Чи домогали євреї нацистам?
Заперечувати сьогодні Голокост вельми важко: багато очевидців ще живі, та й свідоцтва є безсумнівні. Тому тактика тих, хто заперечує змінилася. Мовляв, Катастрофа була, але спровокували її самі євреї, за допомогою яких до влади прийшла НСДАП на чолі з Гітлером. Далі перераховуються банкіри, промисловці і бізнесмени-євреї, які співпрацювали з нацистами в обмін на звання «почесних арійців», що гарантувало особисту безпеку. Потім згадують про євреїв у вермахті, іноді у високих чинах. І роблять висновок, що раз євреї теж були поплічниками нацистів, то й ображатися треба лише на себе...
А тепер по черзі. 15 вересня 1935 року Райхстаг на своєму спеціальному засіданні прийняв Нюрнберзькі расові закони. Один із них забороняв шлюби між арійцями і євреями, так само як і сексуальні контакти між ними. Інший визначав, що лише німці можуть володіти всіма громадянськими правами. 14 листопада вийшов додатковий закон, що визначав, кого вважати євреєм, тобто людиною, яку цих прав позбавили.
Згідно з цим законом, євреєм вважали особу (незалежно від релігійної належності та самоідентифікації), у якої принаймні троє з бабусь / дідусів перебували в єврейській громаді. Ті, в кого таких родичів було двоє, також вважали євреями, але лише при «обтяжливих обставинах» — членстві в громаді або наявності єврейського чоловіка / дружини. Всіх інших із таким самим складом бабусь / дідусів класифікували як осіб змішаного походження (мішлінге) першого ступеня. Мішлінге другого ступеня мали лише одного єврейського дідуся або бабусю. Ці особи зберігали німецьке громадянство, але наражалися на цілу низку обмежень: при здобуванні освіти та вступі в шлюб, їм було заборонено викладати й працювати в державних установах тощо.
Тоді ж для осіб неарійського походження, які з тієї чи іншої причини були потрібні Райху, ввели статус так званого «почесного арійця». На нього могли претендувати не тільки євреї та мішлінге. Наприклад, «почесним арійцем» став муфтій Єрусалиму Мохаммед Амін аль-Хуссейні — арабський націоналіст і найлютіший ворог палестинських євреїв. Але в основному цей статус застосовувався до євреїв — занадто добре вони були інтегровані в життя Німеччини, щоб їх усіх могли позбутися без серйозних наслідків. При цьому за всі роки нацистського режиму «почесними арійцями» стали лише 150 осіб з п'ятисот тисяч євреїв країни.
Два найвідоміші «почесні арійці» — Еміль Моріс і Ергард Мільх. Еміль Моріс (1897–1972), годинникар за професією, одним із перших приєднався до нацистської партії. Він був першим персональним шофером Адольфа Гітлера та його особистим другом з 1919 року.
Штурмовик Моріс брав участь в мюнхенському «пивному путчі» в листопаді 1923 року, був заарештований і ув'язнений разом з Гітлером в Ландсберзькій в'язниці. У 1925 році він виступив одним з організаторів загонів СС (членський квиток №2), де обіймав згодом високі пости.
Як відомо, до членів СС ставили підвищені вимоги щодо расової чистоти — вони повинні були довести, що з 1750 року в їхній рід не втулилися неарійці. І тут 1935 року з'ясувалося, що прадід Еміля, Карл Моріс Шварценберґер (1805–1896), — єврей. Вердикт райхсфюрера Гіммлера (власника членського квитка під номером 168) був однозначний: людям із домішкою єврейської крові немає місця в частинах СС. Довелося фюреру заступатися за старого приятеля й навіть звернутися з листом до Гіммлера, вимагаючи зробити виняток для Моріса та його братів. Генріх поступився: брати залишилися служити в СС, отримавши звання «почесних арійців». Питання лише в тому, чи можна вважати Еміля Моріса євреєм? На таких самих підставах Пушкіна можна вважати не росіянином, а ефіопом. Але це не бентежить тих, хто хоче бачити євреїв серед засновників НСДАП.
Ергард Мільх (1892–1972) дослужився до звання фельдмаршала і був, по суті, «батьком» Люфтваффе. Вісімнадцятирічним юнаком він пішов на фронт — спочатку артилеристом, борючись із росіянами, а в 1915 році його перевели в авіацію, де він воював проти французів. Закінчив війну командувачем ескадрильєю, не бувши пілотом і не маючи бойових вильотів. Після війни перейшов у цивільну авіацію, де доріс до керівника компанії Lufthansa. В кінці 1920-х років став членом НСДАП, а після приходу нацистів до влади обійняв пост заступника міністра авіації, тобто Германа Герінга. У 1935 році почали ширитися чутки про те, що батько Ергарда — аптекар Антон Мільх — єврей. Дійшли вони й до Герінга, який призупинив розслідування гестапо, що було вже почалося. І знайшов оригінальний розв’язок проблеми. Мати Мільха Клару вмовили підписати визнання, що вона перебувала в таємному зв'язку з арійцем — бароном Германом фон Біром — і саме він є батьком її дітей, а зовсім не єврей Антон Мільх. Так Мільх став чистокровним арійцем, а в історію увійшла фраза Герінга: «Хто єврей в моєму міністерстві, а хто ні — вирішую я!»
Менш відома історія Гельмута Вільберга (1880–1941) — одного з перших бойових пілотів Німеччини. У 1917–1918 роках Вільберг мав близько 70 ескадрилей під своїм командуванням, в 1920-ті роки вважався провідним авіаційним теоретиком Райхсверу. Герінг хотів призначити генерала авіації Вільберга начальником штабу ВПС, але з'ясувалося, що мати льотчика — єврейка. Не бажаючи втрачати такого цінного соратника, Герінг зробив його «почесним арійцем», доручивши розробити доктрину німецьких ВПС. Вільберг був одним з авторів стратегії бліцкригу й брав участь в Польській кампанії. В листопаді 1941 року загинув в авіакатастрофі.
При цьому євреїв як таких у вермахті просто не було. Їх, згідно з Нюрнберзькими законами, позбавили громадянських прав, а в 1940-і роки їх мали не призвати в армію, а відправити в концтабори. Хіба що окремі мішлінге, тобто кілька людей з домішкою єврейської крові, посіли більш-менш помітне місце в армійській ієрархії. Так полковник Вальтер Голландер, кавалер Лицарського хреста й Золотого німецького хреста, попри матір-єврейку отримав свідоцтво про чистоту крові. Подібним чином визнано арійцем Йоганнеса Цукерторта — сина єврея, який дослужився до звання генерала. В Горста Ґертнера, кавалера Залізного хреста другого ступеня, один з батьків був євреєм.
Отримав свідоцтво чистоти крові і єврей на чверть адмірал Бернгард Роґґе. Свого часу його нагородили Лицарським хрестом з дубовим листям і самурайським мечем від імператора Японії, в березні 1945 року адмірала призначено командиром бойової групи кораблів у Балтійському морі, а після війни брав активну участь у створенні флоту ФРН.
Капітан 2-го рангу напів'єврей Пауль Ашер служив головним артилерійським офіцером на крейсері «Граф Шпеє», відомому зухвалим рейдом у водах південної Атлантики. Після затоплення корабля його інтернували в Аргентині, проте він втік, повернувся в Німеччину, був призначений на лінкор «Бісмарк» і загинув у бою.
Чи можна все це назвати масовою єврейською участю у функціонуванні нацистської військової машини?
Набагато серйозніше звучать звинувачення на адресу єврейських банкірів і промисловців, нібито які відіграли важливу роль у становленні нацистського режиму. Як правило, зі статті в статтю перекочовують ті самі імена: промисловці Фріц Мандль і Рейнольд Ґеснер, банкіри Оскар Вассерман, Ганс Прівін, Макс Варбург. У чому виявилися замішані найпомітніші представники з цієї п'ятірки?
Оскар Вассерман (1869–1934) походив зі старої родини комерсантів, що осіла в Баварії. У 1880 році в рідному Бамберзі сім'я заснувала банк A. E. Wassermann, філія якого відкрилася 1900 року в Берліні. В 1912 році Оскар став членом Ради директорів великого Deutsche Bank, а 1923 року очолив Раду директорів. Після приходу нацистів до влади його усунули з усіх постів, і наступного року він помер. Як один із найдосвідченіших німецьких банкірів, Вассерман входив до складу багатьох державних інституцій, що регулювали фінансову діяльність, зокрема до Ради директорів Райхсбанку.
Інша сторона його діяльності полягала в патронуванні безлічі єврейських організацій. У 1920-х роках він очолював німецьке відділення «Керен а-Єсод» і був членом всесвітньої Ради директорів цієї структури. Брав участь у діяльності фінансового та адміністративного комітетів Єврейського агентства «Сохнут». Твердження про те, що така людина допомагала нацистам, які оголосили євреїв своїми головними ворогами, звучить просто безглуздо. Правда полягає в тому, що майбутній міністр економіки Ялмар Шахт, якого нацисти в березні 1933 року призначили президентом Райхсбанку, потребував порад настільки досвідченого банкіра, як Оскар Вассерман, і контактував з ним навіть після звільнення останнього. Мабуть, цей факт і роздули до сприяння в становленні нацистського режиму.
Австрієць Фріц Мандль (1900–1977) успадкував від батька компанію, що виробляла зброю. Фріц був прихильником фашизму в його італійському варіанті й навіть допомагав озброїти австрійське націоналістичне воєнізоване угруповання «Гаймвер». Якихось особливих симпатій до німецького нацизму, можливо, з огляду на походження (його батько Олександр — єврей, мати — католичка, Фріц був вихований у католицькій вірі) промисловець не мав. Ба більше, передчуваючи долю Австрії, він почав переводити свої активи в нейтральну Швейцарію. У 1938 році, після аншлюсу Австрії, нацисти негайно конфіскували всі активи магната, яких той не встиг позбутися. Бізнесмен намагався встановити ділові контакти з офісом Герінга, але, мабуть, безрезультатно. У 1940 році Мандль покинув Австрію, жив у Південній Америці й повернувся на батьківщину лише після війни. Де і яким чином він допомагав нацистам абсолютно не ясно. Хіба що був особисто знайомий з високопоставленими наці.
Макс Моріц Варбург (1867–1946) народився в заможній родині, яка володіла гамбурзьким банком M.M. Warburg & Co. У 1910 році Макс обійняв пост директора сімейної банківської компанії, в роки Першої світової консультував німецьких політиків, дипломатів і навіть імператора Вільгельма II з економічних питань. У жовтні 1918 року призначений фінансовим консультантом канцлера Німеччини принца Макса фон Бадена, а роком пізніше, під час Версальської мирної конференції, консультував німецьку делегацію. У 1924 році став членом ради директорів Райхсбанку.
Макс Варбург був німецьким патріотом і вірив, що нацизм швидко кане в лету. При цьому він завжди пам'ятав про своє походження, бувши членом єврейської громади Гамбурга. Ще в роки Першої світової війни разом із братом Феліксом Варбургом Макс намагався організувати допомогу східноєвропейським євреям. Після приходу нацистів до влади він почав допомагати німецьким євреям, що емігрували до Палестини. Все завершилося з прийняттям расових законів в 1935 році — Варбург був змушений продати свій банк і в 1938 році втікати в Сполучені Штати. Одна з його чотирьох дочок — Гелена-Ніна — стала популярною завдяки операції «Кіндертранспорт», в рамках якої до Великої Британії вдалося евакуювати близько 10 000 єврейських дітей з Німеччини, Австрії, Чехословаччини та Польщі.
І Вассерман, і Варбург, і Мандль (євреєм себе ніколи не вважав) втратили за нацистів значну частину своїх активів і були змушені емігрувати. Якщо вважати це «цінною послугою» людожерському режиму, тоді, звичайно, можна записати їх у колабораціоністи.
Втім, незручні факти ніколи не зупиняли антисемітів, тож ми ще не раз почуємо про євреїв, які нібито привели до влади нацистів...
Веніамін Чернухін, спеціально для «Хадашот»
Первісно опубліковано російською мовою @Хадашот.
Переклав з російської В. Старко
ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.
