Епштейн, який поєднав Україну, Ізраїль та США
Як єврейський хлопець із загубленого серед лісів та боліт українського містечка на Чернігівщині став другом президента США та відіграв ключову роль у визнанні Держави Ізраїль Сполученими Штатами.
1903 року в маленькому містечку Сновськ Чернігівської губернії народився єврейський хлопчик — Ілля (Еліягу івритом) Епштейн. Його батько Менахем-Мендель торгував деревиною, яку заготовляли у місцевих лісах, а його мати Рівка, із роду знаменитих рабинів, займалася домашнім господарством. Серед 2500 мешканців Сновська було майже 1000 євреїв (42% населення).
Хлопчик навчався спочатку у «хедері» — єврейській початковій релігійній школі, а потім у гімназії. У старших класах гімназії його застала революція та громадянська війна, які перевернули все звичне життя.
Різні армії та влади змінювали одна одну в містечку, яке було відрізане річками, лісами та болотами від великих міст та великої політики. Але юний Ілля мріяв про казкову та далеку Землю Ізраїлю. Він вступив до сновської сіоністської організації «Цеірей Ціон» («Молодь Сіону») і очолив її в 17 років.
1922 року Ілля Епштейн переїжджає до Києва і починає вивчати медицину в Університеті, але йому не судилося стати лікарем.
Комуністична влада робить сіоністські організації поза законом, тому Епштейн продовжує сіоністську діяльність у Києві в умовах підпілля. На одній із таємних конференцій сіоністів Іллю Епштейна заарештовують разом із усіма учасниками.
Секретна поліція більшовиків (ДПУ) встановлює нагляд за молодим студентом. У звітах Київського ДПУ за 1922 рік зберігся список лідерів сіоністських організацій України, які брали участь у підпільному з'їзді — за номером 30 там фігурує Ілля Менделевич Епштейн від Сновської організації.
Цікаво відзначити, що не якісь «таємні антисеміти» громили сіоністське підпілля у Києві та Україні. На всіх архівних документах ДПУ видно прізвища євреїв-комуністів, які переслідували своїх одноплемінників.
На сіоністській підпільній конференції Ілля Епштейн був звичайним учасником, але не доповідачем. Може, саме тому чекісти не порахували його ватажком та лідером, але вирішили просто позбутися його без судового вироку.
У житті сновського хлопця сталося одне з чудес: як покарання за його діяльність, він був просто висланий за межі СРСР 1924 року. Комуністична ідеологія тих років стверджувала, що «найбільше покарання для ворогів Радянської влади — це позбавити їх щастя жити в СРСР».
Епштейн поїхав до Латвії до соратників із сіоністського руху. У 1925 році він брав участь у європейській конференції молодих сіоністів у Данцигу, а потім приїхав жити до Землі Ізраїлю, яка тоді була під керуванням британського мандата.
До 1930 року Ілля був сільсько-господарським робітником і будівельником. Потім він почав навчатися в Єврейському університеті в Єрусалимі, а далі продовжив вивчати політику і культуру Близького Сходу в Американському університеті в Бейруті, в якому вивчив англійську.
На початку 1930-х років він занурявся в етнографію арабів настільки глибоко, що майже рік кочував із бедуїнським племенем по пустелі.
Як молодого фахівця, Епштейна з 1934 року взяли на роботу до відділу Близького Сходу політичного департаменту Єврейського Агентства — де-факто у структуру МЗС майбутньої Єврейської держави.
Навесні 1945 року Ілля (Еліягу) Епштейн був спрямований до політичного представництва Єврейського Агентства у Вашингтоні. У травні того ж року він працює в Сан-Франциско на всесвітній конференції з розробки статуту та головних документів для створення ООН.
Перед Епштейном стояло найважливіше завдання: перенести до документів створюваної ООН усі юридичні норми Ліги Націй, яка ще у 1920-х роках зафіксувала право єврейського народу на створення у майбутньому своєї держави, спираючись на рішення конференції у Сан-Ремо (1920) та на Декларацію Бальфура (1917). Делегації арабських країн виступали різко проти перенесення цих норм до документів ООН.
Еліягу Епштейн виявив у Сан-Франциско свої величезні таланти переконання. Він активно працював із дипломатами провідних країн світу. Серед тих, хто доброзичливо ставився до права євреїв на свою державу, була й делегація Української РСР. До складу цієї делегації входили кілька відомих українських учених, включаючи ректора Київського Університету, студентом якого колись був уродженець Чернігівщини Ілля Епштейн.
Глава української делегації — народний комісар закордонних справ УРСР Дмитро Мануїльський, — відіграв ключову роль у підготовці документів ООН, очолюючи розробку преамбули та першого розділу Статуту про цілі та принципи ООН. У результаті зусиль Епштейна важливі для сіоністів параграфи увійшли до документів ООН.
Успіх у Сан-Франциско в 1945 році підняв рейтинг Епштейна в очах майбутнього першого прем'єр-міністра Ізраїлю Давида Бен-Гуріона, який на початку 1948 року послав Епштейна головою офісу Єврейського Агентства у Вашингтоні. Де-факто, Бен-Гуріон довірив йому пост посла майбутнього Ізраїлю у головній наддержаві.
Але найважливішим завданням було заручитись підтримкою президента Гаррі Трумена на користь створення Держави Ізраїль та її визнання Америкою. На цьому шляху були величезні труднощі, тому що держсекретар Джордж Маршалл був категорично проти визнання Ізраїлю, побоюючись конфлікту з арабським світом. Маршалл відмовлявся навіть зустрічатися з Епштейном.
Посланець єврейського народу знайшов контакт із Кларком Кліффордом — молодим помічником господаря Білого Дому, який був прихильником створення Єврейської держави. Кліффорд увійшов до Овального кабінету і нагадав Трумену про трагедію євреїв Європи і про ті жахіття нацистських концтаборів, які президент особисто бачив, приїхавши на Потсдамську конференцію влітку 1945 року. Трумен погодився прийняти Епштейна — через голову держсекретаря.
Так уродженець Чернігівщини потоваришував із лідером вільного світу. Епштейн багато розповідав йому про Близький Схід. Гаррі Трумен був вірним євангелістом-баптистом з Півдня, для якого Біблія була настільною книгою з життя. Для віруючого християнина Трумена була очевидна базова істина про те, що сам Творець подарував Святу Землю народові Ізраїлю.
Трумену подобався прямолінійний, академічний, але водночас пристрасний стиль Епштейна, який був спеціалістом з Близького Сходу, що допомогало йому надавати Трумену історичний контекст, якого потребував президент США.
В історичний день п'ятниці 14-го травня 1948 року, коли в Тель-Авіві під керівництвом Давида Бен-Гуріона проходила церемонія проголошення незалежності Держави Ізраїль та підписання Декларації Незалежності відродженої єврейської країни, Еліягу Епштейн доставив до Білого Дому лист на ім'я Гаррі Трумена:
«Акт про незалежність набуде чинності в одну хвилину після шостої години вечора 14 травня 1948 року за вашингтонським часом. Маючи повне розуміння глибокого зв'язку і симпатії, що існувала і зміцнилася за останні тридцять років між урядом Сполучених Штатів і єврейським народом Палестини, я отримав від Тимчасового уряду нової держави дозвіл передати це послання і висловити надію на те, що ваш уряд визнає і прийме Ізраїль до спільнот націй.
З повагою,
Еліягу Епштейн».
Відповідь Трумена про визнання Держави Ізраїль надійшла вже через 11 хвилин — о 18:11! Ізраїльський дипломат пізніше згадував, що швидкість визнання була настільки несподіваною, що приголомшила дипломатичний світ, особливо Державний департамент США, який намагався завадити цьому.
Еліягу Епштейна було призначено першим офіційним послом Ізраїлю в США. При вступі на посаду він івритизував своє прізвище, помінявши Епштейн на Ейлат — за назвою міста на півдні Ізраїлю.
Коли перший глава МЗС Ізраїлю Моше Шарет (Мойсей Якович Черток із Херсона) вирішив замасковано повідомити свого посла в США про взяття міста Ейлат на Червоному морі ізраїльською армією, його термінова телеграма у Вашингтон увійшла до історії дипломатії Ізраїлю: «Еліягу Ейлату. Епштейн у наших руках».
У 1949 році посол Ізраїлю подарував президенту США в Овальному кабінеті величезний футляр із міді та срібла роботи єрусалимського ювеліра — для сувою Тори, який роком раніше подарував Гаррі Трумену перший президент Ізраїлю д-р Хаїм Вейцман. Ці футляр і сувій досі зберігаються у Президентській бібліотеці та музеї Гаррі Трумена в Індепенденсі, Міссурі.
З 1948 по 1950 роки Еліягу Ейлат був послом Ізраїлю в США та одночасно членом ізраїльської делегації в ООН; у 1950-1959 роках він був послом Ізраїлю у Великій Британії.
Еліягу Ейлат (Епштейн) видав ряд книг та досліджень з політології Близького Сходу та історії світової дипломатії.
У 1962 році він був обраний президентом Єврейського Університету в Єрусалимі і залишався на цій посаді до виходу на пенсію у 1968 році.
На посаді президента найстарішого університету країни, перший посол Ізраїлю в США відвідав у 1966 році свого старого друга Трумена і попросив дозволу назвати Науково-дослідний інститут зі сприяння миру ім'ям Гаррі Трумена. Очевидці кажуть, що Трумен був зворушений до сліз думкою про те, що його ім'я буде увічнено в Ізраїлі та пов'язане із Центром просування миру в самому серці Єрусалиму.
«Нью-Йорк Таймс», публікуючи 1990 року статтю з приводу смерті Еліягу Ейлата, назвала його «засновником Держави Ізраїль».
Але якби Іллю Менделевича Епштейна не було вигнано за межі СРСР у 1924 році, його біографія та походження майже не давали йому шансів на виживання. Як сіоніста його розстріляли б у період сталінських репресій наприкінці 1930-х років, а як єврею йому загрожувала смерть під час гітлерівської окупації України.
Понад 700 євреїв містечка Щорс (так називався Сновськ у 1935–2016 роках на честь червоного командира Громадянської війни) було розстріляно нацистами в період Голокосту; серед них були й родичі Іллі Епштейна.
З кінця лютого до кінця березня 2022 року місто Сновськ Чернігівської області України було тимчасово окуповане новими загарбниками — російською армією. Наразі Сновськ продовжує перебувати у прифронтовій зоні під постійними ударами агресора.
Сподіваюся, що після закінчення війни в Україні місцева влада містечка Сновськ знайде можливість увічнити пам'ять про одного з найвидатніших своїх земляків, давши назву одній із вулиць на честь Іллі Епштейна — Еліягу Ейлата.
Текст: Шимон Бріман (Ізраїль).
Фото: Національна Бібліотека Ізраїлю та Центральний Сіоністський архів.
