Слобожанщина — це регіон великої зустрічі різних культур — Володимир Маслійчук
Наскільки важливими є ці наші локальні ідентичності? Чи існують вони в Україні? І як вони за багато років навчилися співіснувати між собою? Про Слобідську Україну в контексті пограниччя поговорили у черговому випуску програми про українсько-єврейські відносини «Зустрічі».
«Пограниччя» — слово, яке досить часто зринає в академічних дослідженнях, але його вже можна почути й поза колом фахівців. Ми починаємо міркувати про те, хто ми і які ми не лише загалом (як народ цілої країни), але й локально: а чим ми біля Закарпаття можемо відрізнятися чи бути подібними до нас же, але на Харківщині чи на Чернігівщині?
Сьогоднішня наша розмова буде по Слобожанщину, або ж Слобідську Україну. Говоримо з автором книжки «У полоні прикордонь та наративів. Дослідження з історії Слобідської України XVII–XIX cтоліть», доктором історичних наук, доцентом Національного університету Києво-Могилянська Академія і редактором сайту Historians.in.ua Володимиром Маслійчуком.
Ті, що говорять однією мовою…
Василь Шандро: Пане професоре, коли йдеться про XVIII–XIX століття, наскільки важливе і визначальне питання «я і ти, ми і вони» для людей тієї частини світу, де ми живемо? Що нам відомо з документів?
Володимир Маслійчук: Така ідентифікація існує від початків людського існування, тобто від початків культури. Відповідно, і XVIII, і XIX ст., і поготів буде визначатися певною універсалізацію, тобто окресленням простору. Я хочу нагадати, що саме кінець XVIII сторіччя-початок XIX — це велике відкриття народу, особливо на цих теренах, і є означення, що там живуть люди з особливими звичаями. Це те, що ми пізніше назвемо «мапуванням», історик любить таке слово. І от він окреслює територію, де живуть люди, які говорять одним, подібним наріччям, однією мовою, у них спільні звичаї і таке інше. Тобто цей час — великого узагальнення, великих цих речей, коли відкривається, що люди, які говорять подібною мовою, живуть на досить великому просторі. І це все під гаслами Просвітництва.
Ці відкриття, звичайно, мають коріння у ранньомодерній добі, тому що відбувається таке певне «розчаклування» світу, і, відповідно, якщо раніше народи, люди часто ділилися за віросповіданням, переважно, то відтепер знаходяться нові дані, що ми — ті, що говоримо однією мовою, маємо спільну історію, маємо спільний, певною мірою, погляд на майбутнє. Це все цей час. Звичайно, наш терен сходу Європи це не оминає, навпаки, це буде дуже яскраво виражено.
Нагадаю, те, що ми називаємо модерне націєтворення, воно долає регіональні межі. Тобто Слобожанщина, як вона твориться, і інтелектуально осмислюється передусім як українська територія, а не як щось дуже і дуже окреме. Наголошується, що основу населення Слобожанщини, і це виявиться у 1918 році у книжці Дмитра Багалія «Історія Слобідської України», складають саме українці. Це дуже цікавий час, коли, з одного боку, ми бачимо великий регіоналізм, з іншого боку, ми бачимо творення цього простору, творення нових національних одиниць, навіть не нових, а тих, які відтворюються там.
Василь Шандро: Тобто ви маєте на увазі поєднання, якщо йдеться про період Української революції, оцих великих клаптів на всій території України, які виявили в собі набагато більше спільного, ніж відмінного, зважаючи на те, що відмінностей цих від Сяну до Дону багато?
Володимир Маслійчук: Певною мірою, вже до подій Української революції 1917-20-го років, до цього часу це вже було затверджено. Вважається великим дивом, що безпосередньо галичани-українці і безпосередньо українці Великої України створили єдине поле, єдину націю. Але все коріння, про яке ми говоримо, міститься в значно ранішому часі, і це дуже важливо, якщо ми будемо говорити саме про самоусвідомлення українців, русинів, руських.
Назва «українці» теж цікава для розуміння нашого минулого. Безпосередньо цей час — «зустріч Русі з Руссю», як пише про це Наталя Яковенко. Він стосується ще Люблінської унії, коли були поєднані галицькі землі із землями українськими в складі Великого князівства Литовського. І зустрілися постаті, які входили, здавалося б, до різних державних утворень, хоча і дуже подібних, але вони мали дуже багато спільного. Тобто всі ці корені, про які ми говоримо, містяться в ранньомодерному часі, але цей час, який ми називаємо модерний, навпаки все це підкреслює, все це уніфікує і робить із цього загальнонаціональні наративи.
Я зазначу дуже важливий момент, що тут не стільки грають роль ці ідеологеми, які вже існували — ідея Великої України існує задовго до 1917-го року. Всі ці речі прискорила Перша світова війна, де в шанцях пізнали одне одного мешканці різних регіонів Російської імперії. І так само вже в той час були створені в Австро-Угорській імперії українські національні частини. Тобто фактично цей каталізатор зіграв величезну роль для початків національних рухів і набуття революцією 1917-го року і подальших років національних рис на цих теренах.
Слобідська Україна як пограниччя
Василь Шандро: Чи коректно називати «пограниччям» Слобідську Україну?
Володимир Маслійчук: Не те що коректно, а необхідно, тому що ми лише можемо, завдяки цій методі, завдяки розумінню пограниччя пізнати історію Слобожанщини і зрозуміти ті особливості, на яких варто наголосити, варто щодо яких підкреслити всі ці речі.
Це дійсно, попри оцю всю українськість, дуже особливий регіон. Регіон, який можна часто не розуміти. Єдине, на чому слід наголошувати, що це регіон великої зустрічі, різних культур. На час заселення, це, звичайно, зустріч українського і російського. М’яко кажучи, «українське» і «російське» ми повинні, тому що саме назви тих представників будуть не етнічними. У російській документації дуже зрідка називають переселенців «малоросіянами», хоча такі випадки є, переважно — «черкасами». Так само великоросійське населення чи російське не буде однорідним, воно буде маркуватися тими чи іншими соціальними категоріями: «дети боярские», «однодворцы», «великорусские люди» навіть. Але ці моменти є дуже і дуже важливими, це регіон зустрічі культур.
І, звичайно, де існує зустріч культур, там існують не лише великі порозуміння, але існують великі конфлікти. І тут це треба розуміти, що всякі порозуміння ми можемо збагнути лише за наявності конфлікту, і це годі заперечувати. Але Слобожанщина є яскравим прикладом дуже багатьох порозумінь, і це стосується українців і росіян, і це стосується і багатьох інших третіх сил, які трапляються нам на території слобідської України. Зокрема, греків, ромів, німців, поляків, євреїв в таке інше. Взаєморозуміння чи непорозуміння між двома — це у будь-якому разі взаєморозуміння і непорозуміння з третіми, третя сила підкреслює, третя сила мирить, третя сила змушує об’єднуватися. Це дуже цікаві приклади, цікаві моменти.
І нагадаю, що цей терен — це терен певної тюркськості, і, звичайно, взаємодія із кримськими татарами, із тюркськомовним світом буде грати дуже велику роль і пізніше щодо мусульманських військовополонених, що перебували на цих теренах, у XVIII, XIX столітті під час численних воїн Російської імперії з імперією Османською.
Хто населяв землі Слобідської України
Василь Шандро: Ви так через кому назвали кілька націй, які мали вочевидь якісь маркери для розрізнення. Що це були за маркери? Релігія і мова, у першу чергу, чи одяг або культура поведінки, рід занять? Це все могло визначати оцю іншість? І як ця іншість сприймалася? Чи завжди це негативний певний якийсь момент упізнавання іншого, чи навпаки інше відблискувало чи відокремлювало і перетворювало тебе у якусь окрему одиницю, що представляє якусь більшість, якусь іншу цілість?
Володимир Маслійчук: Це дуже цікаве питання, і сьогодні я намагаюся відстежувати публікації, яких дуже багато, особливо щодо меншин безпосередньо, які перебували на сході України. Є хороші книжки, хороші монографії, зібрання документів, але часто твердження тих людей, які пишуть ці книжки, є помилковими.
Вважається, що Слобідська Україна заселялася людьми різних націй, м’яко кажучи. Єдине, що забувається, що безпосередньо під час великої Козацької революції, попри всі позитиви, які ми про неї висловлюємо, на теренах українських, як ми говоримо сьогодні, створився досить одноманітний простір. Передусім, це представники православного населення. Нагадаю, що Хмельниччина відома винищенням євреїв, досить істотним, і вигнанням католиків, людей католицького віросповідання. І представники саме цього простору переселяються на землі на сході, які номінально перебувають під владою Московської держави, і творять там цей новий простір.
Тобто говорити про наявність тих чи інших представників національностей чи етносів, бо національність — явище пізнішого часу, ми не можемо щодо цього регіону, тому що вони передусім мали бути православного віросповідання. Тобто спочатку це будуть безпосередньо українці і росіяни, потім лише ми побачимо інші етнічні групи. Але їхня залежність від православного віросповідання буде очевидною, тобто це будуть передусім греки, молдавани, чи як на той час називають незрідка — волохи. Окрім того, варто визнати те, що це безпосередньо роми, яких повсякчас прагне підкорити саме це православне духовенство своїми місіями.
Інші, які не є православними, хоча вони дуже різняться, тут з’являться значно пізніше, уже у XVIII столітті під час розташування тут російського регулярного війська з офіцерами-німцями. Дуже цікаво, що цей простір буде пов’язаний із подіями на Балканах, які відбуваються у другій половині XVII на початку XVIII століття. Ось це дуже важливо. Тобто ані вірмен, ані євреїв ми не побачимо.
Ми маємо приклади вихрещених євреїв, якщо зважати за прізвищами. Це дуже відома родина Перхрестових, Бугаєнків, відповідно, також це прізвища Лейби. Ми можемо говорити лише по прізвищах, що це вихрещені постаті.
Але я нагадаю дуже важливий момент, що вихрести — їхні нащадки — зіграли дуже велику роль в історії України. Зокрема, Маркевичі (Марковичі), Герцики, Крижановські — це дуже потужні постаті.
Відомі козацькі роди
Василь Шандро: Це цілі роди великі, так?
Володимир Маслійчук: Так, їхній початок буде єврейським. І Герциків, і Маркевичів (Марковичів). Це визнаний факт, і не рідко їм цим і дорікали. І це досить вагомий момент. Нагадую, Герцик — сподвижник Мазепи і Орлика пізніше. І це такі вагомі сюжети, що вони походять із вихрещених родів.
На слобідській Україні це рід Перехрестових-Осипових, які теж за своєю етимологією походять із євреїв. Не лише за етимологією, а навіть є спогади, не спогади, а документальні підтвердження, що найвідоміший охтирський полковник Іван Іванович Перехрестов — така дуже чільна постать в історії слобідських полків другої половини XVII століття. Його батько був вихрещеним — Іван Якович Перехрестов, який не витримав тягот життя в слобідських полках і повернувся до Дубна, до євреїв, відповідно.
Василь Шандро: А це загалом досить звична була історія таких міжрелігійних чи міжетнічних міграцій?
Володимир Маслійчук: Тут ніде діватися. Я нагадаю, що шал цей революційний козацький, по суті, змушував — або ти приймаєш православ’я і вцілієш, або ж ні. Але знову ж таки, я мушу нагадати, як би нам це було не гірко й невесело, переважно, якщо ми будемо дивитися на риторику українських гетьманів, вона буде дуже антисемітською. Зокрема, відомий донос на гетьмана Мазепу від Кочубея та Іскри передав вихрест Яценко, полтавський. У зв’язку з тим, Мазепа постійно наголошував, що він є із того племені, що він вихрест, що він не є представником нашим. Це тавро, яке слід було нести. Аби вижити на цьому просторі, треба було доєднатися до того.
Василь Шандро: Тут важливо зрозуміти, якою була ситуація в Європі у той час. Чи була визначальною належність до якоїсь релігії у тому, як одне сприймало іншого?
Володимир Маслійчук: Тут важко про таке говорити, тому що ми говоримо про Європу часів конфесіоналізації, коли чітко виокремлюється та чи інша церква, приналежність до тієї чи іншої конфесії. Тобто лютеранин буде лютеранином, католик — католиком. Лютеранин не піде до католицького храму, католик не піде до лютеранського, в них певні означення. Відповідно, ця конфесіоналізація буде нам траплятися після Берестейської унії на українських землях чи трішечки навіть раніше, коли відбувається це окреслення. Дуже гарно згадує про це Наталія Яковенко, вона охарактеризувала це як «розтятий світ». Надзвичайно цікавий. Коли у першій половині XVII століття відбуваються дуже своєрідні речі, але водночас людина не може себе ідентифікувати, що вона православна чи католик надто чітко, і буває, що православний ходить до католицького храму, а католик може зайти до православної церкви. Цей конфлікт відбувається у XVI-XVII столітті.
Василь Шандро: Але це внутрішньо конфесійна історія. Що стосується інших релігій? Ми сказали про єврейську складову, наприклад, вихрестів або людей, які переходили у православ’я з різних міркувань, але чи йдеться, наприклад, про турків або татар, можливо?
Володимир Маслійчук: Поширено явище вихрещення татар і турків. Але бачите, в чому сутність і це дуже теж цікавий момент, особливо, коли ми говоримо про контакти культур, що під час численних воєн тут з’являлася певна кількість бранців. І незрідка такими бранцями були діти, неповнолітні, що були захоплені переважно козаками чи старшинами, і охрещувалися, звичайно, поза їхньою волею, і далі тут жили й продовжували свою діяльність. На Слобожанщині навіть роди були такі старшинські вагомі як Татарчукови, Турченинові, Турчини, і, відповідно, це вже говорить про їхнє походження.
Один із таких найбільших просвітителів — Василь Фотієв був сином вихрещеного татарина, який був знайомим з Каразіним, і взагалі був причетним до багатьох освітніх ініціатив у Харкові. Тобто ось такі моменти існували.
Василь Шандро: І Кочубей, про якого ви вже згадували.
Володимир Маслійчук: Звичайно, Кочубей мав тюркське, татарське коріння, це зрозуміло, але у козаків дуже багато того тюркського, тут годі заперечувати. Саме слово «козак» є тюркського походження, визнаймо ці речі. Перші згадки про козаків — це далеко не слов’янські згадки.
Проект виходить за підтримки канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч» (UJE).
Слухайте подкаст на сайті Громадського радіо.
ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.
