Історична фальсифікація: Як російська пропаганда затемнювала століття мирного співіснування українців і євреїв

Первісно опубліковано італійською мовою @Linkiesta.it.

Мауріціо Стефаніні

На думку Павла-Роберта Маґочія, завідувача кафедри українознавчих студій у Торонтському університеті, російська пропаганда наголошує на рідкісних випадках антисемітизму в Україні, аби виправдати так звану денацифікацію країни.

«Обговорення двох важливих книг із Торонтського університету» — так називалася подія, що відбулася 4 червня в Інституті громадських справ ім. Ф. Ґваріні Університету ім. Джона Кабота. Після представлення з боку директора Інституту, історика Федеріґо Арджентьєрі — одного з найавторитетніших дослідників історії Східної Європи й найбільшого італійського фахівця з революції в Угорщині — з аудиторією спілкувався Павло-Роберт Маґочій, професор історії та політології й завідувач кафедри українознавчих студій у Торонтському університеті.

Професор Маґочій народився в Нью-Джерсі й має водночас угорські й русинські етнічні корені. Він є почесним президентом Світового конгресу русинів — невеликого, спорідненого з українцями, але окремого етносу. Водночас професор Маґочій є фахівцем із питань національності загалом, і за його редакцією вийшла друком важлива збірка есеїв про корінні народи Канади. Однак насамперед він вивчає історію України. Оскільки професор сам є американським українцем і за походженням належить до двох етнічних меншин, то його праці — вагома відповідь на наратив про Україну як ультранаціоналістичну країну, що пригноблює неукраїнців на своїй території.

Одна з книг, представлених на події, — «Євреї та українці. Тисячоліття співіснування» (2016). Професор Маґочій написав її у співавторстві з Йохананом Петровським-Штерном, американським фахівцем з юдаїки, народженим у Києві. У своїй книзі автори намагаються пояснити, що насправді періодів мирного співіснування українців і євреїв було значно більше, ніж періодів сутичок.

Іншу презентовану книгу — «Бабин Яр: Історія і пам'ять» (2023) — професор Маґочій написав разом із Владиславом Гриневичем, старшим науковим співробітником Інституту політичних і етнонаціональних досліджень при Національній академії наук України. У цій праці розповідається про місце, яке під час німецької окупації стало ареною жахливого знищення людей — євреїв, а також ромів, військовополонених, комуністів й українських націоналістів. Нещодавно з-під пера професора Маґочія з’явилася також коротка брошура з поясненням української ідентичності —  «Ucraina redux: державність та національна ідентичність». Італійське видання цієї праці теж представили в Інституті громадських справ ім. Ф. Ґваріні, тож із цієї нагоди ми взяли в автора інтерв’ю.

Одна із двох представлених книг подає панорамний огляд і тематичне представлення двох дуже важливих народів, які живуть на території теперішньої держави Україна — українців та євреїв. Книга структурована тематично й розглядає різні аспекти взаємодії двох народів за останнє тисячоліття: моделі поселення, економічний уклад, музику, театр, мистецтво, скульптуру, архітектуру, історію. Автори також показують, що часи конфліктів, що їх згодом особливо акцентували, насправді були дуже обмеженими на тлі загального періоду, на який припадає значно більше століть спільного щоденного життя, взаємодії та співіснування. В сучасній Україні є сліди єврейських поселень, які сягають періоду римського й візантійського панування в Криму два тисячоліття тому. Окрім того, існували окремі єврейські колонії, які зазвичай провадили торгівлю.

У добу до Київської Русі існував Хозарський каганат. Деякі з правителів цього унікального утвору в IX столітті прийняли юдаїзм, тож його стали розглядати ще як першу єврейську державу, хоча він лежав не виключно в Україні, а більше в районі нижньої Волги. Однак по-справжньому значуща присутність євреїв сформувалася в XV і XVI століттях і сягнула піку в першій половині XVII століття. Тож залишмо поза увагою античність, а звернімося лише до середньовічного періоду Київської Русі — це 1000 років. Якщо ще більше звузити огляд і почати відлік від часу закріплення єврейського поселення, то це 450 років. То скільки ж із цих 450–1000 років були позначені насильством між євреями й українцями? Не більше, ніж 18–20.

Насамперед ідеться про повстання Богдана Хмельницького 1648 року, щодо якого єврейські хроніки фіксують надзвичайно велику кількість вбитих євреїв, а саме 300 тисяч. Ізраїльські вчені та євреї скоротили це число до не більше ніж 18 тисяч. Повстання тривало три роки. Наступний період знищення євреїв настав наприкінці другої половини XVIII століття під час гайдамаччини, що тривала два роки.

Якщо перейти до XIX століття, то перший погром на українській території стався 1880 року. І тут йдеться насамперед про захоплення власності, побиття тощо, тоді як людських жертв було відносно небагато. Такі дії сягнули кульмінації під час погрому 1906 року в Кишиневі — місті, яке формально навіть не розташовано в Україні, оскільки є столицею Молдови. А проте це частина нашого світу, тож додаємо ще два роки. Перші масштабніші погроми фактично відбулися після Першої світової війни у 1918 й 1919 роках, переважно в Україні. Знову ж таки, це період тривалістю два роки, а потім далі немає нічого аж до Голокосту. Повторюся: якщо все підсумувати, отримаємо 18–20 років насильства на тлі загального періоду тривалістю 450–1000 років.

Але що можна сказати про всі інші часові періоди? Понад щонайменше чотири століття євреї та українці жили разом, спільно вели торгівлю, зрідка навіть одружувалися між собою. Безперечно, культура була для них спільною. Історія відносин між євреями й українцями на території України — це переважно історія співіснування, в якій були нетривалі, на щастя, хоч і серйозні періоди жахливого насильства.

Наскільки важливими були євреї для України, а Україна — для євреїв?

Євреї зробили величезний внесок в історичний розвиток України: як через навчання й дослідження, так і через власну будівничу діяльність. І навпаки, українці мали вплив на євреїв, які жили поміж них.

Однак російська пропаганда наполягає на випадках антисемітизму, щоб настирливо просувати гасло про денацифікацію України.

Саме так, це пропаганда. Соціологічні дослідження показують, що сьогодні Україна має найнижчі показники антисемітизму в Європі. Україна з 1991 року є незалежною державою, і дослідження показують, що етнічні й релігійні відмінності не мають майже ніякого значення для величезної більшості населення цієї України від 1991 року. Якраз особи, які проживають поза межами країни в діаспорі, більше схильні загострювати проблему ідентичності — саме тому, що відчувають оточення інших людей.

До обрання Зеленського ніхто ніколи не говорив про той факт, що він єврей, ніхто не робив зневажливих коментарів з цього приводу, і він сам ніколи не ідентифікував себе як єврей. Він був змушений це зробити пізніше після того, як став президентом, і лише тому, що була спроба зовнішнього втручання — як вважали, вона могла бути успішною — з боку росіян, які вели пропагандистську війну, стверджуючи, що українці є антисемітами, щоб спровокувати конфлікт між ними і євреями. Тоді вже Зеленський відповів, щоб спростувати цей закид, — і йому це вдалося. Власне, наполягання на антисемітизмі українців було важливим пунктом у порядку денному московської пропаганди, який згодом зник саме тому, що не мав успіху. Однак гасло про денацифікацію залишається й продовжує діяти.

Власне кажучи, як можна говорити про денацифікацію, коли країну очолює президент-єврей?

Це тільки слова, які становлять невіддільну частину не лише пропаганди, а й інформаційної війни з боку держави, що просто заперечує саме існування України. Я вважаю, що це важливо, тож не варто цього забувати. Чи говоримо ми про царський уряд, чи про радянський уряд, чи про сьогоднішню Російську Федерацію, Росія просто не здатна прийняти ідею, що Україна зі своєю мовою й культурою може існувати окремо від неї. Займаючи таку позицію й намагаючись її утвердити через насильство, Росія застосовуватиме будь-які методи, щоб ослабити свого ворога.

Аж до геноциду? Це дискусійне питання. Дехто стверджує, що російські наміри асимілювати українців все-таки відрізнялися від геноциду, який передбачав би фізичне знищення.

Геноцид і погром — це такі собі яскраві терміни, що іноді межують із прагненням створити сенсацію. Однак саме український єврей зі Львова, Рафал Лемкін, дав визначення терміну геноцид. Цікаво, що хоча Лемкін був євреєм, цей термін він виробив із відсиланням не на Голокост, а на Голодомор 1932–1933 років в Україні. За його словами, це найкращий приклад геноциду. Я повторюю, що російська культура, можна навіть сказати, у своїй більшості російський народ, який сформувався, безперечно й російські уряди від епохи царизму до радянської влади й до наших днів у дуже послідовний спосіб просто не можуть прийняти того факту, що українці не становлять частини «русского мира». Політично, культурно, а також, можна сказати, лінгвістично. Вони ж традиційно вважали «украинское наречие» просто діалектом російської мови. З їхнього погляду, українців не існує, українська мова — це діалект російської, а українці насправді є відгалуженням великого російського народу. І якщо ти з цим не згідний, то тебе треба знищити. Тебе потрібно знищити як індивідуума, тебе потрібно знищити як ціле суспільство, а тепер тебе потрібно знищити як Державу. Це не зміниться, бо не зміниться російська ментальність й історична традиція, яка існує вже століттями.

Переклад з італійської Оксани Бодак

Відео до теми: Павло-Роберт Маґочій виступає в Університеті ім. Джона Кабота в Римі