Єврейське немовля, яке пропало у Львові, шукають ізраїльські родичі — навіть через 80 років

Ця історія почалася з несподіваного мейлу, а потім телефонної розмови з Орі Бікельсом — ізраїльським бізнесменом на пенсії. «Ви займаєтесь українсько-єврейською тематикою, правильно? Допоможіть знайти мого двоюрідного брата, який зник у Львові», — сказав він.

У мене в голові одразу промайнули думки: як і чому ізраїльська дитина зникла в Україні? «А коли він зник?» — уточнив я. «Вісімдесят років тому», — відповів Орі.

«Святиня Господу»
Єврейська родина Бікельс до початку Другої Світової війни майже два сторіччя проживала у Львові. На львівській фотографії (вище) приблизно 1923 року ми бачимо Ефраїма та Фаню (Зісл) Бікельсов — дідуся та бабусю Орі Бікельса. Глава сім'ї вів бізнес, дружина була домогосподаркою.

Правий у другому ряду — Віктор (Авігдор), ліворуч — його брати Юзеф (Йосеф), Шмуель та Ар'є; молодший брат Якуб (Яків) та сестра Розя у нижньому ряду.

Юзеф Бікельс (батько мого співрозмовника), як і його брати Ар'є та Яків, у майбутньому закінчать відділення ветеринарії Львівського Університету. Вони всі хотіли навчатися на звичайних лікарів, але антисемітська відсоткова норма у Польщі обмежувала вступ євреїв до університетів.

Відповідно до сімейної традиції, їхнє прізвище є абревіатурою івритської фрази «Бейт Яаков кдошим ле-Адонай села» — «Дім Яакова — святиня Господу назавжди». Нещодавня перевірка ДНК показала, що їхня родина походить із коенів — священиків Єрусалимського Храму (прямих нащадків по чоловічій лінії Аарона, брата біблійного Мойсея – Ш.Б.).

Як тільки Німеччина напала на Польщу 1-го вересня 1939 року, д-р Юзеф Бікельс був мобілізований як військовий ветеринар. Разом зі своїм кавалерійським полком він потрапив у німецький полон і провів усю війну у концтаборі для полонених офіцерів у Ной-Бранденбурзі.

Польські офіцери не видали німцям, що він єврей. Якось Юзефу наказали з'явитися з барака на повний медичний огляд — і над ним нависла смертельна загроза, бо обрізання могло розкрити нацистам його походження. Тоді офіцер його полку, схожий на нього, пішов на огляд замість Юзефа, наразивши себе на величезну небезпеку.

Після війни Юзеф залишався у Польщі. Його перша дружина загинула у Львові; він одружився вдруге. У новій родині народився син Орі (1953), а через чотири роки всі вони репатриювались до Ізраїлю, куди ще до війни встиг приїхати старший брат Шмуель.

Середній брат Ар'є приїхав туди ж; він урятувався під час Голокосту з фальшивими неєврейськими документами, маючи світле волосся та блакитні очі. Якуб, наймолодший із братів, теж пережив війну, але був убитий польськими націоналістами в районі Білостока у 1945 році.

Доля іншого брата — Віктора Бікельса, — склалася інакше. У травні 1939 року Віктор, 25-річний службовець зі Львова, одружився з єврейською дівчиною на ім'я Рома. Після початку Другої Світової війни Віктор та всі його рідні опинилися спочатку під радянською окупацією у Львові, а з 30 червня 1941 року — під гітлерівською.

Зв'язок між братами Юзефом та Віктором перервався: перший був у німецькому полоні, а другий — у єврейському гетто Львова. Коли 1945-го року Юзеф шукав своїх рідних у Львові, то не знайшов ні дружину, ні батьків, ні сестру Розю, ні брата Віктора з дружиною Ромою. Було очевидно, що всі вони загинули серед 120 тисяч євреїв Львова — жертв нацистського режиму.

Повна невідомість про долю рідних у Львові тривала десятки років.

Лист із минулого
Через 44 роки після війни, Йосеф (Юзеф) Бікельс, який працював ветеринаром на півночі Ізраїлю, отримує листа від невідомої йому родини Юрдига (Jurdyga) з Вроцлава. Лист був надісланий через посла Ізраїлю в Польщі у березні 1989 року.

Едвард Юрдига пише Йосефу Бікельсу:

«Мій батько Ян працював різником у міській різні, а мама Генріка у книжкових магазинах «Атлас» та «Оссолінеум» у Львові. Під час німецької окупації, живучи на вулиці Пєрацького, 359 на Нових Збоїськах, ми переховували двох євреїв: Віктора і Рому Бікельса, а також їх кількамісячного синочка. Хлопчик не був обрізаний і тому знаходився з нами у хаті. Натомість Віктор і Рома вдень ховалися у неглибокому підвальчику під сінями. І тільки вночі виходили на подвір'я.

Мій батько і я, як найстарший син, стояли на чатах, щоби Бікельси могли трохи порухатися. Через репресії, що всі посилювалися, особливо після ліквідації гетто [кінець червня 1943 року – Ш.Б.], Бікельси просили моїх батьків, щоб ті знайшли якусь сім'ю, яка б заопікувалася їхнім синочком.

Батьки знайшли якусь українку. Тоді вони попросили у батька одяг, їжу, гроші і таке інше і, не бажаючи наражати на репресії нашу родину, пішли з нашого будинку. Батькам сказали, що йдуть на Схід до більшовиків. Бо хіба тільки там можуть врятувати собі життя. Перед відходом Віктор залишив листа своєму братові Юзефові Бікельсу, копію якого долучаю.

Що сталося з Ромою та Віктором, я не знаю. Як і те, що з їх синочком. Як репатрианти ми приїхали до Польщі у 1946 році. Кілька разів писав до Польського та Міжнародного Червоного хреста. Мав надію, що вдасться знайти хоча б Юзефа Бікельса».

Далі у листуванні Едвард Юрдига доповнив інформацію: батько помер 1982 року, але мати ще жива. Під час укриття Віктора та Роми у їхньому будинку, Едвардові було 13 років; він не знає, яким чином Бікельси потрапили до них з гетто.

Їхній будинок стояв на окремій ділянці, огорожений парканом. Тому з вулиці нічого не було видно. Він наголосив, що його батьки допомагали євреям безкорисливо, по-людськи.

Едвард не пам'ятав, чи мало ім'я те єврейське немовля. Бікельси та Юрдиги вирішили віддати дитину українці, яка мешкала недалеко в селі та приносила їм у хату молоко та сметану. Назвав два села, де могла жити та українка: Старії Збоїща та Малехів. Обидва села тепер стали частинами Львова.

«Якщо знайдеш дитину»
Так Йосеф Бікельс в Ізраїлі прочитав із запізненням на 44 роки листа від брата Віктора, який загинув у Голокості разом із дружиною Ромою.

«4. VII. 43

Найдорожчий Юзеньку!

Пишу тут останні слова до Тебе. З нашої родини нікого нема, усі вимордувані. Є я, Рома та дитина. Від людей, які вручатимуть тобі цього листа, про все дізнаєшся. Родина Юрдигів — то золоті люди, які спасли нас аж до сьогоднішнього дня. Вони так само були тими, хто сховав нашу дитину, бо ми були змушені віддати її в чужі руки. Загалом, щоб пам'ятав усю життя про допомогу і був вдячним, і щоб того не забув.

Якщо знайдеш дитину, то виховуй її як свою, то єдиний наш нащадок. Він необрізаний, має блакитні очі. Пані Юрдига пізнає його. Такі мої побажання. А тепер прощавай, хай Бог Всемогутній чуває над тобою та дитиною.

Обіймаю з усіх сил і цілую міцно-міцно. Твій люблячий навіки брат Віктор.

Пам'ятай про Тих дорогих та коханих людей.

[Кому] Лікар ветеринарії поручник Юзеф Бікельс №531
Oflag II/K Ной-Бранденбург».

Праведники та пошуки
На підставі одного цього листа ізраїльський меморіальний інститут Голокосту «Яд Вашем» присвоїв у 1994 році Яну та Генріці Юрдигам звання Праведників народів світу — за порятунок сімейної пари Бікельсів з немовлям у 1942-1943 роках.

Єжи Юрдига, молодший із синів Праведників, який підтримував зв'язок з Орі Бікельсом, помер у квітні 2022 року.

Коли у 2000-х роках було відкрито та оцифровано архіви у Львові, виявились реєстраційні картки на всіх членів родини Бікельс, які опинились у 1942 році під німецькою окупацією. З цих документів стало відомо ім'я сина Віктора та Роми Бікельс, — Олександр.

Він народився восени 1942 року. Таким чином, на початку липня 1943 року, коли Олександра Бікельса віддали до української родини, йому було приблизно 10 місяців.

Цей маленький аркуш із львівського архіву — єдиний документ про те, що єврейський хлопчик Олександр Бікельс взагалі існував на планеті Земля.

Орі Бікельс в Ізраїлі досі сподівається знайти свого двоюрідного брата, якому зараз може бути 81 рік. Можливо, він досі живе в Україні, не знаючи про своє єврейське коріння і трагічне дитинство.

Ми звертаємося до всіх читачів, насамперед у Львові та навколо, з проханням про допомогу у розшуку Олександра — сина Віктора та Роми Бікельс, сліди якого зникли рівно 80 років тому, у липні 1943-го.

Звичайно, шанс знайти таку літню людину — приблизно один на мільйон. Але якщо він ще живий, то диво може статися.

І тоді єврейський хлопчик — нащадок священиків Єрусалимського Храму, який прожив все життя як українець, — зможе відновити розірваний ланцюжок поколінь та обійняти своїх родичів в Ізраїлі.

Текст: Шимон Бріман (Ізраїль).
Фото: із особистого архіву Орі Бікельса.