Видатні євреї в історії Харкова

Харків — другий за величиною мегаполіс України, який бореться з російською агресією, відзначає зараз 370 років від заснування української козацької фортеці у 1654 році. Євреї були, є і будуть важливою, впливовою та яскравою частиною палітри Харкова.

На честь святкування 23-го серпня Дня міста, пропоную до уваги читачів нарис із 12-ти персоналій видатних євреїв, які залишили слід в історії Харкова.

Пейсах Бурас
Пейсах Якович Бурас (1842–1914) — купець першої гільдії та філантроп. У 1879 р. відкрив у Харкові Тютюнову фабрику «Бурас і Ко», яка на початку 20 ст. вважалася однією з кращих у імперії та користувалась попитом закордоном.

Бурас дбав про покращення умов праці робітників Тютюнової фабрики, фінансував лікарню у передмісті для харківських дітей, які страждали на захворювання легень.

Один з засновників «Товариства допомоги бідним євреям м.Харкова», лікарні та богадільні. На його кошти збудовано будинок єврейського благодійного товариства та навчальний заклад.

Мойсей Фабрикант
Мойсей Борисович Фабрикант (1864–1951) — видатний хірург, один із основоположників пластичної хірургії в Україні.

Після закінчення Харківського Університету — ординатор факультетської хірургічної клініки. З 1892 року, після стажування за кордоном, професор університетської клініки. Побудував приватну хірургічну лікарню.

З гумором казав: «Радянська влада поставила мене на ноги — забравши автомобіль».

У жовтні 1941 року старий Фабрикант не хотів покидати Харків — говорив, що «я знаю німців — це культурні люди, і серед них є багато моїх колег-лікарів». Але як найцінніший медичний фахівець був за особистим наказом Микити Хрущова під конвоєм доставлений в останній ешелон, який виходив із Харкова.

Багато років завідував  кафедрою хірургії голови та обличчя Харківського Медінституту. Працював аж до 1950 року, вийшов на пенсію у 86 років.

Овсій Браунштейн
Овсій Пинхусович Браунштейн (1864–1926) — видатний лікар-окуліст, фундатор та лідер Харківського Медичного Товариства.

Закінчив Харківський Університет (1887), де і працював ординатором при клініці офтальмології. У 1893–95 роках — ассистент д-ра Леонарда Гіршмана. Від 1898 року — власник очної клініки у Харкові.

Прибічник жіночої освіти, один із ініціаторів створення Жіночого Медичного інституту у Харкові.

У 1924–26 роках — завідуючий кафедрою очних хвороб. Автор досліджень з питань травматичних пошкоджень ока, відшарування сітківки, лікування трахоми, захворювань зорового нерва.

На початку 1900-х років Браунштейн був головою Комітету сіоністів Харкова, палко виступав за створення єврейської держави.

У його будинку на вулиці Римарській у листопаді 1903 року відбулася подія, що увійшла до історії майбутньої Держави Ізраїль — Харківська конференція сіоністів. Там була підписана ультимативна вимога про створення майбутньої єврейської держави лише на Землі Ізраїлю. Цей ультиматум з Харкова допоміг відкинути так званий «план Уганди» про створення єврейської держави в Африці.

Олександр Гінзбург
Олександр Маркович Гі́нзбург (1876–1949) — український архітектор, науковий діяч, засновник конструктивізму в архітектурі.

У 1898 році закінчив математичний факультет Харківського Університету.  У 1903 році закінчив інженерний факультет Харківського Технологічного інституту та створив власне проектне бюро «Залізобетон».

Працював у стилях модерн та конструктивізм. Вперше в Харкові проектував багатоповерхові прибуткові будинки із залізобетонних конструкцій.

З 1924 року активно займався промисловою архітектурою. З 1933 по 1938 роки викладав в Промисловій академії, з 1933 — в Індустріальному інституті.

Сталінські органи держбезпеки стежили за Гінзбургом наприкінці 1930-х років та планували його арешт «за шпигунство на користь Німеччини». Встиг покинути Харків перед захопленням міста гітлерівцями в 1941-му.

Повернувшись до Харкова у 1944-му, Гінзбург був шокований, дізнавшись про звіряче знищення нацистами харківських євреїв. Його колега Віктор Естрович, видатний український архітектор, який працював у Харкові з 1912 року в стилі неоренесанс та модерн, був розстріляний разом із дружиною у Дробицькому Яру.

Гінзбург повернувся до свого національного коріння та був обраний головою міської єврейської громади, яку радянська влада невдовзі закрила. У 1945 р. Гінзбурга позбавили усіх посад і заборонили викладати. Його діяльність була визнана шкідливим «проявом сіонізму».

Автор проектів більш ніж 120-ти будівель, з яких двадцять увійшли до Списку пам'яток архітектури Харкова.

Аарон Тумаркін
Аарон Тумаркін (1885–1936) — Любавичеський хасид, останній рабин міста Харкова в умовах тоталітарної комуністичної влади. Був духовним лідером єврейської громади Харкова з 1918 року аж до смерті 1936 року.

Очолював синагогу на вулиці Чоботарська біля Благовіщенського базару. У будівлі під керівництвом рабина Тумаркіна також працював «Дом навчання».

Комуністична влада в 1932 році закрила синагогу на Чоботарській, виселила рабина з його будинку на околицю міста. Вся бібліотека духовної літератури Тумаркіна була знищена.

У березні 2022 року дві російські ракети потрапили на дах і у двір синагоги на Чоботарській, де молився і викладав рабин Тумаркін.

Віктор Коган-Ясний
Віктор Мойсейович Коган-Ясний (1889-1958) — видатний український лікар, доктор медичних наук, професор. Заслужений діяч науки УРСР (1941).

Закінчив Медичний факультет Харківського Університету (1913). Доцент кафедри терапії (з 1926), завідувач кафедри внутрішніх хвороб Санітарно-гігієнічного факультету (1932-38 рр.), завідувач кафедри госпітальної терапії Харківського Медичного інституту (1938-41 та 1943-1953 рр.).

Першим у СРСР розробив виробництво інсуліну, чим врятував тисячі людей, які страждали на цукровий діабет.

У 1930 році під керівництвом Когана-Ясного в Харкові була відкрита перша в СРСР та третя у світі ендокринологічна клініка з лабораторіями та диспансерами. Автор 9 монографій, близько 40 посібників та підручників. Головний терапевт Міністерства охорони здоров'я УРСР.

Заарештований органами МДБ у лютому 1953 року, пройшов тортури на допитах з метою вибивання «зв'язків» з заарештованими в Москві видатними вченими-медиками по «Справі лікарів».

Зазнав цькування у стінах Харківського Медінституту, організованої обкомом Компартії України за неправдивими звинуваченнями. У квітні 1953 року після смерті Сталіна, Коган-Ясного випущено з ув'язнення та повернено до Харкова.

Дмитро Клебанов
Дмитро Львович Клебанов (1907–1987) — видатний український композитор.

У 1927-28 рр. — диригент Харківського театру музичної комедії. У 1931-1934 — диригент Симфонічного оркестру Українського Радіокомітету в Харкові. З 1934 р. викладач у Харківській Консерваторії, з 1960 року — професор.

З 1970 р. завідувач кафедри композиції та інструментування Інституту мистецтв. Автор підручника «Мистецтво інструментування» (1972). Наставник багатьох українських композиторів.

Написав «Українське концертино» (1940) та «Українську сюїту» (1949), а також вокальні цикли на вірші Тараса Шевченка. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1967).

У 1945 р. Клебанов написав симфонічну поему «Бабин Яр», вперше в СРСР піднявши тему знищення євреїв нацистами під час Голокосту. За це він у 1948-1949 роках був звинувачений у «космополітизмі» та єврейському націоналізмі.

Було влаштовано цькування Клебанова у Спілці композиторів. Його зняли з усіх посад. Композитор зміг повернутися до своєї роботи лише після смерті Сталіна.

Вперше його симфонія "Бабин Яр" була виконана в Україні лише 1990 року.

Марк Азбель
Марк Якович Азбель (1932–2020) — видатний вчений-фізик, дисидент та організатор опору вчених радянському тоталітарному режиму.

Закінчив Харківський Університет у 1953 році. 23-річний Азбель передбачив циклотронний резонанс у металах (резонанс Азбеля-Канера). 1955 року під керівництвом професора Іллі Ліфшица захистив кандидатську дисертацію, почав працювати у Харківському Фізико-Технічному інституті.

Став завідувачем відділу Інституту теоретичної фізики АН СРСР (Москва), але у 1972 році подав документи на виїзд із СРСР, був негайно звільнений з усіх постів.

Йому було дано відмову у виїзді. Азбель розпочав боротьбу проти режиму. Уперше у СРСР створив міжнародний науковий семінар для вчених, яким відмовлено у виїзді. 1977 року КДБ не витримав стійкості вченого і дозволив його виїзд. Марк Азбель отримав кафедру теоретичної фізики Тель-Авівського університету. Лауреат ізраїльської Премії Ландау (1989).

З інтерв'ю професора Марка Азбеля в Ізраїлі: «Коли я закінчував школу [в Харкові], я твердо знав, що ненавиджу цей устрій, партію, уряд, вождя. І, отримавши запрошення працювати у Курчатова, вирішив: такій владі я не хочу дарувати те, з чого стріляють. Це був один із розумних вчинків, які я зробив за життя».

Гершон Дрінфельд
Гершон Іхелевич Дрінфельд (1908–2000) — професор-математик, творець харківської математичної школи. У 1944–1950 роках — заступник директора Харківського інституту математики.

Бібліотека Дрінфельда перетворилася на кабінет математичної літератури механіко-математичного факультету ХДУ та стала однією з найкращих математичних бібліотек України.

Завідувач кафедри математичного аналізу Мехмата ХДУ в 1944–1962 роках. Зробив фундаментальний внесок у викладання математичного аналізу. Дрінфельд виростив цілу плеяду видатних українських математиків.

Під час розв'язаної комуністичною владою антисемітської кампанії 1952-1953 років планувалося засудити Гершона Дрінфельда за «погане викладання». Але не знайшлося жодного студента, який підтримав би таке звинувачення.

Мойсей Фрадкін
Мойсей Залманович Фрадкін (1904–1974) — видатний український художник-графік, класик дитячої книжкової ілюстрації. 1927 — закінчив Харківський Художній інститут, з 1931 до 1971 року — доцент того ж інституту.

Ілюстрував багато українських дитячих книжок, а також «Єврейські народні пісні» та обрані твори Шолом-Алейхема.

Роботи Фрадкіна перебувають у Київському державному музеї українського мистецтва, Харківському музеї образотворчого мистецтва, у національних галереях Стокгольма та Чикаго.

Яків Айзенберг
Яків Єйнович Айзенберг (1934–2004) — український вчений, головний теоретик чотирьох поколінь систем керування ракетно-космічної техніки. Заслужений діяч науки і техніки України. Доктор технічних наук, професор, академік.

У 1956 році закінчив Харківський Політехнічний інститут, радіотехнічний факультет. З 1990 року генеральний конструктор та генеральний директор заводу "Хартрон".

Серед його найбільш відомих проектів — старти стратегічної ракети SS-18 «Сатана», надважкої ракети-носія «Енергія», створення й запуск функціонально-вантажного блоку «Зоря», що поклали початок Міжнародної Космічної Станції.

Член Міжнародної академії астронавтики (IAA), Інституту інженерів по електротехніці й електроніці США (IEEE).

Борис Елькін
Борис Соломонович Елькін (1947–2011) — видатний вчений, професор, організатор освіти у Харкові.

Закінчивши 1970 року Харківський Державний Університет з відзнакою, Борис став співробітником механіко-математичного факультету, де працював до 1995-го, ставши заступником декана з наукової роботи.

Автор понад 150 наукових праць, винаходів та державних еталонів у радіометрії та фотометрії. Математичні розробки Елькіна досі використовуються у космічних програмах, а каталізатори для нафти та брудних рідин працюють на українських нафто- та коксохімах, а також на "Криворіжсталі".

Елькін був фундатором Східно-Української філії Міжнародного Соломонового Університету (1998–2011). Створив Центри юдаїки та хозарознавства, які проводили експедиції та дослідження з історії Східної Європи.

Його син Зеєв Елькін — відомий ізраїльський політик, екс-міністр та депутат Кнесету, співголова парламентської групи Ізраїль-Україна.

Післямова до сьогодення
У короткому нарисі неможливо згадати всі єврейські імена, пов'язані з Харковом. 

Це, наприклад, брати Ефраїм та Наум Лойтери — творці та керівники Державного єврейського театру на ідиш в Харкові у 1920-х—1930-х роках.

Це рабини — і це євреї-комуністи, гонителі своєї релігії. Це євреї на чолі каральних органів НКВС — а також їхні жертви-євреї, як розстріляний поет Бенціон Фрадкін, автор останньої виданої в СРСР книги івритських віршів.

Усі три Нобелівські лауреати, які навчалися чи працювали у Харкові, були євреями — Ілля Мечников (фізіологія), Лев Ландау (фізика) та Саймон Кузнець (економіка).

Академик Сергій Бернштейн був засновником і директором Українського інституту математичних наук у Харкові. Творцями цілих наукових шкіл у математиці та фізиці стали брати-академіки Наум та Олександр Ахієзери, які десятиліттями працювали у Харкові. Ще одна пара братів — академіки Євген та Ілля Ліфшици, залишили величезний слід у розвитку фізики.

Комусь може здатися, що найвідомішим євреєм в історії Харкова є Геннадій Кернес — контроверсійний мер міста у 2010-2020 роках, хоч я так не вважаю.

Але євреї для Харкова — це не тільки минуле, але й сьогодення в 370-ті роковини міста.

Сучасний Харків, який вже третій рік стійко витримує варварські атаки російських агресорів, також має кілька яскравих єврейських персоналій.

Це рабин Харкова Мойше Москович, який не покинув громаду та місто у найважчий період війни. Він надає гуманітарну допомогу всім харків'янам незалежно від їхньої національності. Хоральна синагога під його керівництвом стала і притулком, і центром незламності, і місцем надії для сотень харків'ян.

Це Олександр Фельдман — бізнесмен, меценат та народний депутат України. Створений ним «Фельдман Екопарк» на околиці міста постраждав у перші місяці російського вторгнення. Загинули співробітники зоопарку та і частина звірів; багато приміщень було знищено.

Це Максим Розенфельд — дизайнер та краєзнавець, автор фільмів з історії та сучасності Харкова, людина, яка заряджає оптимізмом десятки тисяч городян. Максим розробляє та популяризує «дух Міста» — основу харківської ментальної матриці: свобода на краю Фронтиру, стійкість та креативність.

Те, як Олександр Фельдман зараз відновлює свій Екопарк, як і те, які нові сенси знаходить міський «ґуру» Максим Розенфельд для виживання та розвитку Харкова в нову епоху, сповнює містян силами та надіями на якнайшвидше повернення до мирного життя після війни.

Текст: Шимон Бріман (Ізраїль).