Дві сторони однієї медалі
Матеріальна спадщина й родинна історія на єврейських кладовищах
Марла Раухер Осборн,
співробітниця з питань єврейської спадщини організації «Ґешер Галіція»
Зв'язок між дослідженнями єврейської генеалогії та матеріальною єврейською спадщиною не має широкого поцінування, навіть на землях колишнього Галицького королівства, де колись квітла така багата й розмаїта єврейська культура. Зі знищенням цілих єврейських громад у Галичині під час Голокосту для багатьох родинних істориків безповоротно втратився зв'язок між своїми предками та містами, де вони жили поколіннями — працювали, гралися, навчалися, кохали.
Однак нам бракуватиме чогось важливого, якщо ми хочемо глибше зрозуміти наших предків, а уявляти їхнє життя маємо змогу лише за статичними чорно-білими фотографіями та бездушними паперовими записами, відірваними від матеріальних залишків, що збереглися на їхній колись квітучій батьківщині.
Я стала генеалогинею своєї родини задовго до того, як дізналася про існування цих часто пошкоджених матеріальних залишків. У підлітковому віці я з ентузіазмом створювала й розширювала генеалогічні дерева, збирала фотографії та історії що про галицьких єврейських предків мого батька, що про єврейську родину моєї матері з Російської імперії, територія якої захоплювала південь сучасної України та північну Молдову. Пізніше, коли мені було майже 25 років, я подорожувала зі своїм чоловіком Джеєм Осборном, менеджером цифрових мап в організації «Ґешер Галіція», великими й малими містами по всій Європі, де колись жили наші предки. Ми спиралися на карти й записи, листи й усні історії, щоб зрозуміти, яким могло бути їхнє життя. З часом я суттєво розширила спектр джерел, зокрема включила шкільну документацію, ділові каталоги, переписи населення та кадастрові мапи, щоб спробувати повернути життя тим, хто жив раніше, й вивести своє дослідження поза межі окремих осіб і родин, охопивши багаті, розмаїті громади, до яких вони колись належали і в чий культурний розвиток зробили внесок.
Однак ніщо не підготувало мене до шоку від зіткнення з роздрібленою єврейською спадщиною, прихованою, але все ще присутньою, у маленькому місті Рогатин на заході України, де народилася моя бабуся по батьківській лінії. Новий погляд на спадщину спонукав мене два роки пропрацювати у Варшавському фонді збереження єврейської спадщини. Потім я заснувала невелику неурядову організацію у Львові під назвою «Єврейська спадщина Рогатина», щоб підтримати серію проєктів зі збереження спадщини в місті моєї бабусі, як описано в моїй статті у випуску журналу «The Galitzianer» за березень 2018 року. Багато з цих проєктів зосереджувалися на догляді за кладовищами, де євреї Рогатина ховали своїх мертвих, а також на віднайденні й поверненні мацев (надгробків), які колись стояли на їхніх могилах. Я не сама докладаю зусиль у цій ділянці. Нижче я описую, як місцеві й віддалені волонтери працюють по всій колишній східній Галичині, щоб поєднати минуле з сьогоденням за допомогою матеріальних маркерів місця, часу та людей, а також щоб задокументувати й зацифрувати результати.
Еволюція стану єврейських кладовищ
Євреї селилися — і створювали кладовища — у багатьох місцях південно-західної частини Речі Посполитої протягом кількох сотень років до того моменту, коли імперії виокремили цю територію в Галицьке королівство наприкінці XVIII століття. У XIX столітті єврейське населення Галичини зросло вчетверо, сягнувши понад 800 тис. осіб, а його відсоток у загальній структурі населення подвоївся й становив понад 10%. Це стало можливим завдяки розширенню єврейських громад у багатьох містах, містечках і селах.
Кількість єврейських кладовищ у колишній Галичині напередодні вторгнення Німеччини в Польщу у вересні 1939 року достеменно невідома, але, безумовно, обчислюється сотнями. П'ять років тому в рамках проєкту збереження кладовищ за підтримки Програми імені Фулбрайта (jewishheritageguide.net/uk), використовуючи дані Європейської ініціативи щодо єврейських кладовищ (ESJF) та інших джерел, я особисто відвідала 244 єврейські кладовища лише в східній Галичині. У нинішніх польських воєводствах, що охоплюють колишню західну Галичину, ESJF налічує 157 єврейських кладовищ, а в нещодавно опублікованому звіті польського Національного інституту культурної спадщини (NID) вказано, що їх 159. Отже, загалом у межах колишньої Галичини зафіксовано близько 400 відомих єврейських кладовищ, окрім яких можуть бути інші, досі не виявлені місця єврейських поховань.
Кожне з цих кладовищ було заповнене надгробками, що ідентифікували померлу людину та, можливо, містили коротку інформацію про дати її життя, походження й деякі особисті характеристики. Ранні дерев'яні надгробки не витримували впливу часу й стихій, а от кам'яні плити заможних людей були довговічніші, як і надгробки на багатьох похованнях від щонайменше XIX століття.
Однак на території колишньої Галичини, наприклад, у Буську й Бучачі, залишилася невелика кількість датованих надгробків XVI століття. Такі плити дають нам змогу вивчати стилістичні зміни, які протягом століть відбулися з форматом і змістом написів, символічних зображень та орнаментальних архітектурних елементів. Ці особливості описані в чудовій статті Марціна Водзінського про єврейські надгробки в онлайн-енциклопедії євреїв Східної Європи YIVO (encyclopedia.yivo.org/article/1709).
У Галичині єврейське похоронне мистецтво не тільки розвинулося, а й розквітло. У книжці «Вирізьблені спогади» (Carved Memories, Rizzoli International Publications, 2000) Девід Ґоберман пише:
Різьблені надгробки — один із найвизначніших виразів традиційного єврейського мистецтва. Ця форма художньої творчості ... досягла особливо високого рівня розвитку в Смузі осілості в царській Росії та в Галичині. Надгробки України та Молдови ... особливо прикметні декоративністю й винахідливим фігуративним дизайном.
Важливо те, що образне мистецтво й написи на цих плитах протягом поколінь передавали виразні останні записи про окремих осіб й разом про цілі громади.
Голокост знищив не лише ці громади, а й їхню матеріальну культуру. Спустошення єврейських могил, надгробків та цілих кладовищ почалося з окремих антисемітських актів солдатів Вермахту й тих, хто випадково опинився на місці цих актів, але з часом масове перепрофілювання єврейських поховань стало предметом нацистської політики й адміністративних планів на окупованих Німеччиною територіях західної Галичини після 1939 року та східної Галичини після 1941 року. Землі кладовищ передавали окупаційній владі для перепродажу, а надгробки інвентаризували, вилучали й часто ламали, щоб використати їх як будівельні матеріали, зокрема для доріг, фундаментів, доріжок та сходів. У сумнозвісному звіті Кацмана 1943 року про «Вирішення єврейського питання в дистрикті Галичина» є моторошне фото надгробків із підписом «2000 кубічних метрів будівельних матеріалів, отриманих з єврейського кладовища у Лембергу».
На жаль, кінець війни не зупинив руйнування єврейських кладовищ. Після відступу Вермахту з регіону там залишилося мало галицьких євреїв, більшість з них емігрували зі своїх рідних міст протягом наступних кількох років. В результаті на пошкоджених кладовищах майже не залишилося єврейських доглядачів і не було громадських ресурсів для їх ремонту та відбудови. У своїй новій книжці «Знищення єврейських кладовищ у Польщі» (The Destruction of Jewish Cemeteries in Poland, Academic Studies Press, 2024) Кшиштоф Бєлявський документує офіційні польські державні акти, а також неофіційні, але поширені практичні заходи місцевих органів влади та окремих осіб, які спричинилися до дальшого знищення й втрати єврейських кладовищ у західній Галичині.
Східна Галичина, анексована в склад Української Радянської Соціалістичної Республіки, більш безпосередньо зазнавала байдужості — чи й санкціонованої ворожості — радянського режиму до релігійних традицій та попередніх власників майна. Видалення єврейських надгробків із кладовищ продовжувалося, і в наступні десятиліття радянського правління багато кладовищ, зокрема деякі християнські, забудували громадськими спорудами, як-от школами й багатоквартирними будинками. Єврейські надгробки також часто використовували у фундаментах у радянських колгоспах, багато з яких досі видно й сьогодні.
Повернутися, щоб оплакати й відновити зв'язок
Розпад Радянського Союзу 1991 року удоступнив звичайні подорожі з Заходу в Польщу й Україну. Перші відвідувачі залишків колись яскравих єврейських громад, мабуть, були шоковані тим, що вони знайшли, — і тим, чого знайти не змогли.
Попри труднощі багато з тих, хто пережив Голокост, та нащадки єврейських сімей, які емігрували перед Першою й Другою світовими війнами, поверталися, щоб вшанувати пам'ять тих, хто жив і помер у колишній Галичині. Хтось їхав, щоб помолитися на могилах своїх предків, навіть якщо їх було не знайти. Хтось їхав, щоб увічнити пам'ять цілих громад. Дехто приїхав і намагався зібрати й захистити розбиті фрагменти довоєнних надгробків та встановити меморіали жертвам геноциду. Ця діяльність починалася в дуже невеликих індивідуальних масштабах до 1991 року, а пізніше часто відбувалася в колах тих, хто пережив Голокост, та місцевих організацій емігрантів (landsmanshafts). За останнє десятиліття ця практика інтенсифікувалася, хоча й далі залишається незначною, а повномасштабне вторгнення Росії в Україну на початку 2022 року створило проблеми з подорожами та безпекою, призвівши до помітного спаду кількості іноземних відвідувачів та нових меморіальних проєктів.
25 років тому в невеликому місті Рогатин на заході України, де моя неурядова організація проводить роботу зі збереження спадщини, вцілілі євреї та їхні нащадки в співпраці з місцевою адміністрацією і релігійними лідерами обгородили два колишні єврейські кладовища й встановили меморіальні пам'ятники втраченій громаді. За десять років до мого першого візиту кілька цих іноземних гостей у співпраці з мешканцем Рогатина зібрали кількадесят фрагментів переміщених єврейських надгробків й перевезли їх на кладовище. Я ініціювала набагато масштабніший проєкт відновлення лише після того, як померли ті, хто пережив Голокост, та довоєнні емігранти. Приблизно до початку XXI століття основне завдання цих відновлювальних зв'язків полягало в увічненні пам'яті померлих, особливо тих, хто загинув під час Голокосту.
Документування задля пам'яті й вивчення
Інтерес і до єврейської генеалогії, і до збереження спадщини стимулював дедалі активнішу діяльність щодо пошуку та фіксування інформації про єврейські кладовища й надгробки всюди, а особливо в колишній Галичині. Часто ці два напрями розвиваються паралельно, але дедалі більше спостерігаємо зацікавленість і співпрацю між активістами генеалогічних організацій й організацій із питань спадщини в документуванні збережених матеріальних маркерів окремих осіб і громад як своєрідного архіву в камені. Про деякі організації, залучені до цієї роботи, йтиметься далі.
Окрім встановлення пам'ятників на невеликій кількості єврейських кладовищ та місць Голокосту в Польщі та Україні, Комісія США зі збереження американської спадщини за кордоном спонсорувала й керувала широко закроєним вивченням єврейської спадщини, зокрема кладовищ і масових поховань воєнного часу. В Польщі ця робота розпочалася 1991 року, а звіт вийшов у 1995 році. В Україні такі заходи почалися 1994 року, а остаточний звіт опубліковано у 2005 році. До досліджень долучилися понад десяток місцевих експертів і волонтерів для визначення й документування місць поховань, їхні звіти містять важливі історичні нариси про окремі регіони. Дані досліджень нині удоступнює онлайн Міжнародна асоціація єврейських генеалогічних товариств (IAJGS) в рамках Міжнародного проєкту щодо єврейських кладовищ. Дослідження комісії були новаторськими, однак вони виявили лише частину історичних кладовищ колишньої Галичини.
Раніше в цій статті згадано дві інші організації, що виконують подібну роботу: Європейська ініціатива щодо єврейських кладовищ (ESJF) та Національний інститут культурної спадщини Польщі (NID). ESJF втілила амбітний проєкт обстеження й мапування єврейських кладовищ у Польщі, Україні та інших країнах у 2019–2020 роках, щоб створити цінну й вичерпну базу даних про місця їх розташування, межі та фізичний стан. Ця база даних доступна на вебсайті організації. Є також короткі історії довоєнних єврейських громад і фотографії кожного місця з оглядових візитів. Польський інститут NID провів архівне й картографічне дослідження у 2017 році та польові дослідження у 2018–2019 роках у колишній західній Галичині, підтвердивши дані ESJF та знайшовши лише два додаткових кладовища, що відбито в його звіті 2024 року.
Дослідження, що його я провела у 2019–2021 роках у трьох областях України, які охоплюють колишню східну Галичину (Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська), також підтверджує дані ESJF. Я задокументувала менше десятка додаткових кладовищ, усі з яких були обстежені ESJF до 2022 року. Зараз я вважаю, що загальна кількість єврейських кладовищ, виявлених у колишній Галичині, якщо й зміниться, то навряд чи сильно.
Згадані вище дослідження ідентифікують єврейські кладовища, однак вони не включають детального вивчення й документування окремих могил і маркерів, що становить головний інтерес для єврейських генеалогів. На щастя, є інші організації, які реєструють і створюють бази даних єврейських надгробків за допомогою фотографування, переписування та перекладу епітафій. Інтенсивність і якість цієї роботи зростають.
Світовий онлайн-реєстр єврейських поховань (JOWBR) — це найбільша база даних генеалогічних даних про єврейські надгробки з можливістю пошуку. Наразі вона містить понад шість мільйонів записів з понад 11 тис. кладовищ по всьому світу. JOWBR — логічна точка входу для пошуку на основі імен, особливо коли відомий лише регіон поховання. Хоча охоплення кладовищ у колишній Галичині все ще невелике (близько 120 з приблизно 400 в останньому оновленні), JOWBR заохочує подання даних через краудсорсинг, тож сподіваюся, що цей ресурс зростатиме й далі.
У Польщі некомерційна організація «Фонд документації єврейських кладовищ» (FDJC, cemetery.jewsh.org.pl) тримає в штаті невелику команду кваліфікованих дослідників для ретельного переписування даних, зчитаних безпосередньо з надгробків. Це трудомісткий процес, але завдяки йому досягається точність. Крім того, FDJC записує зображення кожного надгробка на кожному кладовищі, внесеного в його базу даних (з функцією пошуку), яка також доступна через сайт Jewish Records Indexing-Poland (JRI-Poland) завдяки партнерству між двома організаціями. Фонд FDJC зосереджувався переважно на Варшаві та Мазовецькому воєводстві, а проте до кінця 2024 року задокументував також 13 західногалицьких кладовищ (10 з них перетинаються з записами в JOWBR).
З 2009 року ізраїльська некомерційна організація «Єврейська Галичина та Буковина» (JGB) відправляє академічні польові групи, укомплектовані університетськими професорами та студентами, для роботи з досвідченими місцевими волонтерами з метою задокументувати найбільші єврейські кладовища колишньої галицької частини України для своєї онлайн-бази даних з можливістю пошуку (jgaliciabukovina.net/132/article/tombstones). До кінця 2024 року JGB повністю задокументувала 18 єврейських кладовищ східної Галичини (16 з них також зафіксовано в JOWBR) і зараз зосереджується на колишній Буковині. Ключова особливість представлення даних з боку JGB полягає у внесенні повних переписаних івритомовних епітафій, що дає дослідникам змогу розглянути альтернативні переклади на бажану мову. Однак база даних не має пошуку за івритськими словами з епітафій.
У рамах незалежних ініціатив, зазвичай щодо окремих міст, також створено дані, до яких іноді можна отримати доступ онлайн, наприклад, через сторінки KehilaLinks на вебсайті JewishGen. Ще один приклад — спеціальний дослідницький проєкт кількарічної давності, в рамках якого було створено й опубліковано з функцією пошуку в базі даних All Galicia понад 6000 записів, зокрема генеалогічно значущі імена й дати як івритом, так і англійською мовою, з нового єврейського кладовища в Бродах, а також GPS-координати та зображення з високою роздільною здатністю.
Особливий випадок «стертих» кладовищ
Прикрий занепад єврейських кладовищ у Галичині під час і після Другої світової війни, як було підсумовано на початку цієї статті, створює постійні ризики втрати як спадщини, так і генеалогічних ресурсів у регіоні. Це невпинна загроза — без втручання накопичені раніше втрати лише зростатимуть. Єврейські кладовища, які були «стерті», тобто цілком позбавлені надгробків, стін та інших видимих територіальних маркерів, залишаються під загрозою перетворення їх на державні або приватні землі, особливо в східній Галичині, де розпад Радянського Союзу призвів до хаосу з записами й правилами щодо меж власності та володіння. Незаконно розграбовують навіть частково зруйновані кладовища.
Стирання єврейських кладовищ пояснює, чому така велика частка їх не задокументована в генеалогічних базах даних. Дослідження NID в історичній західній Галичині виявило такі факти: менш ніж 20% кладовищ відносно добре збережені; понад дві третини позначено «у стані занепаду» (з деякими або значними втратами надгробків), третина з яких повністю стерті; 10% забудовано й втрачено. В історичній східній Галичині дані дослідження ESJF показують, що майже половина всіх єврейських кладовищ «знесені» (англ. demolished), тобто або стерті, або забудовані. Ця холодна статистика підтверджує шок і розпач, що їх відчувають відвідувачі регіону, коли самостійно роблять для себе ці сумні відкриття.
Однак у багатьох випадках розграбування й стирання єврейських кладовищ вкрадені надгробки перемістили деінде й використали під інші потреби (пошкодили), але не знищили. Поступово, мірою того, як дорожнє покриття зривають задля модернізації та проведення комунальних робіт, будівлі й мости ремонтують чи зносять для відновлення, а рівень води в річках падає в посушливі роки й триває вплив звичайних сил ерозії, єврейські надгробки знову з'являються — іноді в несподіваних місцях. Все частіше в Польщі й Україні, а також в інших країнах, постраждалих під час Голокосту, з'являються новини про цілі вулиці чи громадські площі, на яких знаходять шари укріплень, зроблені з викрадених єврейських надгробків. Набагато більш поширені нерозказані історії про окремі камені, залишені при дорозі чи річці після невеликих будівельних робіт. Зазвичай робітники усвідомлюють історичний злочин і хочуть вивезти надгробки, але не знають, куди їх подіти, бо в місті немає євреїв, в яких можна було б запитати, а обізнаних неєвреїв, які могли б порадити, мало.
Дві попередні статті в цьому журналі описують подібні ситуації, а також зусилля щодо відновлення й збереження переміщених єврейських надгробків. У випуску журналу за березень 2023 року Артур Курцвейл обговорює волонтерський проєкт з вилучення понад 200 фрагментів надгробків з доріжки біля будинку, що його німецька влада використовувала під час воєнної окупації Добромиля на заході України. Він також розповідає історію будівництва меморіальної стіни з фрагментів на стертому єврейському кладовищі цього міста, що дало змогу повторно прочитати багато каменів. У випуску за червень 2024 року Скотт Ґенцер описує роботу з вибирання десятків надгробків з річки Віслока в Мельці (Польща) та пізніший проєкт із вилучення сотень фрагментів з міської площі. Важливо, що епітафії на знайдених плитах переклали англійською мовою та опублікували з зображеннями у форматі книги для генеалогічних та історичних досліджень.
Нещодавно було започатковано нову ініціативу, спрямовану на сприяння віднайдення переміщених єврейських надгробків у західній Україні. В рамках ініціативи документи з зображеннями та епітафіями на плитах з’явилися онлайн у новій базі даних під назвою Jewish Stones UA, яка доступна для пошуку івритом, українською та англійською мовами. Проєкт зосереджується на віднайденні надгробків, щоб заповнити прогалини в більших і відоміших онлайнових базах даних. Він також має на меті стимулювати нові проєкти з віднайдення надгробків через місцеві й транскордонні партнерства, удоступнюючи дані для використання з боку не лише єврейських генеалогів, а й місцевого українськомовного населення в містах, де кладовища часто є єдиною збереженою єврейською спадщиною.
Проєктом керує Саша Назар, львівський активіст з питань єврейської спадщини й директор Львівського товариства єврейської культури ім. Шолом-Алейхема та Львівського волонтерського центру, підрозділу львівської місцевої єврейської доброчинної організації «Хесед-Ар'є». Назар організував численні акції з віднайдення надгробків у Львові, став рушійною силою ініціативи в Добромилі, що її описав Курцвейл, і бере участь у поточному проєкті в Сокалі, а також в інших місцях.
База даних «Jewish Stones UA» містить дані про віднайдені надгробки в Добромилі, Львові та Сокалі. На вебсайті також повністю задокументовано нове єврейське кладовище в Збаражі значною мірою завдяки місцевій українській дослідниці Тетяні Федорів. Крім того, протягом 2026 року триватимуть заходи для фіксації понад 500 фрагментів надгробків, що їх знайшли ми й інші люди в Рогатині.
На сьогодні більшість роботи з фотографування, переписування й перекладу знайдених надгробків для бази даних «Jewish Stones UA» виконали волонтери, які працюють із Назаром, а витрати на вебсайт й технічні витрати профінансували донори з Німеччини та США, а також моя НУО «Єврейська спадщина Рогатина». Зображення й генеалогічні дані щодо надгробків у Добромилі вже надіслано до JOWBR. Сподіваємося поділитися нашими даними і з іншими відомими базами даних.
Співпраця між громадами
Для збереження спадщини єврейських кладовищ у регіоні історичної Галичини та документування вміщених там генеалогічних ресурсів необхідні різноманітні взаємопов'язані дії людей, що виконують різні ролі. Часто місцеві жителі в Польщі й Україні визнають єврейські кладовища у своїх містах спільною спадщиною єврейських громад за кордоном та їхніх власних громадянських громад.
Партнерство — формальне й неформальне — може створити найкращі умови для успішного збереження, зокрема для довгострокового догляду й захисту, а також для нових проєктів документування. Як засвідчує наш більш ніж дванадцятирічний досвід роботи в Рогатині, муніципальна влада й жителі, що мешкають поруч із кладовищами, а також місцеві історики, вчителі й бібліотекарі можуть стати ключовими партнерами для єврейських нащадків за кордоном, які бажають відновити зв'язок із родинними місцями. Ми бачимо це явище і в нових та поточних проєктах у Польщі.
У своїх статтях Курцвейл і Ґенцер висвітлюють співпрацю місцевих жителів з євреями з-за кордону з метою відновити надгробки, доглядати за кладовищами та зберігати пам'ять за допомогою знаків, пам'ятних заходів і публікацій. Проєкти Назара з відновлення надгробків завжди залучають як євреїв, так і неєвреїв, українців та іноземців. Пов'язані зусилля з документування від самого початку також часто є проєктами співпраці багатьох людей.
Використання партнерств співпраці у збереженні пам'яті також проілюстровано в роботі Віталія Камозіна з Об'єднаної єврейської общини України (ОЄОУ). Протягом кількох років він співпрацював з такими регіональними активістами, як Назар, місцевими єврейськими громадами, міськими адміністраціями, а в деяких випадках і з родинами нащадків з-за кордону, щоб успішно встановити інформаційні маркери на десятках пошкоджених або стертих єврейських кладовищ у східній Галичині та в понад ста місцях по всій Україні попри війну з Росією.
Ці маркери підвищують обізнаність про історичну й поточну актуальність цих місць як для сусідів, так і для іноземних відвідувачів, що особливо важливо в тих випадках, коли на місці кладовища залишилася пустка. У багатьох задокументованих випадках, зокрема в Рогатині та в селі Скелівка поблизу Самбора, ці нещодавно позначені місця стають місцем збору для повернення віднайдених надгробків — деякі з них анонімно повертають місцеві жителі.
На мою думку, спеціальна група JewishGen (SIG) щодо сусідньої Бессарабії може слугувати для галичан чудовою моделлю співпраці в справі документування й збереження кладовищ. Як спільнота родинних дослідників, члени цієї SIG працювали одне з одним, а також із місцевими підрядниками й волонтерами, щоб задокументувати надгробки. Вони створили повні записи про надгробки майже 75% відомих кладовищ (загалом їх понад 80) і вже подали більшу частину цієї інформації до JOWBR. Група SIG також починає роботи з розчищення та відновлення кладовищ.
Висновки
Згідно з єврейською традицією, кладовище — це святе місце, навіть священніше за синагогу. Для євреїв догляд за кладовищами — важливий релігійний і соціальний обов'язок. Талмудичний вислів «Єврейські надгробки кращі за королівські палаци» відбиває турботу, з якою варто ставитися до єврейських могил і кладовищ.
За нормальних обставин вся єврейська громада охоче бере участь у захисті, ремонті й обслуговуванні кладовищ. Голокост знищив громади, ускладнивши догляд за кладовищами. Однак рішучі люди й організації можуть і далі показувати, що, налагоджуючи мости співпраці з сучасними громадами, ми спроможні відновлювати, зберігати й документувати нашу спільну історію.
Примітка редактора: Якщо в підписах не зазначено інше, фотографії для цієї статті надала НУО «Єврейська спадщина Рогатина».
Ця стаття вперше з'явилася у випуску журналу «The Galitzianer» за березень 2025 року. Дозвіл на передрук статті надала організація «Ґешер Галіція». Журнал «The Galitzianer» доступний для членів «Ґешер Галіція». Для отримання додаткової інформації відвідайте сайт http://www.geshergalicia.org/.
З англійської переклав В. Старко.
