Мартін Дін: «Основним місцем масового розстрілу став західний відріг Бабиного Яру»
Нещодавно у видавництві Lexington Books з’явилася знакова для студій Голокосту в Україні книга «Досліджуючи Бабин Яр. Тіні з Долини смерті». Під час розмови з автором цієї монографії Мартіном Діном ми обговорили основні висновки книги та непростий шлях автора до її написання. Здається, це перша книга про Бабин Яр, яка містить комплексний аналіз як масових убивств під нацистською окупацією, так і опис подальшої еволюції місця пам’яті. Серед ключових відкриттів автора — встановлення точного місця масового розстрілу євреїв, який відбувся 29–30 вересня 1941 року.
«Структура книги побудована переважно на основі епізодів, а не хронологічно»
Нещодавно опубліковано Вашу нову книгу «Досліджуючи Бабин Яр. Тіні з Долини смерті». Розкажіть коротко, коли та за яких обставин у Вас народилася ідея цієї книги? Яку ключову мету Ви ставили перед собою, беручись за її написання?
Процес концептуалізації й написання книги почався у 2019 році. Тоді Карел Беркгоф, колишній головний історик Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ), запропонував використовувати аерофотозйомку, щоб визначити, де були зроблені конкретні наземні фотографії, і детально вивчити низку ключових локацій у Бабиному Яру. У 2019–2020 роках я провів більшу частину цих досліджень, у підсумку написавши понад 30 звітів. Я був здивований, наскільки ефективним виявився такий підхід, тому що в результаті у нас з’явилося більш повне розуміння того, як нацисти організовували та здійснювали масові вбивства, використовуючи топографію Бабиного Яру.
У 2021 році ми з Карелом подали заявку на фінансування написання книги, над якою збиралися працювати разом. Проте заявка була відхилена у зв’язку з терміновими заходами з відзначення 80-х роковин трагедії Бабиного Яру і через розбіжності між Карелом та новим керівництвом МЦГБЯ, який очолив Ілля Хржановський. Лише у 2022 році мою пропозицію щодо книги було схвалено, але на той час Карел уже не брав участь у цьому проєкті. Тут цікаво те, що Карел ніколи не пояснював мені власну інтерпретацію подій у Бабиному Яру, але він зробив вагомий внесок у розробку методології, яку я потім використав відповідно до свого чуття як історика.
Рішення написати книгу у вигляді епізодів, не дотримуючись хронологічного порядку, я прийняв, ретельно обдумуючи, як найкраще поєднати різні аспекти, котрі я дослідив. Незадовго після початку роботи над книгою у лютому 2022 року Росія вторглася в Україну, і мені довелося написати більшу її частину без фінансової підтримки МЦГБЯ. Я мав намір у будь-якому випадку завершити роботу, тому що відчував обов’язок розповісти цю історію. Основна мета написання книги полягала в тому, щоб представити якомога повніший опис подій, що сталися, на основі голосів присутніх там осіб. Також я хотів підійти до викладу матеріалу в цікавий спосіб, розповівши історію про те, як вирішив деякі проблеми, з якими зіткнувся (див. рис. 1).
Розкажіть, будь ласка, коротко, чому книга має назву «Тіні з Долини смерті»?
Назва «Тіні з Долини смерті» містить у собі декілька смислів. Перш за все вона нагадує нам про в’язнів, яких есесівці змусили ексгумувати тіла в Бабиному Яру у серпні–вересні 1943 року. Німецькі охоронці називали їх «тінями», оскільки їхня доля була вже вирішена: вони були приречені на вбивство, бо знали те, що ретельно приховувалося. Але завдяки тому, що декому з «тіней» вдалося втекти, збереглися детальні свідчення про ексгумацію й місце основної страти. По-друге, тіні, видимі на аерофотознімках і наземних фотографіях, дають нам підказки про час доби, коли були зроблені знімки, а також про існування об’єктів, таких як сторожові вежі, які не видно безпосередньо на фотографіях (див. рис. 2). По-третє, є також довжелезні тіні повоєнної історії, які відкидає Долина смерті і які змінюють форму залежно від розвитку історії та появи нових інтерпретацій.
Структура книги доволі незвична — радше проблемна, аніж хронологічна. Зокрема цікаво, що перший розділ починається не з опису передумов та перебігу масових розстрілів 29–30 вересня 1941 року, а з того, як у 1943 році військовополонених змусили викопувати рештки вбитих і знищувати сліди злочину. Чому Ви обрали саме таку структуру дослідження?
Структура книги побудована переважно на основі епізодів, а не хронологічно. Я обрав такий незвичний підхід з кількох причин. По-перше, він відображає мій власний досвід збирання інформації про масове вбивство з різних фрагментів, які поступово складалися в цілісне розуміння того, що відбулося. Мій перший прорив стався, коли я зміг ідентифікувати на аерофотознімку бункери в піщаному кар’єрі, де утримували в’язнів, які проводили ексгумацію. Тож я вирішив почати оповідь із драматичного моменту, коли в’язнів уперше повели до кар’єру для проведення ексгумації, щоб показати картину з перспективи тих, кому довелося виявляти тіла. Поступово усвідомити величезний масштаб скоєного тут злочину можна, спостерігаючи за перебігом жахливої роботи, яку виконували в’язні.
Далі кожен наступний розділ фокусується на одному з ключових епізодів трагедії, що розгортається. Замість того, щоб просто зосередитися на шляху, який веде з міста до Бабиного Яру через низку контрольно-пропускних пунктів, я повертаюся назад, щоб простежити смертоносний шлях, яким ішли загони вбивць, щоб дістатися до Києва, а також реконструюю зусилля, здійснені деякими євреями з метою евакуюватися чи втекти з міста до того, як німці його оточили. Основний аналіз зосереджено на тому, як була проведена страта, і на спробах приховати її у різний спосіб. Однак оповідь переплітається з іншими ключовими подіями, такими як прорив селевого потоку в Бабиному Яру в 1961 році, поводження гестапо з різними категоріями ув’язнених під час окупації Києва, а також спроби Радянського Союзу приховати єврейську природу головного місця масових убивств. Така структура книги посилює напругу у читача, оскільки я зосереджуюся на розповіді історії, використовуючи фотографії і прямі свідчення очевидців. Я закінчую аналізом зусиль, які докладалися для притягнення винних до відповідальності, а також оглядом останніх тенденцій в українській політиці пам’яті у контексті цього місця пам’яті (див. рис. 3).
«Мені дуже хотілося, щоб свідки розповіли історію своїми словами»
Якими були основні джерела, що допомогли Вам написати книгу? Ви активно використовуєте свідчення очевидців. Подекуди навіть здається, що в окремих моментах ми слухаємо очевидців, а власне автор книги відходить на другий план. Він наче «сірий кардинал», який впливає на те, що саме ми читаємо про події минулого, але не втручається в структуру самих свідчень. Підкажіть, будь ласка, чи такий підхід був Вашим свідомим рішенням?
Так, мені дуже хотілося, щоб свідки розповіли історію своїми словами, тому моє завдання полягало в тому, щоб завести читача в потрібне місце в потрібний час, забезпечивши відповідний контекст для оповіді. Мій аргумент полягає в тому, що хоча історія трагедії Бабиного Яру була відома з самого початку, але тільки зібравши разом свідчення та інші докази, ми можемо зрозуміти їхнє реальне значення й отримати точне уявлення про те, що насправді сталося.
У МЦГБЯ я також тісно співпрацював із Максимом Рокманіком та його командою зі Spatial Technologies, яким було доручено побудувати серію віртуальних і фізичних 3D-моделей Бабиного Яру. Із цих моделей планувалося створити спеціальну підземну інсталяцію, яку мали відкрити у 2022 році. Працюючи з Максимом, у мене виникла ідея спробувати розмістити деякі цитати свідків у фізичному просторі Бабиного Яру, і це дуже сприяло написанню книги. У цьому також дуже допомогли декілька фотографій, на яких було зображено те, що сталося на маршруті, таким чином підтверджуючи розповіді свідків (див. рис. 4).
Здається, Ви написали першу книгу, що системно відтворює більшість контекстів подій у Бабиному Яру, які досі дискутувалися в історіографії. Якими є Ваші ключові авторські відкриття?
Це хороше запитання, оскільки я, звичайно, не був задоволений попередніми оповідями про Бабин Яр, які доводилося читати. Вважаю, що мій справжній внесок полягає в тому, що мені вдалося зібрати докупи всі наявні фрагменти, створивши більш повну історію, оскільки у попередніх спробах це зробити або було неправильно визначено місця ключових подій, або не вдавалося пояснити основну логіку планів німецької поліції безпеки. Деякі з ключових відкриттів стали можливими завдяки дуже ретельному вивченню топографії, що дозволило мені виправити попередні помилки. Використовуючи одиноке дерево на вершині серпоподібної скелі як орієнтир, я зміг визначити південно-західний відріг, або відгалуження, яру як основне місце розстрілу. Це підтверджується численними показами свідків, які описують, як євреїв вели у цей відріг яру з піщаного кар’єру по сусідству, де їх змушували роздягатися, що також демонструють фотографії скинутого одягу (див. рис. 5).
Піщаний кар’єр не вказано на більшості карт місцевості до 1939 і після 1960 року, оскільки він був створений якраз перед початком війни і ліквідований у зв’язку з радянськими будівельними роботами після війни. Ця хронологія стала важливим відкриттям, яке я зробив завдяки ретельній дослідницькій роботі. Таким чином я зміг виправити деякі прорахунки, зроблені колегами, які аналізували місцевість до мене і дійшли інших висновків.
Включення у розповідь фотографій, віднайдених нещодавно, суттєво допомогло точніше задокументувати маршрут до місця розстрілу. Я вдячний колегам, особливо Олександру Круглову, Карелу Беркгофу та Стефану Машкевичу, які звернули мою увагу на ці світлини. Одне із завдань, яке стояло переді мною з самого спочатку, полягало в тому, щоб точно з’ясувати, де саме були зроблені ці знімки. Зрештою я розробив практичну методологію, щоб визначити це для кількох ключових фотографій, і був радий, коли колеги, особливо Максим Рокманіко, змогли підтвердити мої висновки, використовуючи 3D-моделювання та інші цифрові технології.
У результаті мого першопочаткового дослідження й особливо роботи Максима і його команди зі Spatial Technologies стало можливим установити оглядові камені на кількох ділянках території Бабиного Яру, щоб люди могли переглядати фотографії Йоганнеса Геле на тому самому місці, на якому він стояв, знімаючи їх у 1941 році. Це відповідний спосіб меморіалізації історії, як і пропонував декілька років назад Карел Беркгоф (див. рис. 6).
Досі тривали дебати про те, де точно відбувалося безпосереднє вбивство жертв Голокосту 29–30 вересня 1941 року. У книзі Ви пишете, що насправді місце вбивства відрізняється від того, на яке вказували українські дослідники, зокрема Віталій Нахманович (с. 110). Якими є Ваші ключові аргументи з цього приводу? Як Вам вдалося встановити справжнє місце розстрілів?
Перевага мого підходу до ретельного вивчення аерофотознімків, наземних фотографій, численних карт і багатьох свідчень полягає в тому, що він дозволяє вносити правки в процесі роботи, і зрештою інформація з різних джерел привела мене до єдиного переконливого висновку. Отримані результати також підтвердили інші члени команди, як-от Олександр Круглов, які були знайомі з доказами.
По суті я доводжу, що основним місцем масового розстрілу став західний відріг Бабиного Яру, як це детально описано численними свідками та підтверджено фотографіями Геле і післявоєнними фільмами. Напевно, ключовою фотографією тут є та, на якій зображено радянських військовополонених, котрі працюють уздовж західного відрогу, розрівнюючи землю (див. рис. 7). Нахманович зробив важливий внесок у публікацію деяких матеріалів КДБ, зібраних у 1980-х роках, але у цих свідченнях були неточні карти, що напевно і стало причиною того, що він помилково ідентифікував як місце вбивства південну частину основного яру. Враховуючи стратегічне розташування піщаного кар’єру на іншій стороні основного яру, де були сфотографовані величезні купи одягу, основна частина яру як місце розстрілу не вписується в логіку німецької концепції масової страти. Також немає прямих свідчень очевидців, які підтверджували б цю версію, водночас декілька свідків описують, як євреїв вели з піщаного кар’єру вниз по схилу до західного відрогу. Ще одну версію про те, що євреїв вели через єврейське кладовище, щоб розстріляти на вершині високої скелі (де росло одиноке дерево), можна спростувати, ретельно вивчивши докази. Що залишається не визначеним, так це повна протяжність території розстрілу, а також точні місця деяких пізніших масових розстрілів, які проводилися після 30 вересня 1941 року.
«Расова ідеологія, а не матеріальна вигода, була основною рушійною силою Голокосту, і це ж стосується Бабиного Яру»
Один із розділів книги Ви присвятили тому, що сталося з майном убитих жертв. Із загального контексту книги формується враження, що у випадку Бабиного Яру матеріальний зиск (можливість отримати майно жертв) відігравав дуже супутню роль у процесі реалізації злочину — радше був його наслідком, аніж вагомою причиною. Подекуди економічний чинник відігравав амбівалентну роль: у поодиноких випадках підкуп охоронців периметру дозволяв окремим жертвам врятуватися. Як дослідник пограбування жертв Голокосту як Ви оцінюєте цей економічний вимір подій у Бабиному Яру?
Так, дійсно, пограбування відігравало другорядну роль в подіях у Бабиному Яру. Проте німецька поліція безпеки з самого початку враховувала матеріальний аспект. Плакати, розміщені 28 вересня 1941 року, закликали євреїв брати з собою коштовності та інші цінні речі. Також неєврейське населення суворо попереджали під страхом смерті не грабувати спорожнілі квартири євреїв. Величезні купи багажу та одягу, залишені обабіч дороги, якою слідували євреї, зробили це видовище незабутнім для кожного, хто його бачив. Збереглася й інша документація про цінності, вилучені поліцією безпеки в Бабиному Яру, про долю меблів, залишених у єврейських квартирах, і культурні цінності, пограбовані айнзацштабом Розенберга (нацистською службою вивозу культурних цінностей) у Києві. Як я стверджую у своїй книзі «Пограбування євреїв», мародерство нацистів — як задля власного зиску, так і виконуючи службові обов’язки — майже завжди супроводжувалося вбивствами євреїв. Це полегшувало процес і покривало витрати. І все ж саме расова ідеологія, а не матеріальна вигода, була основною рушійною силою Голокосту, і це ж стосується Бабиного Яру, де більшість жертв мали невеликі статки (див. рис. 8). Як Ви зазначили, декому з євреїв навіть вдалося підкупом вийти з периметру, хоча це не гарантувало, що вони зможуть пережити всю окупацію.
Професоре Діне, у розділі 11 Ви піднімаєте важливе питання про повоєнний антисемітизм та єврейський погром у Києві, що відбувся у вересні 1945 року. Чи можна вважати цей погром свого роду «українською версією» погрому в м. Кельце (Польща)? Адже там місцеве населення також було непривітне до вцілілих євреїв через те, що вони претендували на повернення свого майна, зокрема житла.
Так, про цю подію є чимало свідчень, і вона до деякої міри нагадує погром у Кельце. Тут також проявляли ворожість до євреїв, які повернулися в Київ після вигнання німців. Причиною ворожості були суперечності через житло і роботу, хоча ситуація була не такою важкою, як у Польщі. Існує ще одна відмінність, яка полягає в причинах погрому: в Києві єврейський чиновник помстився двом місцевим антисемітам, а в Кельце швидше були необґрунтовані антисемітські звинувачення в дусі кривавого наклепу.
Чи можна вважати, що Бабин Яр уперше став квінтесенцією еволюції нацистської геноцидної машини, таким собі сумнозвісним втіленням усіх результатів її восьмирічного навчання, як «правильно» переслідувати та вбивати цілі групи людей? Адже, як Ви пишете в книзі, те, що у Німеччині тривало близько 10 років, у Києві відбулося впродовж двох днів — жертв Голокосту чітко означили, конфіскували їхнє майно, сконцентрували та вбили.
Важко точно оцінити значення Бабиного Яру. Незважаючи на те, що це був найбільший масовий розстріл на сході, у деяких аспектах він був нетиповим для загальної моделі масових розстрілів. Безумовно, він відіграв ключову роль у розвитку нацистських методів убивства, водночас організація та реалізація тут справді відбулися швидше, ніж у більшості інших місць. Проте я стверджую, що події у Бабиному Яру все ж мають схожість з тим, що відбувалося в Німеччині й інших частинах Європи, адже тут наявні всі ті самі стадії процесу — відокремлення, експлуатація, концентрація та вбивство, — тільки в набагато більш прискореній формі. Мій висновок полягає в тому, що деякі методи, застосовані в Бабиному Яру, нагадували методи, що використовувалися в таборах смерті, оскільки вони були так само призначені для того, щоб якомога довше обманювати жертв, забезпечуючи таким чином безперебійне проведення процедури вбивства (див. рис. 9).
«У цій війні саме росіяни здійснили вторгнення і практикують неприборканий імперіалізм разом із жорстокою тактикою щодо цивільного населення»
Книга завершується описом нинішніх подій російсько-української війни. З одного боку, сьогодні проблематика Голокосту часто інструменталізується російською пропагандою. З іншого — вона досить часто по-новому звучить в українському публічному дискурсі. На Вашу думку, як змінюється розуміння Бабиного Яру за реалій нинішньої війни?
Фото Мартіна Діна, 2021.
Російська влада з самого початку намагалася використовувати раніше успішну тактику прив’язки українського націоналізму до нацизму. Однак у цій війні саме росіяни здійснили вторгнення і практикують неприборканий імперіалізм разом із жорстокою тактикою щодо цивільного населення. З цієї точки зору зростаюча важливість Бабиного Яру та Голокосту після здобуття Україною незалежності набуває нового значення: очевидно, що російська пропаганда обертається сама проти себе, бо злочини однієї жорстокої диктатури не можна ефективно використовувати для виправдання злочинів іншої. У зв’язку з цим Бабин Яр тепер стає також символом диктатури, спрямованої проти невинних мирних жителів з метою задоволення крайніх ідеологічних цілей. Значні зусилля української влади та МЦГБЯ впродовж останніх кількох років щодо вшанування пам’яті Бабиного Яру і поваги до його єврейських жертв сприяють міцнішому закріпленню України в демократичних традиціях та розвитку її громадянського суспільства (див. рис. 10).
Чи можна очікувати на появу української версії книги?
Звичайно, я буду радий, якщо з’явиться українська версія книги. Я думаю, що перш за все українському видавцеві потрібно звернутися до Lexington Books, щоб домовитися про права та гонорари, після чого можна розпочинати переклад. Щиро сподіваюся, що це відбудеться.
Переклад Ольги Дячук.
У публікації використано світлини з приватного архіву Мартіна Діна.
Мартін Дін
історик-консультант Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». Тісно співпрацює із такими організаціями, як Центр Симона Візенталя, студія документальних фільмів «Small Footprint Films», а також Пенсільванський університет (США). Коло наукових інтересів Мартіна Діна: історія націонал-соціалістичної диктатури у Німеччині, події Голокосту та Другої світової війни у Східній Європі, нацистська система економічної експлуатації євреїв. Серед його найвідоміших праць — «Енциклопедія таборів і гетто, 1933–1945 рр.; Том II: Гетто у Східній Європі під німецькою окупацією» (редактор-упорядник; вид-во Меморіального музею Голокосту США, 2012); «Пограбування євреїв: конфіскація єврейського майна у часи Голокосту, 1933–1945» (2008); «Пограбування та реституція: конфлікт довкола єврейської власності у Європі» (2007); «Колаборація у часи Голокосту: Злочини місцевої поліції у Білорусі та Україні, 1941–1944 рр.» (2000). Мартін Дін має репутацію одного з «найбільш грізних» британських слідчих у сфері військових злочинів. За час своєї роботи у Скотленд-Ярді брав участь у розслідуваннях понад 100 справ, пов’язаних із військовими злочинами. Під час судових процесів 1996–1998 рр. у Німеччині домігся засудження двох нацистських злочинців. У 1999 році Мартін Дін відіграв ключову роль у британському судовому процесі над Ентоні (Андрієм) Савонюком.
Вперше опубліковано @Україна Модерна
Проєкт виходить за підтримкиканадської неурядової організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE).
ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.
