«Український Шабат» в Ізраїлі: Єврейська релігійна пам'ять та війна в Україні

У маленькій синагозі нашого району новобудов з краєвидом на гору Кармель, ми зустрічаємо «Царицю-Субботу» на мелодії сефардських євреїв. Запитую сусіда, його звуть Асаф, і наші доньки ходять в один дитячий садок, — «До речі, а ти ашкеназ чи сефард?». Він каже — ашкеназ.

«А звідки твоє коріння?» — «Із Німеччини». — А точніше? — «З Австро-Угорщини». — А точніше? — «З Галичини, зараз це Україна», — каже Асаф.

Потім Україна з'являється знову, коли я бачу головне фото на обкладинці релігійного бюлетеня: «Шафа із сувоями Тори синагоги у Херсоні, Україна».

Вранці Шабату знайомий хабадник підходить та запитує івритом з хитрою усмішкою: «Ну, як справи в місті Харьков? Я чув, що його вже немає після російських обстрілів». Я розумію, що він не хоче мене образити — адже він знає, як я переживаю через обстріли міста мого дитинства. Значить, він так жартує.

«Немає вже Харькова, стерли його. Залишився лише Харків», — закінчує він свою гру слів. Мовляв, через ракетні удари по місту вже немає Харькова в російському варіанті, але лишився Харків український.

Кажу йому: «Вау, це дуже глибока думка, я передам її харківському рабину Мойше Московичу — він буде радий цьому жарту, сидячи під обстрілами».

Це особливий Шабат в травні, сьогодні ми благословляємо новий єврейський місяць Сіван. Це означає, що ми не читаємо жалобну вставку «Ав ха-Рахамім» («Отець Милосердя») в пам'ять про євреїв, які загинули за освячення Імені Творця. Тому що позитивне (новий місяць) відсуває сумне.

Але раптом усі починають читати цей жалобний текст! Я питаю — чому?! Його ж не треба читати.

З мудрою напівусмішкою мені відповідає рабин Шауль Елітув — однокласник того самого харківського рабина. Він каже, що тільки на місяць Сіван жалобний гімн стає «сильнішим» за новомісяччя.

Але чому?

«Біглаль Хамельніцкі («через Хмельницького»). Знаєш такого?» — каже івритом рабин. — «Так, навіть бачив його статую у Києві», — відповідаю я. – «Оооо!», — з повагою реагує рабин.

Це назавжди вмонтовано в єврейську пам'ять — хоче сказати мені цей рабин. Місяць Сіван — кінець травня-середина червня 1648 року, пік кривавих єврейських погромів під час козацького повстання Хмельницького.

Але рабин Елітув правий і не правий одночасно. Жалобний текст перед початком місяця Сиван вперше з'явився у 12-му столітті — на згадку про погроми євреїв Рейнської області в період перших Хрестових походів. Лише за кілька століть на ті самі дні випали найстрашніші масові погроми євреїв України 17-го століття.

Схожа ситуація сталася з єврейським постом 20-го Сівану. Спочатку він з'явився тому, що саме цього дня 1171 року у французькому місті Блуа за вироком християнського суду за хибними звинуваченнями було спалено 30 євреїв. Того ж дня 1648 року (31 травня чи 10 червня за різними календарями) відбулася масова різанина тисяч євреїв Немирова в Україні — після захоплення міста козаками Хмельницького.

З того часу і траурний початок місяця Сиван, і пост 20-го Сівану вмонтовано і в єврейські молитовники, і в єврейську пам'ять. Хоча треба сказати, що пост 20-го Сівану є маловідомим і має "регіональний" характер — його дотримуються лише окремі єврейські громади Східної Європи та їхні нащадки в Ізраїлі.

Що можно зробити, коли трагедії минулого увінчено в єврейську релігійну матрицю та увійшли в молитовники вже майже 400 років тому? Це майже неможливо змінити.

Але можливо щось інше: пам'ятаючи минуле без ідеалізації та рожевих казок, усвідомлювати сьогодення як зовсім іншу історичну епоху, не переносити гріхи та кров 17-го століття на людей 21-го століття. Бачити нові покоління українців, які прагнуть вільного життя на своїй землі.

І саме такий вибір сторони Добра та підтримки України зробила значна більшість єврейського народу як в Ізраїлі, так і у глобальній єврейській діаспорі після початку російського вторгнення до України у 2022 році. Обрав різні способи та ступеня підтримки українського народу під час страшної війни.

Після початку повномасштабної агресії Росії я слухав Ютьюбом протилежні думки рабинів Ізраїлю про війну в Україні. Найбільш яскраво ці різні погляди виявилися у відеолекціях двох духовних авторитетів релігійного сіонізму.

Рабин Шломо Авінері заявив: "Українці — найбільші антисеміти Європи, які чинили найстрашніші лиходійства проти євреїв з часів Богдана Хмельницького. Млини Бога крутяться повільно, але мелють тонко. Сучасна війна проти України — це розплата за злочини минулого".

Йому категорично заперечив рабин Урі Шеркі: «У цій війні лиходії — це Росія і жахливий путінський режим. Єврейська традиція вчить, що не можна судити нащадків за зроблене предками, якщо нащадки не йдуть тим самим злочинним шляхом. Я багато разів був в Україні, спілкувався з людьми, і запевняю вас — це зовсім інше покоління, ніхто з них не збирається вирізати євреїв».

Але всі ці дискусії серед рабинів Ізраїлю про ступінь "винності" України, які з'являлися в мас-медіа в останні дні лютого і в березні 2022 року, різко припинилися в перші дні квітня 2022 року — тому що стали відомі страшні факти масового вбивства українських мешканців Бучі біля Києва.

Коли путінський злочинний режим прагне знищити українську націю, українські міста та все українське, більшість євреїв Ізраїлю, єврейські громади Європи та Північної Америки вже третій рік стоять на боці України — знаходячи в собі сили для співчуття, не забуваючи минуле та думаючи про майбутнє.

Саме це співчуття Україні я постійно зустрічаю від знайомих у нашій синагозі та від багатьох ізраїльтян, які цікавляться ситуацією на фронті та жахаються варварськими руйнуваннями та вбивствами мирних жителів України.

Обов'язок пам'ятати жахи минулого разом зі здатністю співпереживати сучасну трагедію українців та підтримувати Україну в глобальному масштабі — ця велика гідність юдаїзму нашої епохи стала справжнім єврейським моральним вибором сторони Добра у війні зі Злом.

Текст та колаж на тему українсько-єврейської історичної пам'яті (створений за допомогою Штучного Інтелекту): Шимон Бріман (Ізраїль).