Рахель Ауербах (1903-1976)

Рахель Ауербах є однією із тих жінок, які мали величезний вплив на історію  XX століття. Народилася в єврейській родині Ханіна Ауербаха та його дружини Манії (уродженої Кімельман) у маленькому містечку Ланівці (сьогодні — Тернопільщина) у грудні 1903 року на тодішніх прикордонних теренах Російської імперії. Згодом родина переїхала мешкати до Львова. Там Рахель навчається в гімназії імені Адама Міцкевича, а згодом завершує студії з філософії та загальної історії в університеті Яна Казимира.

Цей період став особливо активним для молодої та цілеспрямованої Ауербах — у 1925 році вона розпочинає свою письменницьку кар’єру як журналістка польської сіоністської щоденної газети Chwila. Згодом стає редакторкою щоденної їдишомовної газети Morgen. Наприкінці 1920-х також редагує літературну колонку в тижневику, котрий видавав тоді «Поалей-Ціон». У цей період Рахель Ауербах фахово працює для багатьох видань, зокрема редакторкою популярного тоді їдишомовного літературного журналу Tsushtayer, а також співредакторкою та співавторкою часопису Yidish, який передусім наголошував на культурному русі в Галичині.

У 1933 році Рахель переїжджає до Варшави, де продовжує активну редакторську й журналістську працю, дописуючи до провідних їдишомовних і польських газет та літературних часописів того часу. Водночас 1930-ті стали випробуванням для Рахелі, оскільки 1935 році помирає її єдиний брат, а незабаром і батьки. Друга світова війна застає її у Варшаві, де під час німецької окупації вона потрапляє до Варшавського гетто.

У цей надзвичайно складний час Рахель Ауербах приймає рішення долучитися до таємної групи Oyneg Shabes, яку організував Емануель Рінґельблюм. Члени цієї групи стали хронікерами, які фіксували щоденне життя в гетто й переховували рукописи в підпіллі. Ауербах вела щоденник польською, а також зафіксувала пережите в тексті «Два роки в гетто», де детально описала повсюдний голод, свідком якого вона була. 9 березня 1943 року Рахель Ауербах вдалося втекти з Варшавського гетто на арійський бік. Вона продовжувала таємно вести щоденникові записи й фіксувати побачене. Рахель плідно писала як хронікерка, документуючи життя під час Голокосту. Наприкінці Другої світової війни з численної групи Oyneg Shabes вціліло лише троє осіб, серед яких була і Рахель. Ініціатор групи Емануель Рінґельблюм загинув разом із родиною, як і решта членів групи. Невдовзі у післявоєнній Варшаві Рахель ініціювала розкопи рукописів групи Oyneg Shabes, які стали основою хронік та свідчень Голокосту у Варшаві й загалом Центрально-Східній Європі та надзвичайно цінними історичними документами XX століття.

З 1945 по 1950 рік Рахель Ауербах працювала в Єврейському історичному інституті у Варшаві, де, зокрема, робила записи свідчень тих, хто вижив у Треблінці. Вона стала співрозробницею рекомендацій щодо збору свідчень і почала їх публікувати польською та їдишем. На початку 1950-х вона вирішила емігрувати до Ізраїлю, де оселилася у Тель-Авіві.

З 1954 року Рахель Ауербах починає свою працю на посаді директорки Департаменту зі збору свідчень в «Яд Вашемі». Вона зібрала величезну базу даних, опитавши тих, хто вцілів під час Голокосту. Цією клопіткою діяльністю Рахель напрацювала нові методології для збору свідчень і виховала нове покоління архівістів і дослідників Голокосту. Вона продовжувала писати статті й тексти про єврейське культурне життя до й під час Голокосту рідною польською та їдишем, оскільки іврит давався їй важко. Згодом невтомна праця Рахелі Ауербах стала частиною документальних джерел під час судового процесу над Адольфом Айхманом у 1961 році, де вона особисто свідчила про життя у Варшавському гетто. Станом на 1965 рік Департамент, який очолювала Ауербах, зібрав понад 3000 свідчень кільканадцятьма мовами. Свою активну та часто доволі стресову діяльність у межах «Яд Вашему» Рахель продовжувала до 1968 року, опісля вийшовши на пенсію.

Особисте життя Рахель Ауербах було також непростим. Вона ніколи не була офіційно заміжньою. У довоєнній Варшаві доля її звела з єврейським поетом Іциком Мангером, уродженцем Чернівців. Вона стала для нього музою того часу. Під час Голокосту Рахель вдалося врятувати архів Мангера, який вона повернула йому в Лондоні після завершення війни.

На жаль, здоров’я Рахель Ауербах на схилі життя було вже неміцним. У 1972 році їй діагностували рак молочної залози, 1975 року вона активно лікувалася внаслідок рецидиву захворювання. Однак прожити їй вже судилося недовго. Рахель померла 31 травня 1976 року у віці 72 років. Згідно з заповітом вона передала свій маєток «Яд Вашему».