Шмуель Йосеф Аґнон (Чачкес) (1887-1970)

Шмуель Йосеф Аґнон (Чачкес) увійшов у історію як перший івритомовний письменник, який став Нобелівським лауреатом з літератури й отримав цю премію як громадянин держави Ізраїль. У грудні 1966 року під час вручення премії у своїй Нобелівській промові він повертається спогадами до містечка Бучач, в якому, власне, народився, і якому безсумнівно завдячує у своїй творчості.

Шмуель Йосеф Галеві Чачкес побачив світ у липні 1888 року в містечку Бучач, яке тоді було частиною Австро-Угорської імперії. Батько письменника, Шломо Мордехай Леві Чачкес, був торговцем худобою, на той час заможним чоловіком, який також добре знався на єврейській релігійній літературі. Шмуель Йосеф здобув базову освіту в хедері, де детально та з великим зацікавленням студіював Тору й Талмуд. Активно писати прозові та віршовані тексти почав ще в підлітковому віці. Його перші публікації з’являються на сторінках єврейських часописів і газет Бучача, Львова, Коломиї, Кракова, починаючи із 1903 року.

Згодом він оселився у Львові, де певний час працював, редагуючи єврейські часописи. Це був важливий час для становлення Шмуеля Йосефа Чачкеса як письменника, формування його основних контактів серед тогочасного добірного єврейського середовища у Львові, зокрема в товаристві Шолом-Алейхема. У цей період він вливається у сіоністський рух і вже влітку 1907 року з групою бучацьких євреїв уперше виїздить до Палестини. Там він намагається знайти своє місце в житті, а також професійно реалізуватися та писати. Саме в Палестині письменник починає писати виключно івритом та продовжує друкуватися. В цей період світ побачила його повість «Аґунот» («Покинуті дружини»), яка й дала йому літературний псевдонім.

Перед Першою світовою війною Аґнон повертається до Європи та осідає в Берліні. Цей період його професійного розвитку сповнений лекцій з єврейської літератури й тісного спілкування з іншими письменниками з єврейського середовища. У 1915 році Аґнон заприятелював з німецьким видавцем єврейського походження Залманом Шокеном, який надав йому п’ятирічну стипендію для зосередження виключно на літературній творчості за умови, що Аґнон редагуватиме антологію єврейської літератури.

Загалом Аґнон мешкав у Німеччині впродовж шести років: тривало в Берліні, де взяв шлюб з Естер Маркс, а також в Гамбурзі, де народилися донька Емуна та син Шалом Мордехай. У 1924 році Аґнон повернувся в Палестину, яка після Першої світової війни відійшла в підпорядкування Великобританії. Після арабського погрому 1929 року Аґнон на короткий час покинув Єрусалим. Саме в цей період він востаннє відвідав своє рідне місто — Бучач. Враження від цієї подорожі згодом стали сюжетом роману «Гість на одну ніч». Твори Шмуеля Аґнона активно публікувалися німецькою мовою. Наприкінці Другої світової війни Шокен відкриває філію видавництва в Нью-Йорку й починає публікувати книги Аґнона англійською. У такий спосіб письменник став відомим широкому загалу та почав торувати свій шлях до Нобелівської премії, яку отримав у 1966 році за «оригінальне мистецтво оповіді, навіяне єврейськими народними мотивами». Шмуель Йосеф Аґнон отримав Нобелівську премію у парі з письменницею єврейського походження Неллі Закс. На жаль, життя видатного письменника незадовго обірвалося: він помер від серцевого нападу в 1970 році.

Тексти Аґнона, на жаль, донедавна були фактично невідомі українському читачеві. За останнє десятиліття українською мовою вийшов друком його роман «Гість на одну ніч», давши ширшому загалу поштовх до зацікавлення письменником. У 2015 році в Бучачі, де Аґнон народився і виріс, розпочав свою діяльність Літературний центр, названий на його честь, а від 2016 року в місті діє проєкт літературної резиденції, присвячений пам’яті Нобелівського лауреата. Назагал Бучач та містяни пам’ятають про славного уродженця: в місті вже три десятиліття існує вулиця Аґнона, меморіальна дошка на будинку, де мешкав письменник, а 2016 року поруч із будинком встановлено бюст письменнику. Сьогодні Аґнон є тим письменником, творчість та життєпис якого можуть стати своєрідним містком порозуміння в українсько-єврейських культурних взаєминах, про що зрештою, і свідчить його Нобелівський диплом, на якому в тісній синергії зображено Бучач та Єрусалим.