«Це не я писала книгу про Бабин Яр - ця книга писала себе сама через мене»

У березні 2020 року Маріанна Кіяновська - українська поетеса, прозаїк, есеїст, перекладач та членкиня Українського ПЕН-клубу, - стала лауреаткою Шевченківської премії за збірку поезій «Бабин яр. Голосами».

Вона народилася в місті Нестеров - нині Жовква Львівської області. У 1997 році закінчила філологічний факультет Львівського університету.

До теми Голокосту Маріанна Кіяновська прийшла несподіваними шляхами. У 2014-2016 роках вона десять разів побувала на лінії фронту на Донеччині, допомагаючи українським солдатам. Разом з групою друзів-волонтерів вони збирали гроші і поставляли на передову прилади радіозв'язку зразка НАТО. Поетеса не тільки бачила смерть на фронті, але і зберігає досі кулю снайпера, яка встромилася в дерево поруч з нею.

Маріанна була вражена розповідями жителів прифронтових районів про те, як на початковому етапі війни сепаратисти розстрілювали українських активістів. Вона болісно переживала смерть батька в грудні 2016 року. Накопичені важкі враження від втрати близької людини і від бойових дій на сході України Маріанна виплеснула в декількох віршах. «Мене накрила наша війна, і я вирішила дати вийти цьому болю», - розповідає поетеса для порталу UJE.

В одному з віршів літа 2017 року був рядок про розстріл «над яром» - і знайомі подумали, що Маріанна пише про загиблих у Бабиному Яру. Поетесу запросили виступити в кінці вересня на меморіальному заході в пам'ять про річницю трагедії Бабиного Яру. Кіяновська приїхала за дві години до початку, і стала поодинці бродити по алеях і чагарниках цього страшного місця.

«І в цей момент відбулося «підключення» - я стала чути і уявляти те, що відбувалося тут в кінці вересня 1941 року. Як різні люди йшли сюди в колоні, як вона виглядала і з кого складалася», - продовжує свою розповідь Маріанна.

Після цього Кіяновська майже не виходила з дому з жовтня по кінець грудня 2017 року - вона без зупинки записувала вірші, які начебто самі приходили до неї разом з голосами тих, хто загинув в Бабиному Яру.

«Мене накрило так, що я стала писати 6-8 віршів в день. Я це проживала тілом, це був фізичний досвід відчуттів. Я цю книжку пережила не розумом, але серцем і тілом. У мене не було ніякої видимої причини писати про Бабин Яр. Але за 90 днів я написала 302 віршів. Я сідала як зомбі, писала, лягала і дивилася в стіну. Я себе відчувала трохи як медіум. Ця книга вибрала мене. Це не я писала цю книгу - вона писала себе сама через мене".

Через місяць після закінчення книги у неї було діагностовано важке захворювання, яке їй вдалося подолати. В цілому, вона двічі в житті переживала клінічну смерть. Маріанна Кіяновська принципово вирішила не брати гонорари за свою книгу. Всі доходи від продажу і перекладу вона передає на благодійність.

Поетеса також заявила в інтерв'ю порталу UJE, що вона категорично проти перейменування київської станції метро Дорогожичі на «Бабин Яр». «Ці слова не повинні бути в повсякденному використанні, інакше слова затруться. Інакше Бабин Яр стане просто станцією метро, ​​а не Бабиним Яром. Розчиниться семантика місця пам'яті. Я безмежно вдячна Меморіальному центру Голокосту «Бабин Яр» за надані ними можливості для моїх виступів, але я не можу мовчати в цьому питанні».

Кіяновська з 1995 року почала збирати колекцію книг з юдаїки та з Голокосту. «Тому це і моя біль теж, і вже давно», - говорить вона.

В її житті відбувалося чимало містичних збігів, які з'єднували поетесу з єврейською темою. Коли в батьківському домі в Жовкві сталася пожежа, їм дали інше житло - і тільки набагато пізніше Маріанна зрозуміла, що цей будинок був в 30-ти метрах від будинку Герша Лаутерпахта, який ввів поняття «злочин проти людства».

«Я українка, і в моєї сімейної історії євреїв не було. Мій дід - викладач Університету, написав книгу з історії Жовкви. У нашому місті був базарчик, куди я бігала в дитинстві з дому через річку в Жовкві, де ми грали і розкопували камені з дивними написами - і я не знала, що це мацеви. Я тільки в 18 років зрозуміла, що грала на кладовищі з єврейськими надгробками», - каже Кіяновська.

«Про євреїв я не думала, не чула і не говорила до закінчення школи - і це означало, що навколо мене про євреїв не говорили погано. На рівні анекдотів - було, але у нас були анекдоти і про волинян», - ділиться спогадами Маріанна.

Про євреїв Жовкви вона дізналася тільки самостійно і вже дорослою. Для неї знання про Голокост - це в основному книги польською мовою.

Цікаво відзначити, що книгу Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр» поетеса прочитала вже після написання своєї збірки віршів про Бабин Яр.

Також постфактум вона прочитала вірш Іллі Еренбурга «Бабин Яр» (1944). При цьому мені здалося, що рядок Маріанни «нас усіх розстріляють поза щоках палахтять рум'янці» чимось перегукується з рядками Еренбурга:

«Мое дитя! Мои румяна!
Моя несметная родня!
Я слышу, как из каждой ямы
Вы окликаете меня».

Один з найбільш жорстких віршів збірки - «Ось яр в якому розстрілює Ганс», - був написаний в ритміці і на базі відомого вірша «Ось будинок, який побудував Джек» («This Is the House That Jack Built» з англійської народної поезії в перекладі Самуїла Маршака).

Як уродженка Західної України, Маріанна Кіяновська схиляє голову перед великою людиною - митрополитом Андреєм Шептицьким. «Він для мене є абсолютно зразковою фігурою. Крім того, що він врятував кілька сотень євреїв, він зумів створити в довоєнні десятиліття в Західній Україні таку атмосферу екуменічної толерантності, завдяки якій став можливим сам порятунок євреїв в роки Голокосту. Те, що в монастирях рятували не сусідів або близько знайомих, але зовсім незнайомих євреїв, - в цьому теж величезна особиста заслуга митрополита Шептицького», - підкреслила поетеса в інтерв'ю порталу UJE.

Текст: Шимон Бріман (Ізраїль).
Фото: персональна сторінка Facebook Маріанни Кияновської.