KyivPost: Боротьба з брехнею, кадр за кадром

ТОРОНТО — Поки тривають бої в східних регіонах України, ізраїльський фотограф Олександр Щербаков провадить свою кампанію за правду.

Провівши понад два місяці на київському Майдані на початку цього року, Олександр Щербаков передає свої враження від пережитого через світлини, зняті під час одних із найбурхливіших днів в історії сучасної України. Нещодавно кілька його фотографій з Майдану було виставлено у знаменитому московському Музеї та громадському центрі ім. Андрія Сахарова, а цього тижня завершилася виставка його портретів з Майдану на фестивалі «Ashkenaz» у центрі «Harbourfront» у Торонто.

«Я боротимуся проти пропаганди за допомоги анти-пропаганди, — говорить Щербаков про безперервні спроби Росії зганьбити та дестабілізувати Україну. — Анти-пропаганда сильніша за автомат Калашникова».

Все почалося з того, що Майдан, серце української революції, привабив Щербакова як місце, де він любив гуляти в юності.

«Я виріс на Майдані, я бував там щодня і всі мої друзі були на Майдані», — пригадує він.

Однак, будучи ізраїльтянином, який народився в Україні, Щербаков також хотів пересвідчитися, чи мали стосунок до дійсності звинувачення щодо фашизму й антисемітизму з боку протестувальників, які поширювали російськими ЗМІ. Він ніколи не стикався з антисемітизмом в рідному Києві, навіть із боку скінхедів, з якими він якось мав нагоду обмінятися кпинами. Однак, він пам'ятав і про ганебні сторінки в історії України. Тож чи могли бути правдою російські закиди?

Прибувши з Тель-Авіва, Щербаков побачив на власні очі, що ситуація у Києві кардинально відмінна від тієї, про яку повідомляють російські ЗМІ.

«Я сам почав шукати антисемітів і фашистів, — каже він, — але не знайшов».

Аби глибше познайомитися з протестувальниками, у січні 2014 року Щербаков започаткував проект під назвою «Очі Майдану». Концепція, задумана фотографом разом із товаришем, полягала у створенні серії диптихів: знімок очей протестувальника великим планом та його ж портрет у повний зріст.

Щербаков також занотовував відомості загального характеру про своїх персонажів: ім'я, вік, регіон проживання, фах та чи є у них діти. Він хотів з'ясувати, чим протестувальники ризикували. Адже легше вийти на площу, коли вам немає чого втрачати, і набагато важче, якщо загроза нависає не лише над тобою, а й над твоїми рідними та близькими. Щербаков визнає, що його перебування на Майдані було також способом пересвідчитися, чи є там випадки антисемітизму. Він хотів подивитися людям в очі, коли він зізнавався їм, що прибув з Ізраїлю.

Відтак, митець зробив близько ста портретів протестувальників. І хоча деякі люди відмовлялися фотографуватися, він каже, що не бачив ненависті чи інших проявів недоброзичливості в очах майданівців.

Проект «Очі Майдану» раптово закінчився, коли 18 лютого 2014 року снайпери, відряджені урядом, почали відстрілювати протестувальників. Так, впродовж кількох наступних днів Щербаков документував наслідки війни уряду з власними громадянами.

Напевно, найвідоміша світлина Щербакова — портрет Олесі Жуковської, 21-річної медика-добровольця, у яку 20 лютого поцілив урядовий снайпер, після чого вона написала у Твітері, що помирає. Щербаков стояв поруч із Жуковською, коли її поранили. Інформагентства вмить підхопили фотографію молодої жінки із закривавленою шиєю, яку ведуть із Майдану, і її швидко публікували ЗМІ.

Протестувальники на площі Незалежності під час Євромайдану в Києві.

© Олександр Щербаков

До слова, за два дні до поранення Жуковської, товариш, разом із яким Щербаков задумав проект «Очі Майдану», сам утратив око під час бойових дій на Майдані. Інший протестувальник із Майдану, підписаний у портретах Щербакова як «дід», також нещодавно загинув у бою на сході України.

Щербаков каже, що поїхав з України до Ізраїлю, коли йому виповнилося 17 років не тому, що почувався пригнобленим. Він хотів продовжити освіту та стати лікарем. Зрештою, він служив санітаром в Армії оборони Ізраїлю. Після участі у протидії Другій інтифаді, Щербаков продовжував служити санітаром як резервіст. У той же час він пішов за покликанням і почав вивчати мистецтво та фотографію, що наразі є його основною роботою.

Хоч Щербаков і критикує росіян, які вірять антиукраїнській пропаганді, він не відчуває ворожості до російського народу. Фотограф каже, що однією з цілей його подорожі до Канади було кинути виклик російській пропаганді щодо конфлікту в Україні. Так він може бути відвертим щодо того, ким він є насправді.

«Я відчуваю себе українцем, євреєм, росіянином... Я думаю російською, це моя мова з дитинства, з родини... Я ніколи не буду 100-відсотковим ізраїльтянином чи кимось іншим. Я завжди буду собою, таким, яким я сформувався у 18-річному віці... Важливо, що у мене є три ментальності. Важливо, щоб усі вони: українська, єврейська та російська — жили в мирі».

Навіть зараз, коли на сході України вирують шалені бої, говорить Щербаков, людям слід пам'ятати, що, попри важкі обставини, не всі росіяни підтримують політику свого уряду. Скажімо, за допомогою друзів фотограф зміг виставити свої світлини в московському Центрі Сахарова.

Повернувшись до Ізраїлю після піднесеної атмосфери протестів на Майдані, фотограф відзначив: «Я почуваюся ближче до України, ніж будь-коли. Майдан народив нову українську націю».

Він припускає, що й сам зіграв неабияку роль у цьому становленні. «Я був фотографом, який брав участь у революції на боці народу, і моєю зброєю була камера», – каже він.

Фотографії Олесі Жуковської, «діда» та портрети протестувальників можна переглянути на веб-сайті Щербакова:www.1shot1.com

Наталія Федущак — колишній штатний кореспондент «Kyiv Post», наразі — координатор зв'язків із громадськістю в організації «Українсько-єврейська зустріч».

У перекладі з: http://www.kyivpost.com/opinion/op-ed/natalia-a-feduschak-fighting-lies-frame-by-frame-363471.html

5 вересня 2014