Сім уроків Ізраїлю для України

[Примітка редактора: автор Наталія Попович була учасником конференції “Досвід державотворення Ізраїлю: уроки для України” яка була підтримана організаціями «Українсько-єврейська зустріч» та Центр «Нова Європа» в червні 2018 року. Коментар, що подається нижче, спочатку з'явився на веб-сайті "Радіо Свобода".]

Рубрика «Точка зору»

Ізраїль у наші дні часто згадують як країну-приклад для України. Він в оточенні ворогів, але здатний (принаймні поки що) забезпечити демократичний уклад життя. З майже перманентною війною, але з понад 40 тисячами доларів ВВП інноваційної економіки на душу населення. З відносно невеликим населенням, але можливістю впливати на великі міжнародні організації і рішення країн-лідерів.

Мій зв’язок з Ізраїлем пов’язаний із започаткуванням руху академій лідерства в Україні. Наприкінці 2014 року я мала нагоду радити з питань інформаційної політики України главі Адміністрації президента України Борису Ложкіну, який запросив до України Ереза Ешеля, одного з лідерів неформальної освіти в Ізраїлі. З першої ж зустрічі-знайомства було зрозуміло, що академії лідерства – це саме те, що потрібно для створення плеяди молодих лідерів для служіння у всіх секторах нашої країни, включаючи армію. Академії лідерства в Ізраїлі – це 10-місячні програми зміцнення ідентичності і плекання відповідальності і безкорисного служіння власній Батьківщині молодих людей 18-19 років, які вже почали розвиватись в Україні.

Досліджуючи досвід академій лідерства в Ізраїлі, я глибше познайомилась з цією країною. Коли прийшов час трансформувати мій власний бізнес, через подорож – скаутинг і знайомство з представниками бізнесу, армії, громадськими діячами і активістами в Ізраїлі, ми успішно переросли у значно більший бізнес. Тепер ми допомагаємо нашим клієнтам вчитись у людей, які вміють вірити у досягнення неможливого.

Сім уроків Ізраїлю для України, у тому числі у сфері публічної дипломатії

УРОК 1

Перший урок – це сама історія сіонізму, в котрому багато паралелей з українським патріотизмом. Ізраїльська професорка й інтелектуалка Ейнат Вільф у збірнику ессе «Оповідаючи нашу історію» формулює сіонізм – як велику історію натхнення людей на подвиги і пожертву. Це історія про те, що навіть перебуваючи у статусі жертви – не треба сприймати трагедію як фатум. Навіть якщо спільнота пережила маргіналізацію, дискримінацію, приниження, репресії чи навіть геноцид, як євреї свого часу Голокост, а українці в Україні – Голодомор, українська спільнота може стати успішною.

Сіонізм – це про прагнення вийти за рамки «місця», котре Тобі призначають інші. Природно, що війна продовжиться, поки будуть такі країни, як Росія, котра вважає, що українці мають знати своє місце «в русском мірє», не мають право на самовизначення і що Україна – це тимчасовий проект. Настільки активно Росія промотувала свою версію реальності на міжнародному рівні, що попри чотири роки війни не одна країна й досі дивиться на Україну, як країну у сфері впливу Росії.

Уроки сіонізму і постання впливової держави Ізраїль для України – це історія про те, що народ може стати з об’єкту переслідування суб’єктом влади і може впливати на власне майбутнє, не чекаючи, поки його долю вирішать більші чи досвідченіші гравці світової політичної шахівниці. Наразі найкращим прикладом здатності засвоювати цей урок стала Революція гідності, де жодні переговори інших країн із колишнім главою держави не змогли стримати енергію змін, яку несли у собі мільйони українських людей. Брати ініціативу у власні руки, самим формувати власне «місце» і ставати самодостатніми – мабуть найбільший висновок із цієї історії.

УРОК 2

Другий важливий урок Ізраїлю – це багаторічна праця над зміцненням характеру, стержня народу. В академіях лідерства і в розмовах з лідерами думок там часто звучить – ми роздумуємо над тим, що значить бути євреєм сьогодні. Як часто роздумують над цим українці? Яку місію ми маємо для країни, суспільства, світу? В Ізраїлі зрозуміли, що стійкість до викликів країни можна збудувати, тільки дбаючи про найслабшу ланку у суспільстві. Тому Ізраїль – це сотні тисяч громадських організацій з різними місіями, але якщо поєднати їх усіх – це подушка підтримки для будь-якої з верств населення «на чорний день». В Україні нам здається, що сьогодні ми маємо сильне громадянське суспільство. Разом з тим його втома і зосередженість в окремих географічних кластерах чи на окремих темах, без покриття усієї країни, свідчить, що нам ще далеко від динаміки розвитку і сталості організацій в Ізраїлі.

УРОК 3

Третій важливий урок – це лідерство у цінуванні власних людей. Найкращим прикладом цього є одна з найкращих систем охорони здоров’я у світі, якою користуються і вихідці з Європи, і з арабського світу. Це також глобального рівня освіта, що враховує виховання і увагу до особливо обдарованих дітей, вишкіл безпекових талантів для збройних силах і так далі. Це – ставлення до загиблих, полонених і ветеранів. Відома історія про те, як за одного полоненого ізраїльтянина уряд Ізраїлю віддав тисячу терористів. У демократичному Ізраїлі це викликало різні думки, однак уряд наполіг на тому, що життя громадянина Ізраїлю – непересічна цінність. Громадяни Ізраїлю укладають свідомий контракт із державою – якщо потрібно, віддати за неї життя, але знати, що про Тебе подбають. Як висловився Еліав Білоцерковський, посол Ізраїлю в Україні, «Ізраїлю пощастило, що в країни не було жодних природніх ресурсів, були тільки люди, вони і стали найціннішим ресурсом, який ми плекали».

УРОК 4

Україна має навчитись грати на рівних з іншими, послідовно і системно доносити свою точку зору, як це робить Ізраїль. Наприклад, про те, що в Україні за 2017 рік не було насильства щодо єврейських святинь і що це значно здоровіша ситуація, ніж у будь-якій європейській країні – має знати значно більше людей у світі. Це не дозволить Росії та і не дуже прогресивним силам в Ізраїлі спекулювати питаннями антисемітизму чи дискредитувати український патріотизм. Ізраїльтяни мають дуже чітку точку зору з будь-якого питання власних інтересів і роблять усе, щоб бути почутими. У них завжди є кому «піти на ефір». Той, хто представлятиме точку зору Ізраїлю, говоритиме блискучою англійською, матиме профільну освіту з питання, про яке йдеться, і матиме вишкіл щодо спілкування у стресовому форматі.

УРОК 5

Ізраїльтяни не чекають, щоб потім реагувати, а вони, як правило, випереджають. В ізраїльському конгресовому комітеті – аналогу об’єднання українців у світі – працюють групи швидкого реагування, котрі в режимі реального часу на 20 мовах відслідковують і захищають інформаційний простір щодо Ізраїлю. Це можливо тільки тоді, коли громади діаспори в різних країнах тісно пов’язані між собою і координують свою діяльність з «центром». Важливим компонентом успіху тут є ставлення до усіх своїх, як рівноцінних патріотів. В Українi, на жаль, нерідко звучить риторика, що патріоти – тільки ті, хто не поїхали. Патріотизм і ефективність людей для країни не вимірюється тим, де людина перебуває, a тим, який власний слід залишає для історії і наскільки впливає на майбутнє своєї Батьківщини. Ізраїль ставиться до кожного ізраїльтянина, як посла своєї країни. Українці за кордоном можуть стати потужною українською публічною армією, як тільки Україна навчиться їх мобілізовувати.

УРОК 6

Ізраїль вміє аналізувати помилки, Україні рефлексії наразі не вистачає. Як зауважив Дaн Мерідор, історія сіонізму звучить блискуче, але мусить бути збалансованою. Сіонізм мав врятувати європейських євреїв від знищення перед Другою світовою війною, але держава сформувалась надто пізно, на кілька років пізніше, ніж стався Голокост. «Ми пройшли шлях від безсилості у багатьох сферах до лідерства у багатьох сферах. І це стало великим уроком для нас», – зазначив він.

УРОК 7

Українці мусять усвідомлювати, що програти не маємо права. Це те, що дозволило ізраїльтянам сформувати з євреїв і представників інших культур суспільство, котре цінує існування держави Ізраїль. Як часто повторювала Голда Мейр, «сіонізм і песимізм – це взаємно виключні речі». Тож український патріотизм, наполегливість і оптимізм мають стати тим клеєм, що подолає усі виклики державотворення в Україні.

Наталія Попович – президент One Philosophy Group of Companies, співзасновник і член правління Українського кризового медіа-центру.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Наталія Попович
Міжнародний експерт з комунікацій та громадська активістка, співзасновник Українського кризового медіа-центру (УКМЦ) та засновник One Philosophy Group of Companies. Також є членом Сенату Українського католицького університету та однією із засновниць Української академії лідерства. Має понад 20-річний досвід роботи в консалтингових організаціях з питань репутаційної стратегії, розвитку бренда, управлінського коучингу, кризового менеджменту та стратегічних комунікацій в Україні, США та Росії.

«Copyright © 2017 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»

ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.