Історик обговорює спроможність музеїв вирішувати складні питання історії
Історія, травма та простір музею. Музеї можуть запропонувати багато образів світу. Від запорошених колекцій артефактів до драматичних сцен, які висвітлюють або уникають нездоланних національних чи культурних наративів.
Нещодавня лекція, яку організував Центр міської історії Центрально-Східної Європи у Львові (Center for Urban History of East Central Europe) розглянула роль музеїв у вирішенні складних проблем історії.
Вадим Альцкан, народжений в Україні, є істориком, що спеціалізується на східноєвропейській, балканській та єврейській історії. Він є директором проекту для міжнародних архівних програм Центру перспективних досліджень з історії Голокосту в Центрі пам’яті жертв Голокосту у США (Holocaust Memorial Museum’s Center for Advanced Holocaust Studies).
Лекція Альцкана отримала назву: «Відсутня сторінка в музеях: історія єврейських громад як складова багатонаціональної спадщини України» (The Missing Page in Museums: The History of Jewish Communities as Part of the Multiethnic Heritage of Ukraine.).
Виклик інтегрованої історії єврейських громад України до музеїв та освітніх систем сучасної України не є проблемою, унікальною лише для цієї країни.
Сусіди України у Східній Європі та постсовєтському просторі стикались з цією проблемою з різними ступенями розчарування та успіху.
Альцкан зробив суттєвий наголос на тому, що для того щоб викликати зацікавлення до життя інших людей, вам потрібно показати ким вони були, як вони жили та чому їх більше тут немає. Музеї відіграють ключову роль у тому, щоб зображати або ж не показувати всього цього.
Отже, яким чином сьогодні представлена єврейська історія в українських музеях? Альцкан відзначив національну мережу приватних фондів єврейських музеїв, із найбільшим у Дніпрі та іншими – в Одесі, Чернівцях, Харкові, Кривому Розі, Хмельницькому, Херсоні, Києві та Львові. Деякі цікаві тимчасові експозиції на даний час проходять у державних музеях, нещодавня виставка відбулась у Львові.
Тим не менше, сучасне знання української громадськості щодо єврейської історії в Україні є фрагментарним та неповним. Чому ж загублена українсько-єврейська історія? І яким чином це можливо повернути до української громадськості?
Альцкан відверто зазначив перелік проблем у розвитку спільно прийнятого українського та єврейського наративу для музеїв й освітнього сектору. Існують непевні та спотворені знання про історії один одного. Є етноцентризм. Є точки зору, які не вписуються в усталені проблеми та канони історії кожної громади.
Альцкан виявив п’ять проблемних зон історії. До них належать: «козацьке повстання Хмельницького» проти поляків у XVII ст.; «народні Гайдамацькі повстання» проти польського панування у XVIII ст.; тут були погроми за часів російсько-царського правління в Центральній та Східній Європі у XIX ст.; після Російської революції 1917-го року відбулась кривава громадянська війна, через кілька десятків років по тому – Голокост. Альцкан запитав, як усі ці історичні події можуть розглядатися обома народами. Чи бачимо ми ці події по-різному? І чому? Все це загострюється й ускладнюється.
Альцкан підкреслив, що за більшу частину своєї історії євреї та українці жили в двох відособлених, у двох паралельних світах. Хоча, наприкінці XIX та на початку XX сторіч діапазон українсько-єврейського діалогу набирав обертів, підбурюваний появою націоналізму та сіонізму, – так і не вдалося реалізувати Український державний проект розбудови після Першої світової війни. Обидва народи звинувачували один одного у зраді іншого.
За іронією долі, як зауважив Альцкан, українсько-єврейський діалог знову з’явився в таборах совєтського гулагу. Євреї та українці розділяли один і той самий фізичний простір, могли відкрито говорити один з одним й незважаючи на відмінність в думках, поділяли спонукання до свободи. Це поклало початок нового діалогу, що зростав завдяки розвитку академічних контактів між єврейськими та українськими діаспорами на Заході.
І, звичайно, як нагадав нам Альцкан, євреї та українці тепер мають свої власні незалежні держави й можуть взаємодіяти як рівні. Більше того, треті сторони не можуть втручатися у цей діалог.
Зараз виникає складне питання, на думку Альцкана, яку саме історію ми повинні навчати та показувати тепер в музеях? Відповідь полягає у тому, щоб уникати чорно-білого підходу. Це має бути багатовимірним, з багатьма відтінками та кольорами.
З погляду Альцкана, українські історики та музеї повинні утримуватись від героїчних міфів та суперечливих фігур, які відчужують неукраїнців. А єврейські історики повинні відмовитись від застарілих українофобських підходів.
«Практичне» минуле для євреїв та українців може підкреслити більш позитивні риси добросусідських взаємин між двома громадами. Знайдіть героїв, які консолідуватимуться для українського суспільства. Тих особистостей, які побудували економіку та промисловість. Усні історії на місцевому рівні будують мости до іншої культури. Як заявив член аудиторії у відповідь на презентацію Альцкана, сьогодні люди хочуть дізнатись про те, як народи жили в минулому, що їх об’єднувало, а не те, що їх розділяло.
Альцкан підкреслив, що сьогодні молоді українці є вільними людьми, які ніколи не зазнали досвіду рабства. Це має вирішальне значення для розвитку громадянського суспільства. Це буде поступовим й тривалим, як показують приклади сусідньої Польщі та Литви. І музеї, які розповідають історію не лише українців, але й усіх хто перебував в Україні, є важливими для формування цього громадянського суспільства.
Це була програма «Єврейська спадщина України» на радіопередачі каналу «Наш голос – українські корені». З вами був Пітер Бейґер із Сан-Франциско. До наступної зустрічі, шалом!
Слухайте програму (англійською) тут.
Текст та розповідь: Пітер Бейґер
Програма «Єврейська спадщина України» виходить в ефір завдяки приватно фінансованій багатонаціональній організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE), метою якої є сприяння взаємопорозумінню між українцями та євреями. Для перегляду стенограми й аудіо файлів цієї та попередніх трансляцій програми «Єврейська спадщина України» можна ознайомитися на веб-сторінці UJE, а також на веб-сторінці каналу Nash Holos.
