Франко та Жаботинський: встановлення етапу міжкультурного взаємопорозуміння між українцями та євреями

Два письменники, два політичні та громадські діячі. А також дві інтригуючі точки зору щодо спірних питань українсько-єврейських взаємин в історичному аспекті.

Український письменник Іван Франко помер у 1916-му році. Лідер сіоністів Володимир Жаботинський був молодшим на покоління. Обидва зробили життєво вагомий внесок у створенні національної держави Ізраїль та незалежної України. Хоча життя обох не було настільки тривалим, щоб вони змогли побачити здійснення своїх національних мрій.

Вольф Москович, заслужений професор Єврейського університету в Єрусалимі, порівнює та співставляє життя цих двох чоловіків у захоплюючому есеї. Твір був одним із внесків міжнародної конференції та матеріалів наукового збірника «На перехресних стежках: Іван Франко та єврейське питання у Галичині», який вийшов друком завдяки видавництву Віденського університету (Vienna University Press).

Не існує жодних доказів, що шляхи Франка та Жаботинського колись пересікались, хоча обидва й були посеред інтелектуалів, з якими були знайомі. Професор Москович простежує деякі виняткові схожості на шляху життєвих історій двох постатей. Обоє чоловіків перед Першою світовою війною балотувались на виборах, щоб посісти політичну посаду: Франко – до Австрійського парламенту Габсбургу, а Жаботинський – до Думи імперської Росії. Їх обох перемогли структури корумпованих партій, вороже налаштованих до електорату двох чоловіків.

Професор Москович називає Франка унікальним серед українських письменників того часу, за глибоке розуміння письменником єврейської громади Галичини. Франко очевидно знав мову їдиш з дитинства й опублікував кілька творів власного перекладу. Франко писав твори більше на єврейську тематику, ніж будь-хто з його українських сучасників.

Також жоден єврейський лідер, до – або ж після Жаботинського, не приділяв великої уваги щодо українського національного питання. Його підтримка в українській національній боротьбі залишалась послідовною, а його твори відобразили лише  позитивне ставлення до українців.

Проте були й неминучі відмінності.

Професор Москович вказує на те, що Івана Франка можна вважати двозначним щодо опису єврейської громади. Деякі твори Франка розглядають, як філосемітські. Проте, Професор Москович зауважує, що в деяких своїх працях белитристики та поезії Франко зображує євреїв недружелюбним чином.

Очевидно, що Франко був першим не єврейським критиком знакової книги «Єврейська держава», яку написав 1896-го року Теодор Герцль, закликаючи єврейський народ Європи піти на свою історичну батьківщину. Професор Москович стверджує, що симпатія Франка до сіоністської ідеї не виникла завдяки його глибокій християнській вірі, як це було у випадку багатьох християнських прихильників сіонізму. Натомість, Франко відчув, що важкі економічні умови українців Галичини сприймались як результат єврейської експлуатації – вимагаючи еміграції євреїв, як запобіжний клапан. Ідея Герцля про національну державу для євреїв стимулювала власні мрії Франка про незалежну українську державу.

Франко вважав, що доведені до злиднів українські селяни й робітники повинні захищати свої інтереси шляхом створення кооперативних структур, що в кінцевому рахунку позбавлять їх від єврейських посередників. І все ж таки Франко підтримав визнання євреїв як окремої державності з усією повнотою рівних прав та обов’язків.

Жаботинський визнав серйозну економічну ситуацію в Галичині й дотримувався думки про українсько-єврейську політичну співпрацю. Він бачив схожість у національних долях обох народів. Жаботинський писав, що обставини які склались у Галичині, були проти євреїв. Єдиною життєздатною альтернативою було повернення до Сіону та створення національної єврейської держави в Палестині.

Професор Москович зазначає, що наприкінці своїх днів Жаботинський зрозумів, яким чином конкуруючі інтереси та історія ускладнили б переконання єврейських лідерів співпрацювати з українцями. Тому Жаботинський наголосив на важливості спільного інтересу двох груп.

Він писав: «Я не оптиміст і не вірю в «любов» між народами. Зокрема, я ні в якому разі не приховую від себе той факт, що існує певний антагонізм між євреями та українцями Галичини, який набуває нецивілізованих форм. Я впевнений, що із зростанням освіти, ці некультурні форми зникнуть, але племінні конфлікти зберігатимуться доти, поки не відбудуться кардинальні зміни на політичній та етнографічній карті світу, а також у соціально-економічній системі.”

Врешті-решт, у Галичині та Європі відбулись зміни, широкомасштабні й жорстокі зміни,немислимі в колишній та більш елегантній епосі життя Франка. Це були зміни, жахливі контури яких Жаботинський вже зміг побачити лише перед його раптовою смертю від серцевого нападу в Нью Йорку 1940-го року.

Есей Вольфа Московича під назвою «Два погляди на проблеми українсько-єврейських взаємин: Іван Франко та Володимир (Зеєв) Жаботинський»  є доступним на веб-сторінці  academia.edu.

З вами був  Пітер Бейґер із Сан-Франциско та програма «Єврейська спадщина України» на радіопередачі каналу «Наш голос — українські корені».

До наступної зустрічі, шалом!

Слухайте програму (англійською) тут.

Програма «Єврейська спадщина України»  виходить в ефір завдяки приватно фінансованій багатонаціональній організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE), метою якої є сприяння взаємопорозумінню між українцями та євреями. Для перегляду стенограми й аудіо файлів цієї та попередніх транcляцій програми «Єврейська спадщина України» можна ознайомитися на веб-сторінці UJE, а також на веб-сторінці каналу Nash Holos.

Текст та розповідь: Пітер Бейґер