стають все більш і більш чужими один одному. Багато творчих рухів створюють атмосферу, що допомагає подолати на особистому рівні ці наслідки глобалізації. Скажімо, мережа «Couchsurfing», а також аналогічна ініціатива «Pasporta Servo» у рамках есперанто-руху, в якій я брала участь ще понад 10 років тому. Але все це — на рівні приватних ініціатив, субкультур, на рівні взаємовигідного обміну. А тут — на рівні цілого народу та на міжнаціональному рівні. В цілому, все це надихає. Давайте нанизувати на все це ще більше добра та взаємної підтримки. І буде добре! та взаємної підтримки. І буде добре!взаємної підтримки. І буде добре!

Мір'ям-Фейґа Бунімович

31/7/2014