Українські Праведники: Івано-Франківськ

Опубліковано на: Серпень 18th, 2022

Опубліковано в: Голокост в Україні, Історія, Розмаїття голосів

Ми продовжуємо цикл публікацій, присвячений українським Праведникам народів світу. Сьогодні ми розповідаємо про рятівників з Франківщини.

Роками радянська влада робила все, щоб створити українцям імідж антисемітів та вбивць. Про подвиги Праведників світу не говорили, а самі Праведники в державі з п'ятою графою часто пригнічувалися й терпіли приниження та переслідування з боку КДБ.

За 30 років незалежності України вже українська влада майже нічого не робила, щоб увічнити високі подвиги праведників, які були фактично забуті в Україні. Лише приватна ініціатива й волонтери допомагали як самим Праведникам, так і справі збереження пам’яті про їхні подвиги.

Трагічні історії Праведників світу можна знайти на Івано-Франківщині. Друга Світова Війна — це складна сторінка української історії, в якій велика кількість населення регіону очікували на німців як на визволителів від радянського режиму [які неодноразово гнобили українців, зокрема спровокували Голодомор, рукотворний голод у 1932-33 роках, який забрав життя мільйонів українців, що виступали проти сталінської політики колективізації — ред.].

Згідно з даними Меморіального комплексу історії Голокосту «Яд Вашем», у регіоні Станіслав — 246 Праведників народів світу. Це історії виняткового героїзму. За рятування життя євреїв на території України німецька адміністація страчувала на місці рятівника з родиною. Ризикуючи життям для рятування євреїв, після перемоги «совєтів» українські Праведники опинилися віч-на-віч з антилюдяною машиною. Українців масово насильницьки переселяли до Середньої Азії або ж змушували бути людьми третього сорту — створювали проблеми на роботі з неможливістю професійного зростання.

Особливість історій у тому, що родини Праведників світу з Франківщини постраждали через політику КДБ щодо насильницького переселення українців.

Як розповідає UJE директор Українського центру вивчення Голокосту Анатолій Подольський, на теренах Західної України в 1930–1940 роках місцеві мешканці (поляки, євреї, українці) ставали жертвами брутального, жорстокого терору з боку двох тоталітарних режимів — нацистського й комуністичного. «В 1939–1941 роках радянська влада депортувала десятки тисяч мешканців Східної Галичини до таборів ГУЛАГу як неблагонадійних та небезпечних осіб для сталінської диктатури», — каже Подольський.

Як пише у книзі про Голокост на Галичині «Людяність у безодні пекла» Жанна Ковба, «Звичайні галичани: українці, поляки, навіть євреї — починають пов'язувати надії з німцями. … Усталене розуміння, що кожен народ має своїх порядних і непорядних людей, піддається випробуванню нав'язливими політичними штампами: ворог народу, націоналіст, сіоніст. У листі до кардинала Тіссерана 26 грудня 1939 р. митрополит Андрей Шептицький описував результати перших місяців урядування четвертої влади:

“Це є система, в якій знищено все, що могло би бути любов'ю, чи просто чистосердечністю. Натовпи робітників, представників влади, київських, московських, і всі вони, здається мені, уповноважені до будь-якого свавілля, не маючи ніяких визначених завдань. НКВС вербує в свої ряди молодь, погрозами роблячи із неї послушних виконавців своєї волі. Вся освіта стала державною. Викладання релігії заборонено, натомість визначено чіткі тенденції до розбещення молоді через пропаганду фанатичного атеїзму. ... Торгівля повністю націоналізована в той спосіб, що без всякої компенсації просто конфіскували всі товари, об'явивши їх власністю держави. ... Немає судів, адвокатів, нотаріусів, контрактів, апеляцій, немає прав, немає представників центральної влади, а місцеві чиновники змінюються, як у калейдоскопі”».

Анатолій Подольський розповідає, що в 1941–1944 роках вже гітлерівська влада безжально знищила майже всі єврейські громади всіх містечок Східної Галичини. «Голокост на цих землях був одним з найстрашніших злочинів нацистів. Частину євреїв депортували в табір смерті в Белжець, частина єврейських громад була знищена на місці. Понад 400 тисяч галичанських євреїв було вбито націонал-соціалістичною Німеччиною в цьому регіоні України. Також репресіям з боку нацистів були піддані поляки і українці», — розповідає Анатолій Подольський. За його словами, наприкінці і після ДСВ у 1944–1947 роках вже комуністичний режим наробив багато лиха для місцевого населення.

«Поляки примусово були депортовані з теренів Західної України, почались жорстокі репресії проти українського націоналістичного руху з боку каральних сталінських органів НКВС, українців на цих теренах радянський режим звинувачував у співпраці з ОУН та участі в УПА, причому звинувачувались люди, які просто жили під час війни на цих землях і не брали участі в жодній з організацій. Тільки за факт, що ти українець, українка, уродженець Східної Галичини, в цей період тобі загрожувала смертельна небезпека. В кінці 1940-х — початку 1950-х НКВС відправило до таборів тисячі українських родин, звинувачуючи людей в «ізмєнє совєтской Родінє», — каже Подольський.

В історію наймасовіша депортація українців ввійшла як «операція Захід», коли сотні тисяч людей з Західної України переселили до Сибіру та Казахстану. Наприклад, чоловіка пані Катерини Шеремети, Праведниці народів світу з родини Праведників Ільницьких, депортували в Казахстан лише за те, що він носив вишиванку.

Депортація — родина Ільницьких
Для нас честь товаришувати з родиною Ільницьких. Вони врятували 16 євреїв від лютої смерті. Перед Другою світовою війною вони мешкали у селі Розточки на Франківщині. Петро Ільницький, вдівець із 4 синами й маленькою донечкою на руках, у часи окупації Станіслава (нині — Івано-Франківськ), прийняв до себе 14 осіб — родини Гінзбургів, Грюншлагів, Кесслерів та інші. Водночас односельці взяли під опіку ще декілька єврейських родин.

Авраам Грюншлаг, врятований, свідчить, що Петро Ільницький мав сильну віру в Бога й був дуже порядною людиною. «Люди у селах їли печений хліб лише по святах, тому що не було стільки муки», — каже Авраам. — Спочатку ми думали, що він рятує нас через гроші, проте ми помилялися. Ільницькі купляли їжу для врятованих та приносили її у схованку у лісі».

У лісах були три бункери, де мешкали близько 50 євреїв. Один із бункерів викрили селяни під час полювання, і за 48 годин всіх, хто був у печері, розстріляли.

Петро Ільницький — Праведник народів світу

Дізнавшись про це, Ільницький перевів родину Грюншлагів до свого будинку.

Частина людей лишилася в лісовому бункері. «Коли випадав сніг, вони не могли виходити зі схованки, бо їх могли побачити», — розповідає проєкту «Слово Праведника» Праведниця народів світу Катерина Шеремета, молодша донька Петра Ільницького.

Усі 14 євреїв, яких врятував Ільницький та його діти, вижили й виїхали з Радянського союзу, зокрема до Австралії.

Як розповідає портал «Яд Вашем», «у 1946 році Ільницький з дітьми був висланий до Казахстану і зв'язок із врятованими було втрачено на багато років». Родина за дивовижним збігом обставин повернулася на батьківщину після 20 років заслання в Караганді.

У 2021 році на Святвечір я гостювала в родини Ільницьких у Франківську, і родина співала колядку «Сумний Святий вечір в 48 році».

«Сумний святий вечір, в 48 році». Колядка про те, як українців депортували до Казахстану в 1948 році. Цю родину — Праведників народів світу Ільницького та Шеремети — вислали з України на 20 років. Вони співають про Святий вечір на чужині.

Згідно з сайтом «Яд Вашем», «вже після смерті рятівника в 1985 році його сім'я налагодила листування з деякими з них. 14 грудня 1994 року Яд Вашем відзначив Петра Ільницького та його дітей — Василя, Степана, Кароля, Михайла та Катерину — почесним званням “Праведник народів світу”».

З початком повномасштабної війни Російської Федерації проти України 24 лютого багато разів ізраїльські організації запрошували Праведників світу Ільницьких виїхати з України, проте родина відмовилася та сказала, що буде у своєму будинку в Івано-Франківську. Вони не змінили свого рішення, навіть коли на початку березня 2022 року російські ракети майже знищили аеропорт Івано-Франківська.

Тиск на пів життя — Кирило Кіндрат
Праведник народів світу Кирило Кіндрат із Франківщини також після закінчення Другої світової мав зносити нападки радянської влади. Йому не давали змоги зробити кар’єру чи хоч якось зростати, хоча він був дуже освіченою людиною.

Згідно з порталом «Яд Вашем», Кирило Кіндрат мешкав у селі Стасева Воля Станиславівської округи (нині село Слобода Івано-Франківської області). Влітку 1943 року Кіндрат надав притулок своєму колишньому вчителю, професору Ісааку Шлезінгеру. Після того як було вбито його дружину й обох дочок, професор Шлезінгер утік зі Львівського гетто.

«Мої однокласники знайшли в лісі професора Шлезінгера. Та привели для мене, сказавши, що я, живучи на окраїні лісу, можу дати прихисток єврею. Він був дуже вченою людиною, знав 12 мов. Перекладав Кумранські знахідки», — розповідав в інтерв'ю Кирило Кіндрат.

Кіндрат приготував для Шлезінгера два притулки: один на горищі сараю, а другий — у саду, в ямі для зберігання картоплі. «Також був кут за великою шафою, де він міг переховуватися», — розповідав Кирило Кіндрат.

Як свідчить сайт «Яд Вашем», щоразу, коли до будинку наближалися чужі люди, собака Кирила, який жив у дворі будинку, починав гавкати. Протягом року, поки округу не звільнили частини Радянської Армії, Кіндрат вірно дбав про Шлезінгера і зберігав його присутність у будинку в найсуворішій таємниці.

Професор Шлезінгер сказав своєму рятівникові: «Я голий як святий. Що я можу тобі залишити? Мені хотілося б залишити тобі якусь пам’ятку». І він дав рятівнику ази англійської мови та латині. Завдяки цьому Кіндрат закінчив університет і захистив кандидатську.

Наприкінці 1940-х Шлезінгер переїхав до Польщі, а звідти емігрував до Ізраїлю. Протягом багатьох років він листувався з Кіндратом.

В 1970 роках Ісаак Шлезінгер мешкав в Ізраїлі. Він знайшов свого рятівника й запросив його до Ізраїлю. Після цього в Кирила Кіндрата почалися проблеми на роботі в стилі КДБ — його місце віддали іншій людині, не поновлювали на роботі, перевели в Глухівський університет, рівно в 60 років звільнили.

Професор Шлезінгер навіть звернувся до польського академіка Миколи Казакевича, щоб той допоміг припинити переслідуванні Кіндрата, та вимагав від радянської влади не чіпати Кіндрата.

Лише після проголошення незалежної України Кирилу Кіндрату повернули його вчений ступінь доцента й дали роботу в Рівненському університеті. У грудні 1993 році Яд Вашем визнав Кіндрата Праведником народів світу.

«Я вирішив стати організатором Асоціації християн-рятівників, які рятували не лише євреїв, але й військовополонених. Моя мета була така, щоб їх визнали Праведниками світу або учасниками Другої світової війни», — розповідав Кіндрат.

Завдяки його зусиллям світ, зокрема, знає про 76 Праведників народів світу з Рівненщини.

Нам пощастило спілкуватися з вдовою Праведника Марією та його сином Вадимом.

Документальний фільм про Праведників світу — родину Ільницьких та Кирила Кіндрата — з циклу «Слово Праведника» можна переглянути на YouTube:

Маргарита Ормоцадзе
Маргарита Ормоцадзе є співзасновницею/продюсеркою проєкту «Слово Праведника» (Word of the Righteous), який розповідає про доблесть українців, які рятували євреїв по всій Україні під час Голокосту.