Єврейський Пласт (скаутинг) – народжений в Україні

Загальновідомо, що у місті Львові народилися польський та український скаутинги – харцерство і Пласт. Однак, досі забутим і малодослідженим залишається факт, що в столиці Галичини виник і перший в світі осередок єврейського скаутингу – організації, яка отримала назву «Гашомер Гацаїр».

"Молодий страж" (הַשּׁוֹמֵר הַצָּעִיר) так з івриту перекладається назва першого, найчисельнішого у період між першою та другою світовими війнами єврейського скаутського руху.

В середині 1930-х років до нього належало 50-70 000 членів. "Стражники" діяли по усій Європі – від радянської України до Франції, від Естонії до Італії. Осередки руху були й на інших континентах – в Китаї, США, Тунісі і Єгипті.

У 1911 році, коли у Львові створювались перші гуртки Пласту, тоді ж і тут же народилась ідея створення першої єврейської скаутської організації. У 1913 році львівська організація обирає назву "Гашомер" (стражник) і саме цей рік вважається роком створення "Гашомер Гацаїр". В різних джерелах зустрічаються різні роки і місця створення, однак сама організація визначила роком свого народження – 1913-й.

Організація динамічно розвивалась, охоплюючи головним чином Галичину – як східну (українську), так і західну (польську). До початку Першої світової війни "молоді стражники" в Австрії налічували 760 членів у 15 осередках. У 1914 році організація стала одним з перших членів австрійських союзу скаутів (пфадфіндерів).

Влітку 1914 року, на початку Першої світової війни, основні організатори стражників залишили Львів (який невдовзі був окупований царськими військами) та переселились до Відня.

Саме тут у 1916 році створено Головну шомрову раду. Чому шомрову? Українці, як і поляки, називали стражників – "шомрами" (від "га-шомер", тобто "стражник").

У столиці Австро-Угорської імперії львівське середовище організаторів "Гашомер Гацаїр" видало перший в історії посібник для організаторів єврейського скаутингу: "Poradnik dla kierowników szomrowych" (Відень, 1917). Видання було польською мовою – найбільш доступною в тих часах для галицьких євреїв.

Після повернення австрійської влади до Львова тут відновилась і діяльність стражників. На вул. Гребінки (стара адреса: Podlewskiego, 4/2) редакція єврейського молодіжного часопису "Moriah" популяризувала на своїх сторінках ідеї скаутингу. У серпні 1917 року додатком до цього видання вийшов в світ перший єврейський скаутський часопис – "Haszomer".

Холмщина, Волинь, Берестейщина

У 1916 року німецька армія зайняла польське королівство, яке до війни знаходилось в складі Російської імперії. Станом на 1918 рік до тутешніх осередків "Гашомер Гацаїр" входило вже близько 4000 осіб.

В зону окупації входили також українська Холмщина і Волинь. Ці території почали тісно контактувати з Галичиною і тут теж поширюється єврейський скаутський рух "молодих стражників".

Початок волинським осередкам поклав Мордехай Гутгельд, який у 1920 році емігрував в Палестину (де теж включився в рух "молодих стражників") і згодом став одним із співавторів Декларації про незалежність Ізраїлю.

Вважається, що одним із творців єврейського скаутингу в цих краях був визначний педагог-новатор Януш Корчак (Генрик Гольдшмідт). Правда, його участь у скаутському русі потребує додаткового дослідження.

Польський дослідник Лешек Горницький вважає, що Корчак спершу воював в складі російської армії, а в 1917 році працював у дитячих притулках під Києвом і фізично не міг виконувати ту роль, яку йому приписують.

Єврейський скаутинг так серйозно поширився по Волині, що станом на 1923 рік (коли тут виник перший волинський осередок Пласту) українці вже били на сполох:

"по всіх містах і багатьох містечках Волині, а рівнож і Холмщини є… польські і жидівські скавтові дружини, хоч нечисленні, значить небогаті в членів, але всеж таки є"

Показовою є історія створення осередку "Гашомер Гацаїр", яку описав Дусія Корин у своєму нарисі "Hakhshara". П’ять гімназистів, які повернулись із Києва до рідного міста Дубно, хотіли емігрувати до Ізраїлю. Оскільки такої можливості не було, то утворили молодіжну групу.

На початку 1921 року двоє юнаків (Еліяху Махрок та Біньямін Оз) відвідали Луцьк, де зустрілись із одним з перших організаторів "Гашомер Гацаїр" Й. Глікманом.

За підсумками цієї зустрічі в Дубно виник осередок "стражників". Оскільки місто лежало на межі Волині і Галичини, то ідеї з розвитку організації черпали і там, і там.

Осередок проводив щорічні літні табори, в тому числі спільно і з іншими осередками околиці. Переважно таборування проходило в районі між Дубно та Кремянцем.

Останні табори було проведено у 1938-1939 роках і, навіть, у 1940 році (вже після захоплення Волині СРСР). Правда цей останній табір змушений був кілька разів змінювати місце постою, побоюючись репресій радянської влади.

Літні табори-колонії проводили й інші волинські осередки. Рівненські "стражники" провели свій перший табір у 1926 році в с. Новостав (тепер – Рівненського р-ну), де і в 1930-х роках діяв один з таборів.

На Волині організовано систему із 7 вишкільних осередків, зокрема у Малинську і Рафалівці (тепер Березнівський і Володимирецький райони Рівненщини), Костополі та Рівному.

Кожен стражник проходив щонайменше річний випробувальний термін. Після цього складав скаутську обіцянку, як правило під час свята Лаг ба-Омер. Складена обіцянка давала право носити членську відзнаку "шомра".

Відзнака ця досі залишається незмінною – плетений вінок з лаврових та дубових листків, а внизу на стрічці гасло стражників: חזק ואמץ (Будь сильним і гідним!).

У період між Першою та Другою світовою війною центром розвитку "Гашомер Гацаїр" у волинському воєводстві Польщі було місто Рівне. Осередок тут виник одразу після польської окупації 1920 року і ним опікувались особисто лідери руху із Варшави. У волинському регіоні діяло 68 осередків "молодих стражників".

У переважно україномовній Берестейщині (в міжвоєнний період – Поліське воєводство Польщі) теж активно розвивались осередки "Гашомер Гацаїр". Західна частина цього регіону у 1918-1919 роках входила до складу Холмської губернії УНР, тож не виключно, що праця велась і за української влади. Зокрема, "стражники" діяли у Бресті, Кобрині і Давид Городку (тепер Столінський р-н Білорусі).

УНР і підрадянська Україні

Революція 1917 року в царській Росії принесла свободу діяльності в тому числі і для єврейської молоді. В підросійській Україні стали масово з’являтись і розвиватись їхні організації – від спортивних клубів "Маккабі" до сіоністського руху "Цеірей Ціон" ("Молодь Сіону"). На їхній базі невдовзі розвинуться і скаутські осередки.

Берестейський мир в березні 1918 року призвів до зникнення кордонів між Галичиною, Волинню та Наддніпрянщиною. Українська державність сприяла розвитку єврейського скаутського руху.

Так, наприклад, 1 квітня 1918 року на базі осередку "Маккабі" виник єврейський скаутський легіон в м. Кременчук, який згодом став найпотужнішим осередком "Гашомер Гацаїр" радянської України.

Цей кременчуцький легіон (легіонами в "Маккабі" називались губернські об’єднання) – станом на 1922 рік – розрісся до 850 членів і включав три вікові улади.

Організовані вони були у відповідних дружинах: а) два загони "шомрів" ("стражів"), віком від 15 років; б) п’ять загонів "скаутів" (розвідників) – юнацтва; в) п’ять осередків "зевонім" ("вовченят") – дітей віком 8-11 років. Дружина "скаутів" включала також 6-й загін в Крюкові, що тепер є спальним районом Кременчука.

У Полтаві місцевий легіон єврейських скаутів виник у 1919 році. Він включав близько 200 осіб, згуртованих в загоні скаутів та зграї "вовченят". Загін скаутів включав три відділення (по-пластовому – курені) по чотири гуртки в кожному.

В кожному курені було по два гуртки юнаків і юначок. На конспіративних зборах полтавського легіону "Гашомер Гацаїр" в серпні 1925 року присутніми були 200-205 осіб.

В Одесі у 1920-1922 роках діяло три єврейські скаутські дружини. Одна з них при спортивному товаристві "Маккабі". Ревекка Дуб, яка входила до неї, згадує:

"Задачей этого движения являлось нравственное воспитание ребят, построенное на общечеловеческих ценностях. Этими ценностями являлись "заповеди скаута"… В походах учили ориентироваться по компасу, различать травы, сигнализировать флажками и прочим навыкам следопыта. Судилищ за проступки ребят не устраивали, а учили сострадать, любить, дружить".

На початку 1920-х років "Маккабі" гуртувала переважно юнацтво і працювала за скаутською методикою. Первинні осередки носили чисто британську назву – "патрулі".

Окрім Кременчука (найчисельніший осередок) і Одеси, відділи працювали в Сумах, Житомирі та Харкові. Останній налічував понад 400 осіб. Вважалось, що "немає жодного міста, містечка, де б не було організації "Маккабі"", а загальна чисельність руху оцінювалась владою у 4000 осіб.

Така активна праця призвела до того, що 4 серпня 1922 року ЦК комсомолу України провів спеціальну нараду, після якої ЦК КП(б)У розіслало в усі губернії циркулярний лист "Про боротьбу з "Маккабі"". Планувалось перевірити всі приватні спортивні клуби, а в разі необхідності залучати чекістів.

Реввека Дуб згадує, як одного літнього дня 1922 року радянська влада розформувала її скаутську дружину:

"Молодые ребята выносили из нашего помещения наше снаряжение, знамя. Один из ребят сказал: "Кто хочет переходить в "Юки" (Юные коммунисты), записывайтесь, мы будем решать, кого принимать; кто не хочет – расходитесь по домам". Опустошив помещение, ребята закрыли его, а мы разошлись". Більшість членів цієї дружини таки стала комсомольцями.

Прикриття легальної скаутської діяльності в рамках "Маккабі" привело єврейських скаутів в радянській Україні до переходу в напівлегальне і нелегальне становище.

Йосиф Кендель в своїй Історії євреїв Радянського Союзу подає інформацію, що в 1922 році на підпільному з’їзді в Москві було створено "Гашомер Гацаїр", яка розгорнула широку діяльність із підпільною пресою включно.

Через рік, 9 жовтня 1923 р., ЦК КП(б) знову вимушена була націлювати губернські комітети партії на ліквідацію єврейського скаутського руху. Боротьба включала і масові арешти – так в Кременчуку заарештовано 72 організатори цього осередку.

Хоч така поведінка радянської влади і викликала публічний протест із антирадянським зверненням включно, однак поступово скаутська діяльність згасала. Місцева штаб-квартира переїхала із Кременчука до Харкова – столиці радянської України.

У серпні 1925 року заступник голови ГПУ УССР К. Кaрлсон у доповідній записці секретарю ЦК КП(б)У Л. Каґановичу доповідав, що динаміка розвитку "Гашомер Гацаїр" в Україні, як лівого так і правого спрямування, не дозволяє здійснити правильні підрахунки кількості їхніх членів.

В деяких місцевостях включено половину всієї єврейської дітвори і боротьба з ними була неможливою, оскільки це переважно діти по 13-16 років, а "герцлята" і "цофіми" - мали по 10-11 років. На місце арештованих провідників негайно приходили нові.

Чекістів шокувало, що навіть в Києві 28 травня 1925 року, з нагоди 4-ї річниці створення місцевого легіону "Гашомер Гацаїр", єврейські скаути методом нічної естафети змобілізували на свою святкову зустріч у Пущі Водиці близько 400 членів.

Така зухвалість призвела до того, що різко посилились репресії. Упродовж двох наступних років 55 осередків, які діяли в радянські Україні змушені були перейти в глибоке підпілля. А, зрештою, припинити своє існування в кінці 1920-х на початку 1930-х років.

Пласт і "Молоді стражники" у міжвоєнній Галичині

Після завершення Першої світової та українсько-польської війни "Гашомер Гацаїр" на території Польщі працював одразу із двох центрів – один з них традиційно розміщувався у Львові, а другий – в столичній Варшаві.

У Львові в 1920 році відбувся і один з ключових з’їздів "Гашомер Гацаїр". Саме тут зродилась ідея групової підготовки єврейських скаутів до життя в землі обітованій. Відтак невдовзі почали організувати шомрові колонії в яких відпрацьовувались навики до життя на поселеннях в Палестині.

Львів був єдиним великим містом у міжвоєнній Польщі, де стражники постійно утримували монопольне становище в скаутському єврейському русі міста. По інших містах початкове лідерство шомрів було втрачене – їх витіснили інші єврейські скаутські рухи.

Осередки "молодих стражників" в українській частині Галичини можна вимірювати десятками. У місті Стрий в 1920-х роках поруч із юним пластуном Степаном Бандерою, виростали і єврейські скаути з "Гашомер Гацаїр". Якщо пластуни ходили в одностроях кольору хакі, то шомри за однострій мали сіру сорочку і блакитні шорти.

Коли С. Бандера ще готувався вступити до Пласту, єврейські скаути вже увійшли до української галицької літератури. Видавництво "Світ дитини" видало оповідання Марії Штеліги "За скляною стіною" (Львів, 1922). Офіціоз українського Пласту писав:

"Прегарне оповідання з життя жидівських скавтів – шомрів, якого лєктура розбудить в душі нашої молоді зрозуміння і захоплення для ідей Пласту".

Пластуни і євреї були між собою у дружніх стосунках. "Між нами були і жидівські діти, з якими ми всі дружили". Один із співтворців Пласту – Степан Гайдучок – був одружений із єврейкою.

Нормальним було, що пластун в Косові отримує найпочесніше відзначення – Пластовий хрест заслуги – "за вирятування жидівки від утоплення". Єврейку могли пропонувати на опікунку дівочого пластового куреня у вище згаданому Стрию.

Єврейські скаути брали участь у пластових заходах. Так, наприклад, 29-30 червня 1929 року в Тернополі проходила окружна пластова зустріч за участі Верховного отамана Пласту Северина Левицького. Увечері другого дня у переповненій залі відбувся святковий пластовий концерт. "Між гостями була ґрупка жидівських пластунок, що раді були про все дізнатись".

Пластуни і єврейські скаути змагались між собою на спортивних змагань. У Сокалі 27 травня 1922 року відбувся футбольний матч між "Шомрами" та "П.С.К." (Пластовим спортивним кружком ІХ пластового полку).

Зіграли тоді в нічию – 2:2. А коли в жовтні цього ж року "П.С.К." змагався із спортивним клюбом "Маккабі І", то пластуни виграли з рахунком 4:0.

Верховна пластова рада отримувала видання "Гашомер Гацаїр". Це був часопис "Haszomer", той самий який почав виходити у Львові ще в 1917 році. У 1922-1923 роках до Пласту надходив варшавський часопис старших шомрів "EL AL" (з івриту – "До висот"; тепер так називається найбільша авіакомпанія Ізраїлю). Брат основоположника Пласту так оцінював це видання:

"Це "одноднівка", зладжена в половині на польській а в половині на жидівській (гебрайській) мові, цікава змістом, який держиться фільозофічно-полємічного напрямку... Нашій старшій пласт. молоді слідби познакомитися з ідеями виявленими в цьому часописі; може би прецінь найшла вже раз принуку до згуртування і дальшого ведення пластової праці, як це діється у інших…".

"Гашомер Гацаїр" і Пласт мали один спільний виклик. Світове скаутське бюро не хотіло приймати ці організації до свого складу, бо це були організації бездержавних народів. Участь в світових скаутських заходах можливою була лише через членство у національній скаутській організації певної країни.

Упродовж 1920-х років Пласт і "Молоді стражники" – інколи взаємодіючи між собою – категорично відмовлялись вступати в Союз польського харцерства, який вимагав державної лояльності.

Тобто потрібно було присягати на вірність Польщі. У 1930 році Пласт був заборонений поляками, а "стражники" – маючи більш поблажливий режим визнання поляками – так і не змогли вступити до міжнародного скаутського руху.

Шомри і пластуни часто пересікались на мандрівках і таборах, навіть у 1930-х роках, коли Пласт вже був заборонений. "Згадую, як ми йшли на Стрічу пластунів та зустріли жидівських шомрів – розповідала згодом Уляна Сітницька –

…У 1932 році ми, старші пластуни, організували табор на Гуцульщині, в селі Прокурава, на великій площі біля річки. Тут ми мали зустріч з жидівською пластоподібною організацією. Вони називали себе „Шомри". Стояли тут, до нас, табором. Це був мішаний табор хлопців і дівчат".

Буковина і Закарпаття

Єврейський скаутинг Буковини зародився у 1918 році – ще в часі першої світової війни (український Пласт у Чернівцях виник чотири роки перед цим).

Скаутську ідею привезли біженці, які повернулись із тимчасового перебування у Відні. Спершу організація називалась "Гістадур", але згодом трансформувалась в місцевий осередок "Гашомер Гацаїр".

Переживши короткий період української державності в листопаді 1918 року і потрапивши під румунську окупацію місцеві шомри зберегли свої "віденські" корні. Основною робочою мовою буковинських єврейських скаутів була німецька, базовою літературою – теж німецька.

Основними осередками, окрім Чернівців, був Сторожинець, а також Сучавщина (Сучава, Серет, Радівці). З 1923 року єврейські скаути Бесарабії (тепер Молдова) визнали Чернівці своїм керівним центром. Згодом це зробили і шомри з інших територій довоєнної Румунії.

Коли у 1924 році в Ґданську виникла світова мережа "Гашомер Гацаїр", то Чернівці були визнані третім за потужністю – після Львова і Варшави – центром розвитку цього руху в світі.

Життя під Румунією складалось по різному – була і співпраця з румунським скаутингом (Cercetaşii), і переслідування "Сигуранци". Яке не дивно, у кінці 1930-х діяльність молодих стражників в Румунії зросла, оскільки вдалось отримати офіційну реєстрацію організації: "Skautnbundes der Shomrim".

У Закарпатті діяла інша гілка єврейського скаутингу – мадяромовного. Вона виникла у 1913 році в Будапешті, під назвою "Кадіма", тобто "Вперед". Осередок цього руху створено у 1920 році у Закарпатті – і це була перша скаутська організація в краю. Цікаво, що аналогічні осередки в Кошице і Братиславі виникли лише в 1921 році.

Творцем і постійним лідером закарпатської "Кадіми", яка в середині 1920-х доєдналась до руху "стражників", був інж. Проппер. Під час світового скаутського джемборі в Угорщині у 1933 році він був заступником Юліана Ревая – провідника української делегації, до складу якої входила єврейська група закарпатців.

Коли 29 квітня 1934 року Проппер трагічно втопився в річці Боржава біля Берегово, то пластовий офіціоз написав, що він "багато причинився до зорґанізовання Пласту на Підкарпаттю".

Цікаво, що євреї ставали також і безпосередньо членами українського Пласту. Так, наприклад, із 16 членів пластового відділу імені Олекси Довбуша (!) четверо були євреями.

Відділ цей працював без опіки дорослих, мав власного човна, бібліотеку на 46 томів і видавав тепер вже легендарний машинописний часопис "Севлюшський пластун". Станом на жовтень 1925 року закарпатський Пласт включав 538 членів, в тому числі 27 євреїв, тобто 5%.

Єврейський скаутинг в Закарпатті у 1925 році був другим за чисельністю після українського. Відділи "Кадіми" разом налічували 396 членів. Далі за чисельністю були чеські відділи – 102 особи. Мадяри мали лише 2 відділи із 63 членами (ще 42 мадяри були членами українського Пласту).

Відзначимо, що більше половини або половина єврейського скавтингу усієї Чехословаччини концентрувалась саме в Закарпатті.

У 1932 році тут діяло 10 досить єврейських скаутських відділів чисельністю у 565 членів. А станом на 1930 рік по всій країні працювало 30 відділів "Гашомеру", які охоплювали всього лиш 700 членів.

У 1934 році в Закарпатті вже було 26 частин єврейського скаутингу та 710 членів. Для порівняння – місцевий Пласт налічував тоді ж 88 куренів та 3280 членів.

Українські та єврейські скаути Закарпаття майже щорічно таборували разом або поруч. Перше спільне таборування відбулось у 1924 році у Кам'яниці, біля Ужгороду. Комендантом української частини учасників був Леонід Бачинський, а єврейського – Беля Серень (був ще комендант і для мадярів).

Серед 109 учасників чисто українського табору, який проходив у 1926 році в Лугах біля Сваляви, було 8 євреїв. Учасник пластових таборів в Лугах, які відбувались у 1934-1938 році, згадує:

"Нижче нашого українського табору був табір угорців — "Черкийс", а ще нижче — єврейський — "Хадіма" (може, "Кадіма"). Сусіди до нас, а ми до них ходили в гості на "таборові ватри", і всі три табори змагалися у показі програми. Правда, вони "таборові ватри" розпалювали рідко".

Були різні сторінки в історії українсько-єврейських стосунків, зокрема скаутських…. Галицький пластун Роман Шухевич міг видати себе за єврея і витримати відповідну співбесіду із закарпатським раввином.

Під час розвідки до с. Велика Копаня загинув за українську незалежність пластун-розвідувач Емерих Юда, єврей із Рахова. А серед можливих організаторів єврейського скаутингу був і один з організаторів "Карпатської Січі" – єврей-учитель Микола Вайнберґер із Малого Березного, який теж віддав своє життя за волю України. Треба більше досліджувати нашу історію.

Юрій Юзич

28.12.2018

Медіа-проект «Шалом!» онлайнового видання «Історична правда», який вивчає українсько-єврейський діалог, став можливим завдяки канадійській неприбутковій організації «Українсько-єврейська зустріч».