Як маленька переможна війна призвела до погромів 1905 року? Розповідає історик

Професор історії України в Європейському університеті Віадріна Андрій Портнов розповідає про антисемітизм в українських містах імперії, “заворушення неповнолітніх” і паралелі з 2014 роком на Донбасі.

Після маленької переможної війни, яка стала великою поразкою, Російська імперія пережила революцію 1905 року. Після численних повстань на кораблях, у гарнізонах і на площах десятків міст, цар Микола ІІ оголосив Маніфест 17 жовтня. Так в чи не останній європейській державі з потужною владою монарха з’явився парламент. 

Але окрім загалом позитивних зрушень в застарілій імперії, у цієї революції були і темні сторінки. Саме восени після маніфесту губерніями пронеслась хвиля антиєврейських погромів. Професор історії України в Європейському університеті у Франкфурті-на-Одері Андрій Портнов розповідає, що у деяких містах насилля вдалось уникнути, а десь влада просто закривала на нього очі. 

Андрій Портнов: Найкращий приклад – це польське місто Лодзь. Тоді це була частина імперії. Там, як і в Катеринославі, наприклад, було багато робітників, промисловості і євреїв. Там цього погрому чекали, бо вже знали, що вони відбулись в інших містах. Але в Лодзі погрому не відбулось. Чому? І простої відповіді немає.

Андрій Кобалія: Там були антисемітські настрої? 

Андрій Портнов: Безумовно, такі настрої були. Там склалась така ситуація: з одного боку поведінка місцевих імперських еліт, з іншого – настрої місцевих політичних партій. І стратегія самої єврейської спільноти. Тому в Лодзі склалося так, що антиєврейського насильства вдалося уникнути.

Трошки брутально звучить, але замість єврейського сталося польське насилля. Мова йде про жорстокі криваві сутички між двома групами польськими політичними партіями. Вони навіть вживали такий термін “маленька громадянська війна”. Вдумайтесь, польська громадянська війна в Російській імперій, в місті, де євреї – це 40%.

Якщо повернутись до Катеринослава, виглядає на те, хоча тут немає певності, з того, що я читав у джерелах, у 1905 році вперше в імперії виник феномен єврейської самооборони. Моє Дніпро – це місто, де це почалося. Коли проходили перші антиєврейські демонстрації і підпали магазинів в місті, група з кількох сотень людей розділились на ще менші одиниці. Це здебільшого члени єврейських соціалістичних партій. Загони самооборони були там, де розташована найбільша кількість єврейських крамниць. І намагались зупинити групи погромників.

Саме у цих загонів була вогнепальна нелегальна зброя. Тобто загалом в імперії вона була заборонена, але у цих єврейських загонів була. Важливо, що серед членів груп були не лише євреї. Також і переконані противники етнічної ненависті.

Андрій Кобалія: А ким були ці люди? Нам це відомо?

Андрій Портнов: Вони зазвичай були дуже молоді. Взагалі у всіх поліцейських звітах 1905 року про погроми і демонстрації говорилося, що це неймовірно, але таке враження, що це самі студенти і гімназисти. Там були і робітники. Але часто неповнолітні. Віковий проміжок 15-25 років. Звісно, що не були заможні поміщики. Бо ті були радше жертвами у цій ситуації.

Є історики, які вважають, що більшість серед тих погромників і революціонерів складали катеринославські робітники. Заводів було багато у місті. І працівників десятки тисяч. А інші кажуть, що там були і студенти та інші. Я б сказав, що присутні були різні групи населення.

Мене вразило, що тогочасні катеринославські газети у звітах про вбитих та зіткнення намагались подавати імена і вік загиблих. Далі цього вже ніхто не робив, бо було їх так багато. Писали “От вчора на такій вулиці у сутичках вбили євреїв. Стать, ім’я, вік”. Тоді люди звертали увагу на такі речі і хотіли ім’я жертви зафіксувати. А коли погроми завершились, жертв урочисто поховали у братській могилі на єврейському кладовищі. А це до сотні людей.

Андрій Кобалія: Повертаємось до порівняння з Лодзем. Там одразу кілька сил намагались зробити усе, щоб погроми не відбулись. Що в Катеринославі робила місцева влада? Чому не намагалась зупинити погромників? Там же точно була поліція і, мабуть, війська. Тобто сили були. А погромники – неорганізований натовп. Чому вони його не зупинили? 

Андрій Портнов: У 1905 році Катеринослав – 12 найбільше місто імперії. На жаль, у більшості випадків, в Одесі, Києві, Кривому Розі, погроми відбулися через те, що місцева влада, поліція і війська або взагалі нічого не робили, або робили запізно.

Чому? Загалом дослідники згодні в тому, що саме оця поведінка влади і булa визначальною у ситуації. Якщо імперська влада не протидіяла погромникам, він тривав далі. Якщо ж були заходи, хвиля зупинялась. Це логіка насильства. Натовп обурених людей з холодною зброєю, не армія з гвинтівками та кулеметами.

Андрій Кобалія: Кілька пострілів і все. 

Андрій Портнов: Абсолютно. Якщо з’являється наряд поліції і каже: “Ми стріляємо у повітря, а не розходитесь – у вас”, то натовп розходиться, як правило. Але цього не зробили.

Андрій Кобалія: Може, є якісь мемуари, які пояснюють, чому?

Андрій Портнов: Є різні мемуари. Виглядає на те, що люди на певному рівні думали, що треба дати тому народу випустити пару, що їм до тих євреїв. Є знаменита і страшна фраза імператора Миколи ІІ після погромів, що насправді у всіх цих погромах винні самі євреї. Бо вони, мовляв, налаштували населення проти себе, і тому ті так повелися.

Коли найвижча інстанція – імператор каже, що винні жертви, що казати про губернаторів?  А ці, до речі, не отримали чіткого наказу згори. Їм не сказали: “не допустити в жодному разі”. Деякі з них могли бути антисемітами. Або думали, що хай вони “порозважаються”, а потім ми їх зупинимо. І саме тому виникли загони самооборони з розпачу. Бо держава нічого не робила, щоб їх захистити. Вони мирне населення, яке мало себе захищати. Хоча захищали їх, якщо бути точним, озброєні представники політичних партій.

Урок 1905 року дуже простий – коли легітимна, на той час імперська влада, відмовляється одразу жорстко зупиняти насильство, тоді починається жахіття. До речі, це схоже на те, що ми бачили у Донецьку та Луганську у 2014 році, коли легітимна влада у вигляді поліції, прокуратури та судів не зупинила “народні республіки”, а навіть сприяла їм. І почався жах. А у Харкові та Дніпрі це зупинили.

Є спеціальні дослідження, чим є насильство в місті. Воно поширюється, якщо зникає легітимна влада. У 1905 році в деяких містах на кілька днів чи місяців вона зникла. У Катеринославі, до речі, після погромів на досить тривалий час ввели воєнний стан. А це комендантська година і посилені патрулі поліції. Але це після того, як всі ці жертви вже були.

Андрій Кобалія: Нерідко неформальні групи, які влаштовують насилля підтримує влада на місцях. Приклади є не лише в нещодавніх подіях, а й у революції 1905 року. Чорносотенні організації, які оформились під час погромів могли отримувати підтримку з боку губернської влади, розповідає історик Андрій Портнов. 

Андрій Портнов: Знову так якось виходить, що Катеринослав без жартів був одним із великих центрів чорносотенного руху в імперії. Чому так? Дуже багато провідних церковних ієрархів, політиків, адміністраторів належали до Союза русского народа. Це добре описано в мемуараха Дмитра Дорошенка, який дивувався, яким сильним був цей чорносотенний рух, як він спокійно ставився до українського руху. А чому? Бо вони вишукували в українській фольклорній традиції антисемітські елементи і казали, що це глибока традиція. Це така малознана сторінка, яка мала місце.

Чорносотенний рух окреслився вже після революції 1905 року. Укріплення Союза русского народа – це один з наслідків усіх цих подій. Він став більш організованим. І, безумовно, люди, які брали участь у цих подіях, включились туди.

Вже після революції відбулись вибори в першу і другу Думу. І в Катеринославі різні діячі брали участь. Зокрема дуже важливий і забутий персонаж – Доктор Караваєв. Він безкоштовно лікував людей з низів, належав до партії трудовиків. Серед тем, про які він часто говорив – загроза чорносотенців. І що вони з ним зробили? Це були серйозні хлопці. Вони його просто вбили. Прийшла люди на прийом і вбила. Це була велика політична подія на всю імперію. Похорон Караваєва – політична маніфестація. Поховали на місці стадіону.

Чорносотенний рух цікавий тим, що не боявся масової політики мітингів і популярних газет. Наш знаменитий більшовик і працівник брянського заводу Григорій Петровський пише, що йому було боляче, але його колеги-робітники залюбки передплачували чорносотенні газети. Цю антисемітську пропаганду дуже радо читали ті, хто мав би бути пролетарськими інтернаціоналістами. А коли їм хтось заважав – вони їх вбивали.

Андрій Кобалія: Говорячи про погроми 1905 року і чорносотенців, як діяли суди? Чи відкривали справи? 

Андрій Портнов: Ні, справи формально розслідувались. Безуспішно. Бо у чорносотенців була величезна підтримка. Сам Микола ІІ не раз казав, що цих людей любив і підтримував. У Катеринославі вищі церковні ієрархи типу єпископа казали, що підтримують це. І всі розуміли, що це вже серйозно.

Вже у радянському Катеринославі на початку 1920-х відбувся показовий суд над вбивцями оцього Караваєва. Тобто вже більшовики провели суд над погромниками, які робили це в іншій державі, в іншому контексті. І вбили вони не більшовика. Той хотів підтримувати простий люд, але точно не був більшовиком. Але мав велику підтримку. Тому радянська влада провела показовий процес над убивцями.

Андрій Кобалія: Над справжніми убивцями?

Андрій Портнов: Ніби так. Точно ми не знаємо. Вбивці були чорностенцями імперських настроїв. Логіка була така: показати, що більшовики справедлива влада, а це прокляті імперські терористи. Але це досить нетипова історія. Над людьми, які загинули 15 років до того. У Катеринославі таке було.

Андрій Кобалія: Повертаючись до подій 1917-1921. Тоді також було багато погромів. Дуже часто вони відбувались там, де не було влади або вона змінювалась постійно. Чи засвоїли єврейські спільноти якісь уроки 1905-го? Чим відрізняються погроми 1905 і 1919? 

Андрій Портнов: У 1919 році практично по всій території України проходили погроми. Причому вчиняли їх різні політичні сили. У випадку Катеринослава, як ілюстрація, там сталося два найгіршi погроми. Один вчинила Біла армія Денікіна, а другий отамана Григор’єва. Того, якого потім Нестор Махно особисто застрелив. Він пишався, що особисто його вбив.

Андрій Кобалія: Він, здається, і Петлюру хотів убити.

Андрій Портнов: Можливо. Він багато кого хотів вбити. Це колоритний персонаж. Але і убивця, треба прямо казати. У випадку Катеринослава погромів з боку військ УНР не було. Можливо, тому що вони там були нетривалий час. Натомість у центральних регіонах України, на Київщині, наприклад, більшість погромів вчиняли різні підрозділи армії УНР. І хоча сам Петлюра, звісно, був проти цього і переживав, але зупинити не зміг. Це все одно його відповідальність як голови уряду УНР. Думаю, що він це усвідомлював.

У чому відмінність 1905 і 1919? У першій ситуації була Російська імперія. А у другому – дослівно, різні держави. В якийсь момент – це Біла Росія, потім УНР або більшовицька держава. Політично – хаос. У 1919 році поняття легітимної влади втратило сенс. Заходять у місто чи містечко війська і роблять там, що хочуть. Є опис вступу військ Денікіна у Катеринослав. Автори симпатизували їм. І писали: “Ми чекали, що прийде наша російська армія і буде порядок. А вийшло, що зайшли ці козаки і почали громити усі магазини на Катерининському проспекті. Ми в шоці. Чекали, а вони бандити”. І це доволі типова ситуація.

Андрій Кобалія: Тобто якщо порівняти звичайних солдат усі цих армій, ціннісно вони не дуже відрізнялися. 

Андрій Портнов: Це були брутальні люди звиклі до насильства. Трактували кожне нове місто як ресурс грошей, майна, жінок. Заходить армія Махна – згвалтування. Білі – згвалтування. Червоні – згвалтування. Це страшні, але задокументовані речі.

Важливо говорити, що погроми були. Певні, не всі, звісно, але істотні частини армії УНР брали у цьому участь. Петлюра особисто участі не брав і засуджував, але це не зупинило погроми.

Андрій Кобалія: Рівно сто років тому в умовах абсолютної відсутності влади, а тому і монополії на насилля, виснажена єврейська самооборона часто не могла захистити своє містечко. З тих пір минуло кілька поколінь, влад, революцій і війн. Проте майже у кожного міста України є свої історії з 1905-го і 1919-го. Історії, про які чомусь не дуже люблять говорити. 

Проект виходить за підтримки канадійського благодійного фонду «Українсько-єврейська зустріч».

Слухайте подкаст на сайті Громадського радіо.

ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.