80 років з часу трагедії Бабиного Яру: творення відкритішої культури скорботи

80 років тому в Бабиному Яру в Києві нацисти вбили понад 33 тисячі євреїв. В цілому близько 100 тисяч людей — євреїв, українців, ромів та інших — вбито в цьому місці 1941 року. На зворушливому заході 30 вересня 2021 року, що його спільно організували Український інститут в Лондоні й «Українсько-Єврейська Зустріч», провідні українські поети Маріанна Кіяновська й Борис Херсонський обговорювали літературні представлення цієї трагедії. Дискусію модерував Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті, який курував освітні програми в Меморіальному центрі Голокосту «Бабин Яр».

Придушена пам’ять
Радянська влада придушувала пам’ять про Бабин Яр. Як пояснив Борис Херсонський, радянське керівництво у 1947 році розпочало власну антисемітську кампанію, в якій діячів єврейської культури переслідували, заарештовували й вбивали. Подробиці того, що сталося в Бабиному Яру, було відкинуто як сіоністську пропаганду, а для вшанування пам’яті про масове вбивство не було зроблено жодних зусиль, що спонукало радянсько-російського поета Євгенія Євтушенка написати у своїй знаменитій поемі «Бабин Яр» 1961 року: «Над Бабиним Яром пам’ятників немає». Тексти про Бабин Яр писали й до Євтушенка, зокрема їдишем, але ці поети й автори так і не побачили своїх творів у друкованому вигляді, сказала Маріанна Кіяновська, додавши, що їхні діти та онуки зберегли ці тексти.

Осягнення трагедії
Перефразовуючи вислів радянсько-єврейського письменника Василя Гроссмана в есеї «Україна без євреїв» — одній із перших докладних розповідей про Голокост, — Дробович завважив, що дивні ті люди, які вчаться нічого не відчувати перед лицем масових вбивств і водночас втрачають сон, наглядаючи за дитиною, яку збила машина. Неможливо зрозуміти масштаби трагедії Бабиного Яру, просто подивившись на статистику, бо кількість жертв годі уявити, сказав Б. Херсонський. Ви можете зрозуміти її лише через співчуття до окремих людей — щоб справді осягнути те, що сталося в Бабиному Яру, нам треба думати про окремі трагедії.

Трагедію такого масштабу можна уявити й осягнути тільки через долі окремих людей, які загинули в ній.
— Борис Херсонський

М. Кіяновська погодилася, відзначивши, що, проводячи дослідження для своєї збірки поезій «Бабин Яр. Голосами», вона зрозуміла, що Голокост — це не статистика, хоч і жахлива, а конкретні люди, які загинули. Вона також зазначила, що по всій Україні під час Голокосту було набагато більше масових вбивств — в її рідному місті в західній Україні вбито близько 16 тисяч людей. Хоча зараз у Бабиному Яру є пам’ятник, інші місця залишаються непозначеними, а особи загиблих — невідомими.

Розвивати культуру скорботи

Роль митців, композиторів, письменників та поетів — сприяти й створювати відкритішу культуру скорботи.
— Маріанна Кіяновська

Глибше розуміння того, що сталося в Бабиному Яру, може допомогти Україні розвинути культуру скорботи, яка на сьогодні не розвинена, вважає Кіяновська. Цей дефіцит означає, що жахливі події — не лише Бабин Яр, а й інші, як-от Волинська трагедія під час Другої світової війни, Чорнобильська катастрофа чи теперішня боротьба проти російської агресії на Донбасі, — ще не обговорювалися відкрито чи щиро.

Єврейська чи українська трагедія? Дробович запитав, чи погоджуються обидва поети з твердженням режисера Сергія Лозниці про те, що Бабин Яр — це трагедія лише для євреїв, а не для українців. Обоє не погодилися. Херсонський підкреслив громадянське розуміння української нації — позаяк єврейський народ є невіддільною частиною цієї нації, різанина в Бабиному Яру стала величезною втратою для України й водночас загальною трагедією для людства. Кіяновська так само розмірковувала про взаємопов’язану природу світу — як лісові пожежі в Амазонії спричиняють зміну клімату, що впливає на все людство, так і трагедії на кшталт Бабиного Яру викликають резонанс далеко за межами кола його безпосередніх жертв. Кожен киянин втратив родича чи сусіда, зазначила Кіяновська, і в кожному місті та містечку був свій Бабин Яр — трагедія зачепила кожного українця. Херсонський визнав, що історичні стосунки між українцями та євреями були складні — від погромів часів Богдана Хмельницького до антисемітських рядків у поезії Шевченка, — проте повне розуміння Бабиного Яру стане можливим лише тоді, коли етнічні українці та євреї вважатимуть себе частиною спільної української нації.

Після дискусії відбулися зворушливі читання творів обох поетів у перекладі Ніни Коссман, Оксани Максимчук та Макса Росочинського.

Джеймс Болтон-Джонс,
Магістрант Школи слов’янознавства та східноєвропейських досліджень Університетського коледжу Лондона.

Вперше опубліковано @Ukrainian Institute London

Переклад з англійської В. Старка.