The Alibi Sisters: українсько-єврейський кармічний звʼязок

Жіночий дует Анни та Ангеліни Завальських The Alibi Sisters вже п'ятий рік сяє на українсько-єврейському музичному небосхилі. Їхні пісні їдишем та українською зачаровують шармом та мелодійністю, відроджуючи начебто втрачений світ. Публікуємо ексклюзивне інтерв'ю — розмову до душі з Анною Завальською.

Інтерв'ю проводив та редагував: Шимон Бріман (Ізраїль).

Шимон Бріман: Чи було щось у вашому дитинстві, що нагадувало про єврейське коріння? Спілкування з родичами, якісь сімейні історії чи розповіді, якісь моменти свят чи страви єврейської кухні?

Анна Завальска: Навіть на побутовому рівні в Україні ми частково залишаємося носіями єврейської культури: пісні, назви страв, деякі жаргонізми й сленгові елементи в мові (наприклад, ті, що дозволяють колоритно лаятися: «мишигине копф» — дурна голова тощо).

Булочку хала та рибу-фіш в Україні знають усі родини, здається, не залежно від релігій та національностей. Це часто було на святкових столах вдома.

Але більш детально знайомитись з єврейськими традиціями святкувань та звичаями ми з сестрою почали вже у дорослому віці разом з вивченням україно-їдишської культурної спадщини.

Про наш особистий зв’язок з єврейським контекстом в дитинстві ми ніколи особливо не замислювались — ця тема в повоєнні роки в Радянському Союзі була взагалі табуйованою.

Про нашу генетичну причетність свідчить прізвище. Дідусь — Андрій Завальський, чоловік з витонченими аристократичними рисами обличчя й дивовижними глибокими очима, про які можна сказати, що «в них уся скорбота єврейського народу».

Для нас його образ завжди був далеким, загадковим і магнетичним, оскільки ми ніколи з ним не були знайомі. Дідусь помер, коли нашому з сестрою батькові було лише 5 років. Кажуть, його прабабуся Ядвіга була польською єврейкою. Але жодних доказів чи підтверджень цьому не збереглося.

Наше прізвище — Завальські, — належало до вузького кола родин, переважно на Поділлі та частково в Києві. У дореволюційних списках євреїв Києва прізвище Завальський трапляється рідше, ніж, скажімо, Бродський чи Зайцев, однак воно було усталене. У метричних книгах синагог Києва за 1870–1900 роки є кілька записів про народження дітей у родинах із прізвищем Завальський. Після революції частина Завальських емігрувала (є дані про виїзд до США та Землі Ізраїлю у 1920–30-х роках).

Пригадую, як татова мама — наша бабуся Віра, чистокровна українка, у побуті часто вживала незнайомі нам слова — вони звучали дуже екзотично й незвично. Ми запитували в неї, що вони означають, але вона лише сміялася і жартувала: «Це німецькі». Можливо, тому, що з відомих причин усе, що було пов’язано з євреями, ретельно приховувалось і ніяк не афішувалося.

Пізніше ми дізналися, що в дитинстві вона кілька років провела в інтернаті в Житомирській області, бо їхня мама, рано овдовівши, не могла самостійно прогодувати дочок. У закладі багато медсестер і вихователів спілкувались переважно їдишем. Саме звідти вона й запозичила та використовувала багато слів і мовних зворотів у власному мовленні.

Також бабуся часто співала нам старі пісні, серед яких була наша улюблена — ніби зі шлейфом її вінтажних парфумів і помади — «Vi iz dos gesele». Вона завжди асоціюється саме з нею. І пам’ятаю, як одного разу бабуся раптом заспівала цю пісню незнайомою нам мовою — так ми вперше почули її в оригіналі: мовою їдиш (пізніше ми вже слухали її у виконанні сестер Беррі з вінілових платівок). Тоді ми буквально завмерли від краси такого поєднання мелодії й тексту, сумний і глибокий зміст якого дізналися значно пізніше…

Шимон Бріман: З 2021 року ви знову виступаєте разом із сестрою — але вже в новій українсько-єврейській стилістиці. Чому ви обрали для нового іміджу дуету саме українсько-єврейську пісенно-музичну сферу?

Анна Завальска: Відповісти на запитання, чому, все життя, займаючись українським фольклором, шоу-бізнесом і естрадою, ми раптом зацікавилися єврейською культурою і несподівано заспівали ідишем — досить непросто. Давайте чесно, як в анекдоті: «ну, по-перше, — це красиво».

Насправді, було багато передумов і чинників, що зіграли ключову роль у цьому: від неодноразової участі в міжнародних фестивалях (це формувало повагу до інших національних колоритів і давало можливість культурного обміну) до доленосних зустрічей з цікавими особистостями — носіями єврейської культури, які через музику та власні біографії закохали нас у неї.

Зараз найбільше нас надихає та мотивує співпраця з прекрасною викладачкою з їдішу для Центру дослідження історії та культури Східноєвропейського єврейства при Києво-Могилянській Академії Олександрою Ураловою.

Шимон Бріман: Я бачу у вас глибоке занурення у контекст та історію кожної пісні, на основі якої ваш дует створює відеокліпи. Хто у вашій команді підбирає ці пісні, хто професійно займається їхньою сучасною обробкою? 

Головним ідеологом та музичним стратегом від самого початку перезапуску проєкту The Alibi Sisters є композитор та аранжувальник Дмитро Саратський. Весь музичний контент — це в першу чергу його смак та бачення. Саме завдяки йому ми записуємо пісні і знімаємо майже всі наші відео у форматі live performance — тобто, звук зазвичай пишеться наживо у декілька цілісних дублів. Це все можливо завдяки майстерності і професійним навичкам Дмитра.

Якщо проводити паралель з Сестрами Беррі, то він однозначно наш Абрам Ельштейн, який аранжував для легендарного дуета народні єврейські пісні.

Шимон Бріман: Коли вас називають "українськими сестрами Беррі", ви цим пишаєтесь — або навпаки відчуваєте, що вас сприймають лише як сучасну версію американо-єврейських зірок 1950-1960-х років?

Ми відчуваємо себе самодостатньо! Ми можемо гратись у стилізацію, залишаючись собою.

Настав той момент, коли наша схожість з Сестрами Беррі стала не лише очевидним бонусом, а й актуальним і максимально органічним етапом у нашій артистичній кар’єрі. Особливо важливо, що у нас так само є ця генетична фішка: красиве звучання знаменитої «сестринської терції», і не використовувати це було б помилкою.

Ну, і не можемо ігнорувати той факт, що до еміграції після погромів тато Міни і Клари Бейгельман жив колись на Подолі, у нашому рідному Києві і славився свою пекарнею. Тобто, містичних натяків на наш кармічний звʼязок є чимало!

Кажуть: «Наша історія написана піснями», тому для нас дійсно важливо вивчати і знайомити людей з історіями пісень в репертуарі The Alibi Sisters. Особливо ми любимо ті, в яких переплітається українське та їдишське. Орієнтуючись на це, ми і будуємо наш репертуар.

Маючи за спиною безліч проєктів і творчих експериментів, ми можемо дозволити собі робити сьогодні те, що йде у розріз з сучасними трендами і насолоджуватись музикою «поза часом». І не боїмося саме відтворювати, не змінюючи у ретро-шлягерах їх аутентичної мелодійності та наїву, і не осучаснювати їх.

У ретро-стилістиці ми працюємо вже досить давно. Естетично та візуально дует The Alibi Sisters відтворює образи поп-культури 1950-60-х років, зберігаючи так само і характерну манеру виконання.

Ми підкреслюємо нашу візуальну і вокальну схожість з Сестрами Беррі, розуміючи, що викликаємо у аудиторії ностальгічні спогади, бо повертаємо слухачів у їх дитинство чи молодість.

Ми прагнемо створювати на сцені довершену атмосферу: оркестр, стиль, сповнений елегантності, театральне світло та бездоганне звучання — усе це покликане викликати флешбеки у минуле та подарувати зрілу естетичну насолоду.

Шимон Бріман: Ви виступали у Кракові з програмою “A Return to Yiddish World”. Але чи можливе повернення в їдишський світ — у світ, який давно зник? Переважна більшість українців, та й євреїв, коли чують пісні їдишем, не розуміють слова без перекладу. Люди бачать на екрані яскравих жінок, які гарно співають, але не розуміють змісту пісні. Як виходити із цього протиріччя?

Анна Завальска: Цей світ зовсім не зник, адже ті, кому пощастило врятуватися під час Другої Світової війни, зберегли безцінні цеглини, щоб за океаном почати відбудовувати усе наново.

«Їдішкайт» — це не тільки спалені Голокостом містечка, з усіма їх мешканцями та спогадами про минуле… Це дещо значно ширше. Повернення у цей світ є символічним і поетичним сном, мрією про щось відібране, але не втрачене. Нам лишились чужі спогади, кілька книжок, голоси старих пісень, які ще звучать на старих платівках або в серцях небагатьох…

Колись їдишська культура квітла в містечках і великих містах Східної Європи. Вона жила в піснях, казках, анекдотах, книгах, на ярмарках, у школах і синагогах. Це був світ, де мова їдиш була не просто засобом спілкування, а душею народу — ніжною, дотепною, трагічною й мудрою. Люди розповідали їдишем історії, сміялися та молилися, виховували дітей і сперечалися про життя.

Звісно, у цей світ неможливо повернутися фізично. Але пам’ять про нього — це наш обов’язок. Пам’ятати не лише трагедію, а й життя: сміх на вулицях, запах чолнту в суботу, розмови про Талмуд і про любов. У нашій уяві це був світ, що дихав людяністю. Такою, якою це можна відчути у книгах Шолом Алейхема.

Можливо, ми не можемо його відродити, але можемо його вшанувати. А це вже — теж форма повернення.

У сучасному світі число тих, хто звертається до їдишської культури лише збільшується! Пісні їдишем виконуються на концертах, фестивалях клезмерської музики, у театрах.

В деяких єврейських громадах, особливо у США, Ізраїлі, Великій Британії та Канаді, їдиш залишається живою мовою спілкування. У багатьох університетах світу існують програми з вивчення їдишу, його літератури та історії культури.

Навіть на Duolingo можна вже вивчати їдиш. Кілька років тривала академічна суперечка щодо того, який саме їдиш викладати на освітній платформі: чи літературний їдиш, чи західний, чи північний (литовський) їдиш, чи можливо наш український, чи польський… і зупинились на галицько-хасидському варіанті мови! А це саме той їдиш, на якому звучать Сестри Беррі і, власне, ми теж використовуємо цю вимову та її фонетичні особливості.

Щодо змісту і розуміння текстів пісень, то це зовсім не є головною умовою, бо мова музики та естетики універсальна. Ми, звісно, перекладаємо усі тексти, розуміючи про що співаємо і додаємо у них трохи української. В нашій театралізованій концертній програмі «Моя єврейська душа» ми зробили для глядачів спеціальні програмки з перекладами усіх текстів, але це було не принципово, бо краса захоплює будь-якою мовою.

Шимон Бріман: Чи не думали ви висловитися у пісні івритом — живою розмовною мовою відродженої Єврейської держави?

Анна Завальска: В нашому репертуарі є декілька пісень івритом, але для нас важливо та органічно співати саме їдишем, який ми, до речі, вивчаємо до сьогодні. На це є декілька причин. По-перше, «маме-лошн» несе цей ностальгійний вайб, а для єврейської музики 19-20 ст. вона є характерною.

Крім того, музика Єврейської держави — Ізраїля, — для нас не є настільки рідною та зрозумілою, ми не знаємо та не відчуваємо той культурний контекст. Тому це буде не чесно и не правдиво, як мінімум.

Натомість ми живемо там, де колись говорили їдишем, і саме для нашої творчості ця мова є більш доречною. І нам приємно та важливо залишатися у цьому трохи маревному світі спогадів про наше спільне україно-їдишське минуле.

Шимон Бріман: Як ви вважаєте, чи вплинула агресивна війна Росії проти України на зростання інтересу серед українців та у світі до єврейсько-української теми? Що ви відчуваєте, коли знімаєте кліп з піснею про Хануку в Києві, який зазнає ракетних ударів Росії? Як ця війна вплинула на ваше життя та на вашу творчість?

Анна Завальска: У найскладніші для нашої країни часи нам важливо залишатися вдома! Бо тоді ми співпереживаємо цей біль і виражаємо його у творчості без фальші та викривлень. Мистецтво — це теж зброя, тому дуже важливо сьогодні, коли жахлива війна прийшла в Україну, коли наші міста знищують, ми маємо через власний досвід знов і знов нагадати світу про євреїв, які постраждали під час Другої Світової війни, про спробу знищення цілої унікальної культури.

Ми сподіваємося, що сьогодні наші голоси, якими ми співаємо пісні на їдиш, звучать як ніколи пронизливо і привертають увагу світу до нашої біди.

Відео до Хануки на кавер пісні відомого гурту The Klezmatics ми, до речі, знімали на Андріївському узвозі на ранок після страшних обстрілів. Коли почали зйомки, залунала чергова повітряна тривога. Дуже боялись, що не встигнемо відзняти дублі. Чекали відбою у сховищі і потім продовжили працювати.

Це абсолютно про стійкість та непокору, бо попри бажання ворога нас морально і фізично знищити, — ми працюємо з подвійною силою, бо іншого життя та іншої країни, яку ми так любимо, у нас не буде.

А перед самою війною ми зняли фільм про їдиш, його походження та життя євреїв в Україні і насамперед у Києві. В кадрі ми ще говоримо російською, бо перед війною ми наївно вважали, що світова єврейська діаспора так краще зможе нас зрозуміти, проте ми відразу зробили англійські субтитри. І більше ніколи не спілкуємось російською публічно або за кордоном. Це принципова позиція.

В наших планах зробити такі фільми не тільки про Київ, але й про інші міста і містечка України, що пов'язани з єврейським життям: Умань, Бердичів, Чернівці, Одеса, Чорнобиль та інші.

Шимон Бріман: Пісня «Йошке форт авек», на думку музикознавців, — це іронічна пісня з елементом глузування, що була написана про мобілізацію на російсько-японську війну в 1904 році єврейського ганстера у Вільно, який займався здирством у єврейських торговців, і залишив у місті вагітну наречену. У вашому виконанні — це лірична пісня про розлучення. Як ця пісня звучить на тлі сучасних проблем мобілізації в України?

Анна Завальска: Є безліч прикладів пісень, які змінюють свої змісти у контексті часу та історії. Наприклад, пісня Bei mir bist tu shein, яку написав Шолом Секунда для мюзикла у 1930-их роках, але у ХХ-му столітті вона стала настільки популярною, що перекладалась та змінювалась багато разів, відповідаючи контексту свого часу. Є безліч її інтерпретацій — від театрального до напівкримінального.

Пісня «Yoshke Fort Avek» у нас — це історія  проводів брата, нареченого та сина на війну. Усі прощаються з Йошке на вокзалі і кожний дуже болісно переживає близьку розлуку. «Ще мить, ще один поцілунок та обійми і потяг поїде…»

Сьогодні ця пісня у нашому виконанні та авторській версії звучить як присвята тим, хто йде захищати нашу країну від ворога. У ній весь драматизм контексту та сила віри люблячих сердець у те, що хлопець повернеться додому. Ця тема реально болить сьогодні кожному українцю.

Коли ми виконували цю пісню на зйомках телевізійної програми, це виглядало саме так, як і має звучати справжній клезмер. На акордеоні — кримсько-татарський музикант Шевкет Зморка, на кларнеті акомпанував музикант і війсковий, який служить, — Олег Кадук, і українські співачки, що співають їдішем народну грецьку мелодію. Цікаве і органічне поєднання культур, стилів та історії. Це і є наша фішка.

Шимон Бріман: Чи є у ваших планах створення абсолютно нових оригінальних єврейсько-українських пісень — не на основі «доброї старої класики»?  У яких країнах ваш дует виступав із єврейськими та українськими піснями?

Анна Завальска: Так, ми як автори пісень плануємо створювати і авторський матеріал, який би відповідав нашій стилістичній концепції. І писати тексти і українською, і їдишем. Всьому свій час. Потрібен ресурс і наснага це зробити.

Щодо наших виступів у інших країнах, то вже мали честь грати свою програму на багатьох майданчиках в Європі: Moderna Museet/Modern Art Museum у Стокгольмі, The Salon of the Sphinx festival на Капрі в Італії. Також ми були гостями Jewish Culture Festival в Кракові, виступали на сцені Galicia Jewish Museum.

Цієї весни мали гастролі у Ізраїлі, побували з концертами майже у всіх містах від півдня до півночі країни, і це був чудовий досвід живого знайомства з більш старшою аудиторією, яка є носієм мови їдиш та розуміє пісні сестер Беррі. Наші кавер-версії цих пісень саме в Ізраїлі переглядають найбільше і саме звідти нам приходить найбільше відгуків.

За кордоном нас завжди дуже тепло приймають, бо хороша музика нікого не залишає байдужим. У кожному нашому виступі ми показуємо маленьку частину нашої барвистої музичної мультикультурної палітри: дивовижний сплав українських, єврейських, польских, циганських, татарських, молдавських традицій. Наголошуємо, що наша унікальність — в різномаїтті.

Шимон Бріман: В історії єврейсько-українських відносин є як добрі, так і криваві сторінки. Чого більше, на вашу думку в багатовіковій історії відносин двох наших народів? Як вплинула чи вплине поточна війна в Україні та в Ізраїлі на майбутні взаємини українців та євреїв, України та Держави Ізраїль?

Анна Завальска: Нас змалечку вчили поважати звичаї та обряди різних народів, а особливо тих, які жили і живуть на нашій території. Євреї та українці співіснували тут століттями, тому культурний вплив та взаємообмін очевидний. Ми різні, але в нас дуже багато спільного. Українці кусають Калиту на Андрія, а євреї пригощають вушками Амана на Пурім. І ще безліч прикладів можна навести, це цікаво досліджувати.

А щодо кривавих сторінок, то будь-які народи, які співіснують на одній території завжди мають різні віхи відносин, і без конфліктив та суперечок ніяк не обходиться. Близькі сусіди і сваряться, і миряться. Рівної кардіограми стосунків не буває, і у нас так само було різне.

Але очевидне одне: те, наскільки впливали наші культури одна на одну, споріднює нас у дуже багатьох аспектах. І саме через мову та пісні цю нашу спорідненість видно особливо добре. Ця спільна історія нікуди не зникла, — її паростки розквітають і в сучасний Україні.

Усі відголоски такого культурного взаємопроникнення й тривалого співіснування на одній території фрагментують нас як націю і роблять нас більш об’ємними, повноцінними в світовому контексті.

Війна — це те, що нас, на жаль, теж поєднує, ця страшна сторінка. І ненависть до народу та нації, — це те, що українці зараз теж відчувають, як і євреї.

І які б не були в минулому у нас розбіжності, а вони насправді були дуже незначні, переважно побутові, — ми маємо підтримувати один одного зараз у темні часи випробувань, об'єднатися проти несправедливої спровокованої агресії, яку відчувають наші народи і наші держави.

Ми без жодних вагань наголошуємо, що ми на стороні Ізраїлю у його боротьбі. І так само у відповідь ми дуже чекаємо, від Ізраїлю та його громадян такого ж ставлення до нашої ситуації.

Хочеться прямої пропорційності: коли в Ізраїльському конфлікті ми стоїмо на боці Ізраїля, то Ізраїль як ніхто інший має підтримувати і розуміти сторону України, її мотивацію, позицію та правду.

Фото: Дует The Alibi Sisters (автори світлин — Олексій Пономарьов, Дарʼя Мангубі, Христина Урсуляк).