Українці та євреї: вивчення взаємин крізь призму простору (Канадійська конференція «Лімуд-СНД» – частина 2)
Учасники нещодавньої презентації щодо українсько-єврейських взаємин, були прямими й однозначними, щодо запитання про українців: чи є вони антисемітами. Під час Другої світової війни, більшість з них співпрацювали з нацистами. Вони здійснювали погроми супроти єврейського народу. Одна жінка засвідчила, що завдяки українській сім’ї, її родичі були врятовані від жорстокої долі в Бабиному Яру, проте, вона розмірковувала над питанням про очевидців. Зрештою, були й інші поля полеглих в Україні.
Ведучий програми конференції Павло Роберт Маґочій з Торонтського університету, був настільки ж однозначним у своїй відповіді: «Етнічні групи не є однорідними. Етнічні українці рятували євреїв під час війни. Історичний досвід євреїв та українців є більш схожим, аніж відмінним. Періоди насильницького розбрату не повинні підводити підсумки й визначати взаємини у всіх проявах між двома народами».
Часто ускладнюється погляд українців та євреїв один про одного. Ці два народи жили пліч-о-пліч понад тисячоліття на землях сучасної України. Проте, наслідком двадцятого сторіччя став досвід незгладимого відбитку, залишаючи обидві громади в частих суперечках щодо історії та пам’яті.
Маґочій представив три видання, які лягли в основу його виступу на засіданні конференції «Лімуд СНД Канада», що відбулось 26-го березня 2017-го року в Blue Mountain Resort, Онтаріо, де він підкреслив, що складні історичні взаємини між двома народами не були лише в чорно-білому світлі.
Було представлено наступні видання: «Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри» (співредакторами якого є Вольф Москович та Алті Родаль), яке вивчає взаємодії між українською та єврейською культурами протягом сторіч; «Бабин Яр: Історія і пам’ять» (головними редакторами якого є Владислав Гриневич старший, та Павло-Роберт Маґочій), збірник монографій зарубіжних вчених, який «вперше показує справді комплексний підхід щодо цього місця»; плюс «Євреї та українці: тисячоліття співіснування», у співавторстві Павла-Роберта Маґочія та Йоханана Петровського-Штерна, з Північно-Західного університету, США.
Професор Маґочій сказав, що його власною працею є спроба забезпечити розуміння українсько-єврейського досвіду в «більш історичному контексті» й донести в широкому сенсі до міжнародної аудиторії.
«Даний підхід не є історією євреїв в Україні, так само, як й не являється історією самою по собі», - зауважив він, продовжуючи: «Це, радше, спроба заглянути на початок взаємин, приблизно на початку до 1000-чу років, й безумовно, на 450 років еволюції обидвох культур, як самобутніх ... які вбачають себе не лише історично, а й також у традиційній культурі, фольклорі, релігійних віруваннях, мистецтві, театрі, діаспорі ... й у тому, що було досягнуто у кожній з даних галузей».
Вже на початку книжка висвітлює погляд євреїв та українців, які бачать один одного крізь спотворену призму стереотипів. Текстові вставки містять перцепції в діапазоні початку епохи козацького лідера Богдана Хмельницького сімнадцятого сторіччя до сьогодення.
На запитання, чи українці є антисемітами, Маґочій зазначив: «Не має жодних українців, ані євреїв, у тому сенсі, коли ми говоримо, згадуючи будь-яку групу, чи відносимо їх до якогось угруповання – а в даному конкретному випадку, коли ми говоримо про національні етнічні групи ... ніби це якесь однорідне явище, маючи на увазі, що індивідууми серед всіх людей, які ми припускаємо, складають групу, для якої ми використовуємо ярлик, думати й діяти в тому ж руслі».
Маґочій підкреслив: «Це межує з абсурдом, не зважаючи на те, що ми це робимо постійно. Таким чином, висловлюючи те, що я щойно сказав, дуже легко говорити – ні, не всі українці є антисемітами, оскільки сама концепція говорити за всіх людей є неможливою. Все, що можна сказати, це – так, є антисемітські тенденції, переконання, діяльність ... які існують у всіх народів, що жили поряд з євреями протягом будь-якого часу й не залежно на якій території. Сподіваюсь, що це ясно».
Безсумнівно, однією із найболісніших тем в українсько-єврейських взаєминах є масове вбивство під час Другої світової війни, що відбулось в Бабиному Яру – урвищі, яке знаходиться неподалік міста Києва. Там, 29-30 вересня 1941-го року, в одній із найжахливіших подій Голокосту, німецькими військами було розстріляно близько 34 000 київських євреїв. Протягом наступних двох років, на цьому місці також було вбито понад десятки тисяч осіб з різних етнічних та релігійних груп, у тому числі й совєтських військовополонених, українських націоналістів, ромів, та душевнохворих.
Книжка під назвою: «Бабин Яр: Історія і пам’ять» – це спроба поглянути на подію, що сталась, крізь призму більш ширшого об’єктиву й відкритої перспективи.
«Ця книжка не просто описує про первинну трагедію, яка почалась 29-30 вересня 1941-го року, й не про наступні розстріли та вбивства», - зауважив Маґочій, продовживши: «Бабин Яр слід розуміти у більш ширшому контексті. По-перше, з точки зору фізичного розташування, географічного положення та його ролі у місті Києві перед початком Другої світової війни. Тут було місце відпочинку та розваг, але це також є символом. Місце не є лише символом одного аспекту Голокосту, «Голокосту від куль», який переважав підхід німців під час Голокосту на сході ... що також став символом технічного прийому вбивства».
Розділи в книзі розглядають трактування Бабиного Яру в контексті мистецтва, музики, кіно, політичного дискурсу, а також баталій стосовно пам’яті.
В розмові з жінкою, сім’я якої була врятована від неминучої смерті в Бабиному Яру завдяки українській родині, Маґочій наголосив на важливості її спостереження:
«Коментар ... це підтвердження у багатьох відношеннях того, про що ми говоримо. Перш за все, Ви добре обізнані про те, що деякі етнічні українці несли відповідальність за збереження Вашої сім’ї ... це підтверджує насправді те, про що я сказав в інакший спосіб. Наступним є те, що Ви абсолютно праві. Бабин Яр, як я вже сказав, це символ, й будучи символом – це є символ багатьох схожих спільнот з ярами, як на околиці Харкова, де є ще один яр [ред. – де також було розстріляно євреїв]. Це місце не мусило бути фактичним яром, це могло б бути штучно створеною ямою, але це відбувалось повсюди ... на окупованих німецько-фашистськими загарбниками землях України та Білорусії».
Незважаючи на складне минуле, Маґочій зазначив, що українці та євреї не повинні випускати з поля зору, що вони мають загальний історичний досвід. Він уточнив: «Дуже важливо пам’ятати наступне: досвід обидвох народів до 1948-го або до 1991-го років ... був точно таким самим в одному ... важливому шляху. Обидва народи були без громадянства. Ні етнічні українці, ні євреї не мали своєї держави. Швидше за все, вони жили на території, де перебували під порядкуванням ... іншої держави, чи то Польсько-Литовського князівства, Російської імперії, Австро-Угорської імперії, а потім згодом, у двадцятому сторіччі під порядкуванням Польщі, Румунії, Чехословаччини ... та Совєтського Союзу. Але у всіх цих випадках, ні євреї, ані етнічні українці не вважали, що вони мали контроль над своєю власною долею. Й вони не мали. Отже, у цьому сенсі вони зіткнулись із спільною тією ж проблемою, як знайти нішу терпимого існування, не залежно від ставлення до політичної влади, щоб пристосуватись до неї, щоб протистояти чи бути пасивним по відношенню цього. Незалежно від того, який механізм було б застосовано – а ці механізми змінювались з часу до часу та від держави до держави, оскільки кожна держава діяла по іншому – вони не мали ніякого контролю над своїм власним існуванням».
Маґочій не заперечував досить болючі теми у взаєминах, проте стверджував, що часи насильства й потрясінь між двома народами не повинні характеризувати всі відносини.
«Євреї жили на території України з часів Київської Русі. Саме тому, у назві нашої книжки ми застосували слово: «тисячоліття» – тисяча років. Звичайно, більша частина з них прийшла наприкінці шістнадцятого сторіччя … Якщо візьмемо ті 450 чи одну тисячу років й виділимо періоди, в яких фактично були конфлікти, насильства й руйнування між двома громадами: [ред. – повстання Хмельницького] 1648-го року, рух гайдамаків, погроми в кінці дев’ятнадцятого й на початку двадцятого століття, головний погром наприкінці революції, погроми Другої світової війни, Голокост, - [ред. – то що ви отримаєте, коли] додасте всі ці роки? Чи Ви знаєте, які підрахунки одержите? Незалежно, чи із цих 450-ти або із тисячу років, вийде максимум двадцять років [ред. - насильства] ... І все ж таки, ці двадцять років – єдине, що люди знають, пам’ятають та хочуть про це говорити. Ну, а як щодо інших років? Оскільки, коли ви судите й маєте уяву лише про ці двадцять років [ред. – з решти], то у вас дійсно спотворене розуміння цього. Отже, для історії є важливі математичні знання».
Маґочій зазначив, що Україна сьогодні переживає «чудове відродження єврейського життя». Країна має один із найнижчих показників щодо рівня антисемітизму у Європі, тому й не дивно, що лідери єврейської громади говорили від імені української держави.
«Ми бачили це під час акцій протесту на Євромайдані, де єврейські лідери стояли в знак солідарності, оскільки турбуються про долю своєї країни, якою є Україна».
Зрештою, Україна є «країною, яка все ще поступово виходить з імперської влади». У зв’язку з цим, соціально-економічна ситуація в країні призвела до того, що держава не є в змозі негайно задовольнити всі потреби власних різних громад».
«З одного боку, Україна є державою, яка ще не є в змозі надавати фінансову допомогу різним етнічним групам. З іншого боку, Україна не лише не заперечує проти діяльності цих різних етнічних груп, але й дозволяє їм функціонувати», - сказав він, - «Тому, той факт, що не надається конкретної допомоги, зовсім не означає активного заперечення або ж намагання бути антисемітом, анти-поляком, чи анти-будь ким іншим».
«Україна є нормальною європейською країною в сенсі того, що вона є багатонаціональною, в якій жили протягом багатьох століть люди різних національностей», - завершив Маґочій.
Написала: Наталія Федущак
