Дебора Фоґель (1900-1942)

Дебора Фоґель — одна з найпомітніших постатей серед їдишомовних письменників Східної Європи в ХХ столітті. Свої тексти писала здебільшого їдишем і польською мовою, рідше — івритом. Письменниця народилася в 1900 (за іншими даними у 1902) році в містечку Бурштин. Походила з родини галицьких єврейських інтелігентів. Була єдиною в батьків, оскільки рідна сестра Дебори померла дитиною.

Батько Дебори тривалий час був директором єврейської школи в Буршині. В 1910 році родина Фоґелів перебралася до Львова, а батько Дебори розпочав працю на посаді директора школи при Фундації барона Гірша. Під час Першої світової війни Фоґелі перемістилися до Відня, де залишалися до її закінчення. Саме у Відні Дебора склала іспит на атестат зрілості. Опісля родина повернулася та оселилася у Львові. Батько письменниці в той період продовжив працю на посаді директора львівського притулку для єврейських дітей-сиріт, де знайшла на певний час працю виховательки й Дебора. Варто додати, що батько мав на неї великий вплив і дбав про те, аби донька здобула хорошу освіту.

Роки після Першої світової війни для Дебори Фоґель були насичені навчанням, оскільки в 1919 році вона розпочала студії з полоністики, філософії та психології у Львівському університеті Яна Казимира. Докторську дисертацію вона захистила у 1926 році в Ягеллонському університеті. На той час Дебора була однією з перших жінок у Східній Європі, котрі здобули докторський ступінь із філософії. Опісля вона стала до праці при єврейському семінарі Якуба Ротмана у Львові, де викладала психологію та польську літературу.

Міжвоєнний Львів, у якому мешкала Дебора Фоґель, став плідним ґрунтом для розвитку їдишомовного середовища митців, в якому себе віднайшла й Дебора. Вона стала співзасновницею журналу «Цуштаєр», середовище якого прагнуло насамперед вийти за межі провінційної культури, але водночас розвивати, масштабувати культуру їдиш. Дебора Фоґель мала теплі приятельські стосунки з цілою низкою надзвичайно талановитих і важливих осіб того часу — Рахеллю Ауербах, Бруно Шульцем, Станіславом Віткевичем, митцями львівської групи Artes.

У період 1930-х Дебора активно розвивається як письменниця й поетка. Спочатку свої вірші писала німецькою та польською, згодом найчастіше — їдишем. У 1930 році вийшла друком її дебютна поетична збірка «Фігури днів», а невдовзі наступна — «Манекени». У 1935 році Дебора видала збірку короткої прози з автоперекладом польською «Акації квітнуть».

Поза активним професійним життям та розвитком Дебора також створює сім’ю: у 1932 році вона одружується з інженером Шумілом Баренлютом. В 1936 році в них народжується первісток, син Аншель, який став єдиною дитиною подружжя. Дебора продовжує жити й працювати у Львові, де її застає початок Другої світової війни. Якщо за радянської окупації їй ще вдається певною мірою працювати й проживати у своєму помешканні у Львові на вулиці Лісній, 18, то з початком німецької окупації ситуація вкрай погіршилася. Восени 1941 року Дебора разом із чоловіком, матір’ю та сином змушена була оселитися в ґетто. У серпні 1942 року під час ліквідації ґетто Дебора з родиною були розстріляні. Генрик Стренґ, добрий приятель Дебори, впізнав їхні тіла та поховав. Проте місце поховання залишилося невизначеним.

Ім’я Дебори Фоґель довгий час було фактично стертим і забутим. Повернути ім’я письменниці та привернути увагу до її постаті допомогли Єжи Фіцовський, польський поет, переклад, історик літератури й дослідник творчості Бруно Шульца, та Кароліна Шиманяк, професорка Єврейського історичного інституту у Варшаві, де очолює Центр культури їдиш, і кафедри єврейських студій Вроцлавського університету.

Сьогодні тексти Дебори Фоґель доступні для українського читача завдяки перекладам Юрка Прохаська. Обидві поетичні збірки Дебори у 2015 році вийшли в українському перекладі у видавництві «Дух і Літера». У 2018 році в цьому ж видавництві читачеві став доступний переклад книги «Акації квітнуть. Монтажі», а вже наступного 2019 року була опублікована книга «Білі слова», до якої ввійшли раніше неопубліковані есеї та листи Дебори Фоґель. Власне дослідниця та упорядниця збірки «Білі слова» Анастасія Любас дуже влучно свого часу сказала про письменницю під час публічної дискусії «Як наздогнати Дебору Фоґель»: «Фоґель не лише поетка, але й чудовий прозаїк та есеїст. Її проза дуже вишукана, філософська, а есеїстика показує рафіновану інтелектуалку, що писала про естетику, філософські концепти, расизм та антисемітизм, життя львівського єврейства».