Шлях Путіна від філосеміта до антисеміта: що означають висловлювання президента РФ про походження Зеленського?

«Шукати якусь логіку в Росії складно. Ми маємо справу з наклеюванням ярликів. Вони просто підбирають поняття, які викликають у російської публіки найбільш негативну реакцію і ними користуються. «Нацисти», «неонацисти», «бандерівці», «фашисти» і так далі», — історик Олександр Фрідман.

Приводом для розмови є зустріч президента Путіна з воєнними кореспондентами 13 червня 2023 року, під час якої, окрім традиційних різноманітних перекручувань, відвертої брехні та образ, він заявив таке:

«Я взагалі дивуюся, як людина, у якої в жилах тече єврейська кров, яка очолює державу Україна, як вона може підтримувати неонацистів. Я просто не розумію цього».

Своєю чергою, президент України Володимир Зеленський сказав, що він думає про ці слова.

«Таке враження, що він, (Путін — ред.), не до кінця розуміє свої слова. Вибачте, але він ніби другий король антисемітизму після Гітлера. Це каже президент. Цивілізований світ не може так говорити». 

То чи розуміє Путін свої слова? Це випадковість чи закономірність? Та чи був колись Путін філосемітом (антонім антисеміту – ред.) або ж чи бодай намагався себе таким представити?

Про це говоримо з Олександром Фрідманом, істориком, викладачем новітньої історії та історії країн Східної Європи в університеті імені Генріха Гейне в Дюссельдорфі та Саарському університеті.

Єлизавета Цареградська: Як у свідомості Путіна Зеленський перетворився на неонациста, єврея, який знищує євреїв?

Олександр Фрідман: Це насправді не легко прослідити. Деталь походження Зеленського для Путіна була вторинною. Для нього будь-який керівник України, який проводить незалежну політику, який не хоче розвивати Україну в напрямку інтересів Росії, який бачить Україну як вільну, незалежну, демократичну державу, є ворогом. Щоб на ворога навісити максимально негативний лейбл, вони вдаються до знаного арсеналу, тому і з’являються всі ці історії про нацистів й інше.

Шукати якусь логіку тут складно. Ми маємо справу з навішуванням ярликів. Вони просто підбирають поняття, які викликають у російської публіки найбільш негативну реакцію. І відповідно, цими різними поняттями користуються: «нацисти», «неонацисти», «бандерівці», «фашисти» тощо.

Але з Зеленським, дійсно, у Путіна виникла проблема: з його єврейським походженням. Тому що в очах обивателів, особливо на Заході, цей російський концепт неонацистської чи нацистської України розбивається об фігуру Зеленського. Тому що західному обивателю абсолютно незрозуміло, як може особа єврейського походження бути на чолі такої держави. Тим паче, що Зеленський прийшов до влади не у результаті якогось військового перевороту тощо. Його обрали, він виграв на демократичних виборах, за нього проголосувала більшість українців й українок. Вони його обрали, знаючи про його походження, яке він не приховував ніколи. Це ніяк не завадило українцям.

Злість у Путіна виникає тому, що з Зеленським цей концепт розбиває. Тому вони йдуть далі і роблять таку собі гіперболу — «Зеленський жахливіший удвічі, а може й утричі, тому що він — єврей (вони навмисно це підкреслюють), ще очолює неонацистів». Це не тільки мерзенно з точки зору росіян — очолювати неонацистів, а ще і вимальовується образ зрадника Володимира Зеленського. Який «наплював на трагедію своїх предків і перетворився на «єврея-нациста».

Абсолютно абсурдний образ єврея-нациста, на який можна тільки похитати головою, але в Росії він добре розповсюджений. Він переконує багатьох росіян.

Як відреагували влади та суспільство?

Єлизавета Цареградська: Міжнародна спільнота та люди, які є в категорії адекватності, на такі випади реагують. Цей випадок не є винятком. На нього відреагували і в Україні, і за її межами. Для вас це свідчення про що? Про те, що російська пропаганда не успішна в цьому напрямку, чи як саме ми маємо розуміти ось цей маркер?

Олександр Фрідман: Я тут розділю на два напрямки.

З одного боку, якщо ми будемо виходити з того, що Росія намагається цей образ «єврея-нациста» просунути за своїми кордонами, то тут вони успіху не мають, навіть навпаки. І висловлювання Лаврова, за які перепрошував Путін, абсолютно ганебні. А тепер висловлювання Путіна. Вони йому бонус-пунктів не додали. Навпаки, ці його слова однозначно сприймаються на Заході як антисемітські висловлювання.

Інше питання — відкритої реакції, наприклад, західних лідерів на такі слова Путіна не було. Ізраїль також промовчав. Висловлювання Путіна було огидним, але червону лінію він не перейшов. Він не сказав це від свого імені, він сказав це з посиланням на якихось своїх міфічних чи реальних єврейських знайомих. Він це зробив більш-менш обережно, але, я думаю, з його боку будуть ще радикальніші висловлювання, і західним лідерам доведеться реагувати.

У випадку Лаврова це було все-таки інакше. Лавров тоді сильно перегнув палицю і ще звернувся до теми Гітлера. Тоді Путіну довелося перепрошувати не тому, що Лавров обговорював походження Зеленського, а саме за цю відкриту антисемітську тупість, пов’язану з єврейським походженням Гітлера.

У зовнішньому напрямку в них успіхів немає. Хіба що серед антисемітів, праворадикалів і неонацистів на Заході, які і без того Росії симпатизували й стоять на її боці. 

Що ж стосується внутрішньої аудиторії, то тут є такий трохи парадоксальний ефект, який на Заході багато хто не розуміє. Це специфіка російського антисемітизму і специфіка ксенофобії, яка в Росії розповсюджена. З одного боку, вони використовують термінологію «нацист». Нацист — це щось жахливе. «Зеленський жахливий, бо він нацист». А якщо ще підкреслити його єврейське походження, то це як посилити додаткову ненависть до нього. Начебто ми його маємо ненавидіти, бо він нацист, стоїть на чолі так званої «неонацистської України», а ще й до того він єврей, а значить — ворог Росії. Тому вони цей наратив так активно і використовують останнім часом. Я думаю, що передусім вони націлені на внутрішнє споживання — на російську публіку. Не думаю, що вони мають ілюзії щодо того, що їм вдасться когось на Заході переконати.

«Путін виявляє інтерес до вибудування відносин з Ізраїлем»

Єлизавета Цареградська: Мені здається, що політика Росії щодо Ізраїлю і щодо євреїв була досить прогресивною. Росія намагалася якось вибудовувати ці зв’язки. Чи я помиляюся?

Олександр Фрідман: Ви абсолютно праві. Особливо, якщо дивитися на епоху Путіна. Путін виявляє інтерес до вибудування відносин з Ізраїлем. Він також регулярно підкреслював своє позитивне ставлення до євреїв. Регулярно говорив про єврейських друзів, про тему Холокосту. Завдяки цьому в Ізраїлі та серед єврейських спільнот на Заході сформувалося думка про Путіна як про людину, яка євреям симпатизує. Навіть іноді його називали філосимітом.

«Він людина, яка відверто добре відноситься до євреїв, йому подобається єврейський народ, єврейська культура, єврейські традиції». Мені таке бачення здається абсолютно перебільшеним і таким, що не відповідає дійсності. Якщо ми візьмемо Путіна та інших людей з його оточення, того ж Патрушева або Лаврова, це все люди з радянською соціалізацією. Той самий Патрушев і Путін — вихідці з Ленінградського КДБ. А з усіх комітетів і організацій КДБ Ленінградський був одним з найбільш антисемітських за своїм характером.

Мені здається, що Путін дуже близько сприйняв праобрази ставлення до євреїв з теорії змови КДБ про те, що «євреї правлять світом», що «з євреями треба поводитися обережно», що навіть «може СРСР програв у холодній війні, тому що ввів антиізраїльську політику і налаштовував проти себе євреїв». Це і є його погляд, сприйняття та висновки щодо євреїв.

З одного боку, в нього є єврейські друзі, до яких він дійсно ставиться добре. Але з іншого боку, в нього є таке бачення цього так званого «всесвітнього єврейства», яке править світом і з яким треба все-таки не сваритися». Але зараз, у зв’язку з війною, яку Росія веде в Україні, і у зв’язку з фігурою Зеленського, до якого Путін ще й відчуває величезну особисту неприязнь, вони вже не звертають увагу на всі ті теорії, які в них були.

Ненависть переповнює настільки, що вони вирішили взяти в руки цю антисемітську карту і за допомогою неї, як в Росії це історично часто бувало, спробувати завоювати ще більше симпатії серед російського суспільства. Таким чином ще більше об’єднати населення перед образом зовнішнього ворога.

«Такими заявами Путін навмисно заграє з антисемітською картою і посилає її Ізраїлю і США»

Єлізавета Цареградська: Чи можемо ми сказати, що станом на зараз Путіну все одно, які будуть чи не будуть стосунки з Ізраїлем?

Олександр Фрідман: Я думаю, що Путін має власну логіку. Такими висловлюваннями він навмисно заграє з антисемітською картою і посилає її Ізраїлю і США. Путін же з тих людей з СРСР, де господарювала думка про те, що євреї керують США. У Росії ж дуже модно брати людей в адміністрації Байдена і розповідати про єврейське походження конкретних фігур, які визначають американську політику. Особливо тих фігур, які знані як ті, хто найбільш підтримує Україну. Той же Ентоні Блінкен, наприклад.

Блінкен — в США, Зеленський — в Україні. От і виходить ця «всесвітня єврейська змова».

Мені здається, Путін такими провокаційними, досить різкими заявами залишає собі місце для маневру і посилає Ізраїлю та євреям по всьому світу послання — «От дивіться, я вже готовий використовувати цю тему. Для мене немає проблем виступати з такими, хай ще закамуфльованими, але все-таки антисемітичними заявами. Якщо Ізраїль і єврейські організації по всьому світові будуть поводитися не так, як це хочеться Росії, тобто підтримувати Україну (гуманітарно, політично, інформаційно, фінансово) та якщо ви підете далі й почнете допомагати Україні ще й зброєю, в антисемітизму взагалі не буде кордонів. Тоді ми будемо використовувати цю тему по повній програмі, як це було в радянські часи». Я думаю, що в цьому і є ось таке завуальоване послання Путіна.

Єлізавета Цареградська: Наскільки ці прогнози є предметними для Ізраїлю?

Олександр Фрідман: Ізраїль справді  — у доволі складній ситуації. У випадку Лаврова там питань узагалі ніяких не було. Лавров однозначно перегнув палицю. Відповідь на це з’явилася дуже швидко. Ну і все ж таки Лавров — не Путін. Його вплив на російську політику і на прийняття рішень, — обмежений.

У випадку Путіна Ізраїлю, звісно, набагато складніше. Тому що це Путін. Це людина, яка ухвалює рішення. У нього є можливість нашкодити Ізраїлю. Тут йдеться і про військово-політичну співпрацю з Іраном, головним ворогом Ізраїлю. І про контроль над режимом Башара Асада в Сирії, який має кордони з Ізраїлем. Ну і не треба забувати про єврейську спільноту в Росії. Люди, які доволі масово її покидають, особливо після початку війни. І поки російська влада відкрито цьому не перешкоджає. І в усіх цих напрямках Росія може завдати удар і нашкодити Ізраїлю.

Саме з цієї причини Ізраїль змушений діяти дуже обережно. Позиція Ізраїлю приблизно така — як допомогти Україні, одночасно не нашкодивши собі.

Якби цієї залежності від Росії не було, то і заяви ізраїльської сторони були б більш різкими й допомога могла б бути зовсім на іншому рівні, в тому числі і на військово-технічному.

Російська пропаганда

Єлизавета Цареградська: Чи спрацьовує російська пропаганда в Ізраїлі?

Олександр Фрідман: Росія докладає багато зусиль, щоб сформувати негативний образ України у світі. Зеленський та його походження для Росії — наступальна та захисна тактика. Росія працює не тільки з образом Зеленського. Вони активно використовують образ Бандери, українських націоналістів, роль антисемітизму в організаціях українських націоналістів у 1930-ті роки, участь українців в Голокості тощо. Всі ці теми спеціально підкреслюють для того, щоб сформувати думку, що в Україні не все так просто (щонайменше). Що може Росія і діє не правильно, але й Україна нібито «зовсім не така вже біла та пухнаста».

Російська пропаганда робить свої вкиди в Ізраїлі, європейських медіа, західних тощо. Для України це є досить серйозною проблемою. Тому що, наприклад, сприйняття Степани Бандери зараз в Україні дуже сильно відрізняється від його сприйняття в Ізраїлі. В Україні він герой, в Ізраїлі — той час в цілому сприймається як час участі українців у Голокості.

Єврейсько-українська історія, м’яко кажучи, непроста, з великою кількістю важких епізодів, які всім нам ще доведеться переосмислити. 

Проект виходить за підтримки канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч» (UJE). 

Слухайте подкаст на сайті Громадського радіо.

ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.