«Хуцпа викликає не тільки шок, але й захоплення»: Оксана Форостина про нове слово в лексиконі українських публіцистів

Сьогодні зі мною у студії Оксана Форостина – одна з учасниць Несторівської групи, видавчиня та перекладачка. Ми будемо говорити з нею у ролі мислительки та колумністки на тему, яку ми у розмовах вже деякий час почали піднімати. Початком розмови є слово, яке, можливо, не дуже звичне для нашої аудиторії – “хуцпа”. Що це таке?

Оксана Форостина: Хуцпа – це слово з їдишу. Воно широко використовується в англійській мові. І навіть як термін в американській юриспруденції. Слово присутнє в польській та німецькій мові. До нас прийшло недавно завдяки публіцистиці. Я вперше про це розлого прочитала у Миколи Рябчука в його есеї, здається, ще 2010 року.

І слово це зовсім інакше використовується в ізраїльському дискурсі. Означає граничну зухвалість, яка залишає всю аудиторію онімілою і розгубленою від того, що хтось може мати такий рівень безвідповідальності. Так, як воно виникло з раввіністичної думки. Хуцпа – це коли учень дуже зухвало дорікає своєму вчителю про те, що той неправильно тлумачить Тору. Людина, яка, очевидно, має менше знань і досвіду дорікає незнанням тому, хто його вчить і має глибші знання.

Ті, хто звертається до цього первісного значення кажуть, що повністю передати його якоюсь аналогією неможливо. Тому з їдишу воно і прийшло в інші мови.

Ірина Славінська: Але оскільки це слово, як ти сама сказала, фігурує в англомовній публіцистиці, я припускаю, що сучасні англомовні публіцисти не так і часто пишуть, чи правильно хтось тлумачить Тору. У якому сенсі в англійській мові воно звучить?  

Оксана Форостина: Я не пригадую, коли вперше вжили це тлумачення. Хуцпа – це коли підсудний, який вбив свого батька і матір просить суд про помилування на підставі того, що він сирота. Це певний рівень аморальності і соціопатії, який не може знайти навіть якоїсь адекватної реакції. Тому найважливіше, що є в хуцпі – оцей момент розгубленості аудиторії.

Ірина Славінська: Тобто це теза, у відповідь на яку всі в шоці.

Оксана Форостина: Так.

Ірина Славінська: Якщо говорити про сучасний контекст Ізраїлю. Це не їдишомовна країна. Але слово хуцпа, наскільки я розумію, також використовується. 

Оксана Форостина: Так. І це дуже цікава історія. Вона про те, як змінюється слово, коли воно перекочовує в інші мови.

Ірина Славінська: Із культури в культуру зрештою. Тому що культура їдишомовних євреїв Східної Європи, наприклад, це щось абсолютно не схоже на сучасну культуру Ізраїлю з івритом як мовою спілкування.

Оксана Форостина: Але в літературі про Ізраїль написаній євреями я зустрічала вживання цього слова в позитивному контексті. Хуцпа – це сміливість і відвага перед обличчям нездоланних обставин. Її вживають у контексті започаткування нового бізнесу або вирішення дуже складної задачі. Або спротиву якимось дуже поважним структурам. Але все це у позитивному контексті. З шляхетною метою.

Ірина Славінська: Тобто це готовність поривати з традиціями, якщо правильно перекладати з первісного значення про правильне і неправильне тлумачення Тори? Це готовність щось неправильно робити?

Оксана Форостина: Тут радше йдеться про сміливість, яка дозволяє не зупинятись перед своїми власними обмеженнями. Коли ти берешся за якісь завдання, які здаються не під силу, але врешті його долаєш. Це те, що є в контексті ізраїльських книжок про технологічний та економічний розвиток. Це сміливість і відвага підприємців на межі авантюризму.

Ірина Славінська: Якщо продовжувати говорити про семантичні кола цього слова, наскільки воно є вживаним? Це щось рідкісне, що не дуже часто фігурує в їдиш чи інших мовах? Чи навпаки? 

Оксана Форостина: Я доволі часто це зустрічаю в англомовній літературі та колумністиці. Рідше в нас. Мені здається, що останнім часом частіше стали вживати.

Ірина Славінська: Коли сьогодні в Україні колумністи чи блогери вживають слово хуцпа, що вони можуть мати на увазі? 

Оксана Форостина: Повертаючись до Миколи Рябчука, який, як мені здається, вперше про це так широко почав говорити, він звертає увагу на зневажання контекстом. Це коли мовець, як правило, публічна фігура, говорить або діє так ніби немає завтра. Йдеться про глибоку неповагу до правил і людей.

Ірина Славінська: Чи міститься в цьому слові, в українському контексті, якийсь емоційний відтінок? Чи йдеться про зухвалість чи сміливість? 

Оксана Форостина: В українських неперекладних текстах такого не зустрічала. Мені траплялась негативна конотація.

Ірина Славінська: Про які риси характеру ця конотація говорить? 

Оксана Форостина: Я думаю, що коли людина вживає це слово, вона намагається наголосити саме на тому, який шок спричиняє та чи та дія.

Ірина Славінська: Цікаво звідки це слово могло прийти в українську публіцистику. Ми, звичайно, тут не професійні мовознавки. Потрібно було би перечатити величезну кількість текстів і зробити контент-аналіз та зафіксувати частотність використання слова. Так чи так ми багато читаємо. І бачимо, як змінюється мовлення тих, кого найбільше читають в Україні. Чи можна  зрозуміти, звідки така увага до слова хуцпа? Хто це запустив у маси? 

Оксана Форостина: Я думаю, що це були люди, які читають англійською. Тому що в цих текстах є певна історія вживання цього слова.

Ірина Славінська: Якщо підключити цей радше політичний чи політологічний аспект. На моє око сторонньої споглядачки і читачки здається частіше почали вживати слово хуцпа у 2019 році. Хоча Оксана Форостина нагадала, що пишучи про режим Віктора Януковича для журналу “Критика” цікаво оперувала цим поняттям стосовно того, як режим себе поводив. 

Оксана Форостина: Тоді я, власне, писала про есеї Миколи Рябчука. І він вживав це слово, коли писав про Януковича. Це якраз 2010 рік. До влади прийшла сім’я. І таке середовище він описував цим словом апелюючи до того, що хуцпа – це слова і вчинки людей, яким в принципі немає, що втрачати. У них немає соціального капіталу і їм не можу бути соромно. Таким чином вони отримують певну перевагу. Хуцпа – це ще й спосіб паралізувати свого опонента. Поки він в шоці, можна просуватися. Тому хуцпа – це ще й тактична перевага і можливість рухатись дуже швидко. Не думаючи, що люди скажуть.

Рябчук це вживав і коли розповідав про кремлівських пропагандистів за кордоном на академічному рівні. Тобто це не лише брутали режиму Путіна у владі чи в Україні сім’я Януковича. А й люди, які ніби з академічного світу, але які поводяться в такий же спосіб. І коли довкола них сидять такі білі і пухнасті люди з академії, їх це, очевидно, шокує. І вони так само не знають, як дати на це симетричну відповідь.

Мені здається, що тут є глибший рівень. Хуцпа викликає не тільки шок, а й може викликати певне захоплення. Оця брутальність може захоплювати. Це настільки гидко, що аж красиво. Мені здається, що це набагато цікавіше явище. Може, в когось буде для цього час і натхнення, щоб дослідити.

Ірина Славінська: Даруємо тему для дисертації. 

Оксана Форостина: Так. Наприклад, русофільство у Західних академічних чи медійних колах. Коли цими суркоподібними персонажами ніби й обурюються для пристойності, а й викликають певне захоплення. Ніби цей ведмідь з балалайкою ніби й комічний, з іншого боку в цьому є щось артистичне. І мені здається, що оце поклоніння перед російською брутальною силою та демонізація Путіна – це ще й позитивна демонізація.

Ірина Славінська: Інформаційна війна проти України і хуцпа. Наскільки це дієздатна зв’язка? 

Оксана Форостина: Я думаю, що це один з таких найдієвіших інструментів її. Я думаю, що Рябчук, коли це все тільки починалось, про це й писав. Це брехня настільки зухвала, що не викликає адекватної відповіді. Якщо це дурниці, то щось спростовувати ніби себе не поважати.

Ірина Славінська: Ставати на цей рівень і полемізувати з такими тезами. 

Оксана Форостина: Таким чином абсолютно абсурдна брехня не зустрічає якогось опору. І стає статусом-кво.

Ірина Славінська: Що тримання такого поняття в свідомості може сказати про сучасний світ? Я зараз не лише про український контекст. Тут можна подумати і про Брексіт до, під час та після, і, можливо, твіттер Дональда Трампа. Та інші феномени нашої реальності. 

Оксана Форостина: До речі, з Трампом дуже вдала згадка. Тому що цей його останній вибрик з Ґренландією, яку він хоче купити, по-моєму абсолютно класичний приклад хуцпи. Коли спочатку шок і не зрозуміло, чи людина взагалі жартує. Чи вона серйозно? І воно починає розкручуватись і купа людей втягується у вир абсурду.

Ірина Славінська: І раптом ти коментуєш можливість чи неможливість придбання Ґренландії Трампом. 

Оксана Форостина: Так, абсурд. Те, що раніше могло б бути матеріалом для комедії. Хуцпа дуже екстремальний вияв того, що останні сто років чи більше років стає трендом. Найекстремальніший вияв того, що вже нормалізовано. Коли зневажається експертна думка і авторитетів. Коли є наступи на академічні свободи в Західних університетів. Коли тим чи тим промовцям не дозволяють виступати, бо вони на думку певних суспільних груп щось говорять неправильно. Коли вважається, що кожна думка незалежно від компетентності вартує того, щоб бути озвученою.

Це те, що поступово розкручувалось з початку минулого століття. І час від часу вивалюючись в екстреми типу більшовизму або фашизму. Просто зараз ми маємо справу з ненасильницьким виявом того самого сплеску. Більшовизм був кривавий, а Брексіт та прихід Трампа цілком демократичні процедури. Але за природою своєю те саме.

Ірина Славінська: Чи можна сказати, що у широкого загалу є запит на те, що можна назвати хуцпою? 

Оксана Форостина: Я думаю, що люди, які займаються вивченням трендів в інтернеті погодяться з цим. Чим більше трешу, тим краще. Чи йдеться про телебачення, чи про контент в Інтернеті. Останній просто дозволяє це заміряти. Раніше ми могли просто здогадуватись про це. Видно, що набирає кліки та репости.

Ірина Славінська:  Чи означає, що інтелектуалам та інтелектуалкам в Україні чи інших країнах теж потрібно озброїтись інструментом хуцпа для просування ідеї своєї роботи?

Оксана Форостина: Важко сказати. З одного боку якийсь ефект це, напевно, матиме. З іншого я не дуже вірю, що тут можна досягти якихось кардинальних змін, бо сама природа цих інструментів працює проти серйозного контенту.

Ірина Славінська: Вона антиінтелектуальна? 

Оксана Форостина: Загалом так. Оскільки усі бізнес-моделі побудовані на тому, що має бути більше людей залучено, кліків, шерів та коментів, очевидно, що виграватиме той контент, який більш емоційно заряджений. Ніколи сайт американського наукового журналу не буде таким популярним, як інстаграм Джастіна Бібера.

Ірина Славінська: Чи Кім Кардаш‘ян, яка є топ-інфлюенсеркою світу. Я одразу подумала, що можна видавати монографії з картинками. 

Оксана Форостина: Наскільки я знаю багато монографій з картинками. Але воно не може конкурувати з селфі чи іншими фотографіями інфлюенсерів.

Проект виходить за підтримки канадської неурядової організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE).

Слухайте подкаст на сайті Громадського радіо.

ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.