Праведники народів світу із західної України: ті, хто переміг біду

Ми продовжуємо цикл матеріалів, присвячених українським Праведникам народів світу, що живуть у містах, які постраждали від російської агресії. Сьогодні західна Україна стала прихистком для декількох мільйонів біженців з інших регіонів країни. Проте безпечні місця, як-от Львів та Івано-Франківськ, також є мішенями для ворога.

На початку повномасштабної війни внаслідок обстрілу зруйновано військовий аеропорт Івано-Франківська, ракети пошкодили авіаційно-ремонтний та бронетанковий заводи у Львові, ще одна ракета вбила п’ятеро людей, впавши на житлову зону села Велика Вільшаниця, а 6 липня 2023 року через влучання в житловий будинок загинуло 10 львів'ян.

Майже всі родини Праведників народів світу з західного регіону вирішили залишитися в Україні попри воєнну загрозу. Розкажемо про подвиги декількох таких родин і про те, як вони живуть в Україні під час війни.

Катастрофа в західній Україні

В Шоа (Катастрофа в перекладі з івриту; так євреї називають Голокост) на теренах західної України загинули сотні тисяч євреїв, які до того сторіччями жили поряд із польським, українським, угорським тощо населенням регіону. Напередодні німецької окупації в українській частині Галичини майже на 12 % зросла кількість євреїв через біженців із центральної Європи.

У 1941 році радянська окупація західної України змінилася окупацією німецькою. Німці принесли з собою поділ населення на «арійців» та «неарійців». Як пише у своїй книзі «Людяність у безодні пекла» історикиня Жанна Ковба:

Перед місцевим населенням, особливо міським, вже з зими 1941–1942 рр. постала проблема елементарного фізичного виживання. Голод, холод дошкуляли однаково і «арійцям», і «неарійцям» ...

Єврейське населення було фактично приречене на вимирання ще й тому, що для нього були встановлені жорсткі обмеження перебування на ринках. Єврей не міг купити харчів в українців та поляків, бо селянам вже з листопада заборонено було продавати «картоплю на власну руку» (тобто самим). Міщанам, які мали власні городи, щоб завезти картоплю, потрібний був «спеціальний дозвіл». Звична торгівля з євреями, через євреїв була порушена. ... 

Оскільки євреї, а їх чисельність була ще на весну 1942 р. значною, фактично вилучалися з торгівлі, «неарійське» населення, щоб прожити, змушене було користуватися чорним ринком. Євреїв виставляли винуватцями існування цього ринку, де вони були злісні перекупники і спекулянти. ...

Розстріли проводились систематично й організовано по усій території Галичини. Поряд із цим були задіяні масові пропагандистські і організаційні заходи для залучення місцевого населення, насамперед українців, до антиєврейських виступів. Приводом для таких виступів у перші дні окупації стали розстріли в'язнів у тюрмах НКВС в останні дні червня, коли Червона армія вже відступала.

Голова Українського центру історії вивчення Голокосту Анатолій Подольський зазначає для UJE, що «Голокост у західній Україні був частиною тотального переслідування українських євреїв по всіх українських землях під час нацистської окупації України 1941–1944 рр. І одночасно частиною історії Голокосту у всій Європі. Єврейські громади під нацистською окупацією на теренах східної Галичини, Закарпаття, північної Буковини страждали так само, як і їх співвітчизники — українські євреї на теренах центральної, південної, східної України. Особливістю був той факт, що більшість євреїв ЗУ загинули в гетто чи були депортовані в табори смерті на теренах Польщі (Белжець, Аушвіц) і в табори в Трансністрії».

Історик Віталій Нахманович вказує на особливості Шоа в різних регіонах України: «Закарпаття — це Угорщина, там до весни 1944 р. взагалі Шоа не було, а потім, після німецької окупації Угорщини, практично всіх євреїв депортували в Аушвіц. Буковина — це Румунія, звідти євреїв депортували в гетто в Трансністрії. Галичина — це Генерал-губернаторство, звідти євреїв депортували в Белжець. Волинь — це Райхскомісаріат Україна, євреїв частково розстрілювали на місці, частково також депортували в Белжець».

У концтаборі Белжець загинули кілька тисяч євреїв із містечка Золочів, і про це місце наша перша історія.

Золочів

У цьому місті євреї жили сторіччями. Звідси походить рабі Ієхієл Міхл (знаний також як Золочівер) — цадик, відомий на весь єврейський світ чудотворець та автор гімну, який співають хасидські громади по всьому світу, називаючи його «нігун рабі Міхла з Золочева».

У Золочеві народився Нафталі Імбер, автор державного гімну Ізраїлю «га-Тіква» («Надія»), та Роалд Гоффман, лауреат Нобелівської премії з хімії.

Гоффман дивом врятувався від загибелі в Голокості — тоді маленького хлопчика сховав сільський вчитель Микола Дюк. Разом із дружиною Марією вони переховували в містечку Унів родину Розенів і маленького Роалда. Меморіальний комплекс історії Голокосту «Яд Вашем» визнав родину Дюків Праведниками народів світу.

У документальному фільмі «Слово Праведника» історію рятування євреїв Золочева розповідає Іван Григорович Вовкотруб — син Праведників народів світу Григорія та Марії Вовкотрубів, простих хуторян, які під час Шоа врятували безліч євреїв. Історія Вовкотрубів записана в шостій серії «Слова Праведника», в якій розповідається про Львівщину:

Коли в Золочеві почався погром, на хутір до Вовкотрубів почали приходити єврейські родини: Бауми, Піки, Каннери, Кремніцери, Шверци. Усі вони знайшли у Вовкотрубів притулок і захист на три роки війни. У 1993 році «Яд Вашем» визнав Григорія та Марію Вовкотрубів Праведниками народів світу. А у 2019 році за участі проєкту «Слово Праведника» Єврейська рада України нагородила Івана Григоровича званням Праведник України.

На цьому історія не закінчилася. У 2020 році мені як продюсерці «Слова Праведника» написала Стефанія Фокс з Нью-Йорку: «Мого батька врятувала людина з прізвищем Вовкотруб. Я побачила, що у вас є фільм про Вовкотрубів, можливо, це ті самі люди?». Довгий час вона шукала якусь інформацію про рятівника в інтернеті. У 2019 році ми переклали англійською сторінки у Вікіпедії, і тоді Стефанія знайшла те, що шукала роками.

Так, Стефанія виявилася донькою Давида Піка, якого врятували Григорій та Марія. Через неї ми затоваришували з дітьми Каннерів, яких також спасло подружжя Вовкотрубів. У часи Covid-19, коли через локдаун життя було дуже важким, Каннери та Піки надали підтримку своїм рятівникам.

Франківщина

За даними Єврейської конфедерації України, у Львівській області відомо 1009 героїв, на Тернопільщині — 653, у Волинській області — 60, на Закарпатті — 19, в Івано-Франківській області — 246.

Декілька років тому мені пощастило познайомитися з Катериною Шереметою (Ільницькою), Праведницею народів світу з Франківщини. Разом із батьком Петром Ільницьким та братами вона врятувала 16 євреїв.

Авраам Грюншлаг, єврейський хлопчик з Івано-Франківська, який вижив у Шоа, розповідає про рятування євреїв на Франківщині в інтерв'ю «Яд Вашем»:

«Мій батько шукав місце, де можна сховатися. Він знав, що я не переживу концентраційного табору. Він шукав, де можна переховатися. Була єврейська родина Кеслер з шести осіб... Вони жили в селі Росточки. У 1942 році, коли німці організовували трудові табори, Кеслери не хотіли йти ані в трудовий табір, ані в гетто. Тому вони втекли до лісу біля свого села й надіялися, що місцеві мешканці будуть допомагати їм із продуктами», — розповідає Авраам Грюншлаг.

Вони побудували землянку в глибині лісу й платили Петру Ільницькому за допомогу з їжею. Коли в 1943 році в них почали закінчуватися гроші, вони попросили Петра знайти іншу єврейську родину, яка змогла б оплачувати їжу для двох сімей в обмін на місце в землянці. Тоді Петро зустрівся з батьком Авраама Грюншлага, який переховував родину в Болехові. Вони домовилися переїхати в безпечніше місце в лісі.

«Петро Ільницький був дуже релігійним. Більшість людей у селі були дуже бідними, і вони не могли дозволити собі не брати гроші за їжу. Ільницький точно ці гроші заслужив», — каже Грюншлаг.

Схованок у лісі було декілька. У якийсь момент одну з землянок, де жили 18 євреїв, знайшли селяни. Євреї дали селянам гроші й попросили принести їжу. Проте п’ятеро з євреїв перейшли до землянки, де жили Грюншлаги й Кеслери. За 48 годин селяни повернулися до першої землянки з карателями та всіх розстріляли.

Зараз родина Катерини Шеремети живе біля Івано-Франківська.

Ще один Праведник народів світу з Франківщини — Кирило Кіндрат. Після війни він переїхав у Рівне, де провів величезну роботу з пошуку родин Праведників народів світу на Рівненщині. Сам Кіндрат визнаний Праведником за врятування життя професора Шлезінгера.

«До мене привели професора Ісаака Шлезінгера, вченого єврея, який був відомий у наукових колах у Польщі, знав понад 10 мов, перекладав Кумранські знахідки. Щоб заховати його, я зробив дві криївки, на стайні та в погребі», — згадує Кіндрат в інтерв'ю. Весь час протягом війни професор жив у Кіндрата, і щоб віддячити своєму рятівникові, навчав його англійської мови. Врятований та рятівник лишалися друзями все життя.

Про подвиги Ільницьких та Кіндрата розповідає десятий фільм із серії «Слово Праведника».

Також у 2018–2021 роках «Слову праведника» пощастило задокументувати ще декілька історій рятівників євреїв з західної України, визнаних «Яд Вашем».

Катерина Клебан із Рави-Руської:

Родина Попель із Борислава:

Родина Дідухів із села Трійця, про яких розповідає львівська серія фільму:

Фільми ми передаємо в подарунок Українському центру вивчення Голокосту, музею «Територія Терору» тощо. Дякую всім, завдяки кому світ буде завжди пам’ятати про високі подвиги українських Праведників народів світу.

Маргарита Ормоцадзе
Маргарита Ормоцадзе є співзасновницею/продюсеркою проєкту «Слово Праведника» (Word of the Righteous), який розповідає про доблесть українців, які рятували євреїв по всій Україні під час Голокосту.